Календар знаменних і пам´ятних дат Одеси та Одещини

Жовтень
1 жовтня
  • 145 років тому (1869) в Одесі вийшов перший номер газети «Новороссийские ведомости».
  • 85 років тому (1929) на базі Одеської сільськогосподарської дослідницької станції був відкритий Український інститут селекції, згодом реорганізований у Всесоюзний селекційно-генетичний інститут.
2 жовтня
75 років від дня народження Юрія Леонідовича Заболотного (1939-1995), футболіста, тренера, майстра спорту СРСР (1962), заслуженого тренера України (1973).

Народився в Одесі. Починав грати у юнацькій команді «Спартак» (1951), виступав за команди «Чорноморець» (1959-1962, 1964-1967), «Динамо» (1963), «Суднобудівник» (1968-1969). У вищій лізі чемпіонатів СРСР провів 78 матчів, визнаний кращим правим захисником «Чорноморця» за 40-річну історію клубу, де він працював начальником команди (1971-1973, 1982-1983, 1987-1988), головним тренером (1989-1995).

З 1995 р. любительські команди Одеси щороку розігрують «Приз пам’яті Ю. Л. Заболотного».

3 жовтня
70 років від дня народження Миколи Олександровича Палієнка (1944), письменника, поета, члена Національної Спілки журналістів України (1963) та Національної спілки письменників України (1976), заслуженого працівника культури України, лауреата премії імені Макара Посмітного, літературної премії ім. Павла Тичини, міжнародної премії Фонду Тараса Шевченка (2013).

Народився в с. Семенівка, Арбузинського району, Миколаївської області. Закінчив Одеський державний (нині національний) університет ім. І. І. Мечникова та Вищі літературні курси при Літінституті ім. О. М. Горького. Працював у редакціях газет, кореспондентом Одеського обласного радіо.

Автор поетичних збірок: «Лукашева сопілка», «Щедриця», «Зелені космодроми», «Тяжіння поля», «Заповідаю долю», «Зоря Шевченка», «Послання Чернечої гори», «Озвися перепілкою» та інші.

13 жовтня
170 років від дня смерті Дмитра Максимовича Княжевича (1788-1844), письменника, освітнього діяча, почесного члена Російської академії наук (1841), попечителя Одеського навчального округу.

Народився в Петербурзі. Навчався в Казанській гімназії. Перебував на службі в експедиції про державні доходи після війни 1812 р. Обіймав важливі посади в Міністерстві фінансів. Був членом гуртка любителів науки й літератури. Написав книгу про синоніми в російській мові «Подарок на святки» (в 2 ч., 1820-1821), а також «Полное собрание русских пословиц и поговорок» (1822) — перший в Росії збірник такого роду, що випередив праці І. М. Снєгирьова і В. І. Даля. 1837 р. призначений попечителем Одеського навчального округу. Сприяв розвитку шкіл на півдні України, склав нові, досконаліші, навчальні програми, підготував проект перетворення Рішельєвського ліцею в Одесі на університет. Був засновником (1839) і головою Товариства історії та старожитностей Південної Росії, редагував «Записки» товариства, проводив археологічні дослідження на чорноморському узбережжі. В Одесі Д. М. Княжевич продовжував займатися наукою та літературою: видавав «Листки Общества сельского хозяйства Южной России» (з 1837 р.), «Новороссийский календарь» (2 кн., 1839-1840), «Одесский альманах».

19 жовтня
165 років від дня народження Севастіяна Мойсейовича Танатара (1849-1917), хіміка-неорганіка.

Народився в Одесі. Закінчив Новоросійський університет (1872), після чого поїхав до Німеччини, де два роки займався хімією і технологією. Повернувшись до Одеси, понад сорок років займався науковою діяльністю у хімічній лабораторії Новоросійського університету. З 1896 р. — професор Новоросійського університету. Засновник школи неорганічної хімії на медичному факультеті цього університету. Одночасно викладав хімію в реальному училищі св. Павла. С. М. Танатар розробив нові способи виготовлення азотистоводневої кислоти взаємодією хлористого азоту з гідразином (1899), окисленням солей гідразину і гідросиламіну (1902); електролізом добув солі надборної і надвугільної кислоти (1898-1899), відкрив сполуки пероксидату водню з іншими солями, а також з органічними речовинами, в тому числі із сечовиною.

Основні праці: «Про будову фумарової і малеїнової кислот», «Аргон: нова складова частина повітря», «Нові елементи та їх відношення до періодичної системи елементів» та інші.

22 жовтня
130 років від дня народження Назарія Івановича Букатевича (1884-1984), українського етнографа, історика, мовознавця, кандидата філологічних наук (1943), професора (1960).

Народився в містечку Любомль (нині місто Волинської області). Закінчив історико-філологічний факультет Юр’євського (нині Тартуський) університету (Естонія) (1912). З 1922 р. викладав українську та російську мови у вищих навчальних закладах Одеси — Інституті народного господарства, Інституті народної освіти, педагогічному інституті. У 1937-1938 рр. завідував кафедрою української мови Одеського університету. 1938 р. Н. І. Букатевича звинуватили в націоналізмі та звільнили з роботи. Він змушений був виїхати до Середньої Азії, де викладав російську мову у місті Кзил-Орда (Казахстан). 1944 р. повернувся до Одеси. У 1945-1971 рр. він працював завідувачем кафедри російської мови Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. У вересні 1958 р. вченого було реабілітовано.

Н. І. Букатевич був членом етнографічної комісії ВУАН. Вивчав розвиток українського чумацтва на півдні України. Після повернення із заслання працював у галузі російського мовознавства, вивчав давньослов’янські пам’ятки, досліджував проблеми розвитку синтаксичних систем російської мови та питання словотвору слов’янських мов.

Праці: «Чумацтво на Україні: історико-етнографічні нариси», «Досвід історичного вивчення прийменників і прийменникових сполучень у російській літературній мові», «Історична граматика російської мови» та інші.

14 грудня виповнюється 30 років від дня смерті Н. І. Букатевича.

24 жовтня
  • 70 років від дня народження Віктора Євгеновича Прокопенка (1944-2007), футболіста, тренера, майстра спорту СРСР, заслуженого тренера України та Росії.

    Народився в м. Маріуполі, Донецької області, де й почалася його кар’єра футболіста. Першою командою майстрів для В. Прокопенка був вінницький «Локомотив». У 1969-1970 рр. виступав за «Чорноморець» у вищій лізі чемпіонату СРСР. Тренерську кар’єру почав 1977 р., коли увійшов до тренерського штабу «Чорноморця». Був одним з перших випускників московської Вищої школи тренерів, яка відкрилася у СРСР у середині 70-х. 1982 р. очолив команду «Чорноморець». Згодом працював у волгоградському «Роторі». Після повернення В. Прокопенка до Одеси «Чорноморець» під його керівництвом двічі ставав володарем Кубка України — у 1992 та 1994 рр. та бронзовим призером — у 1993 і 1994 рр.

    Увійшов в історію як перший наставник національної збірної України з футболу. Восени 1999 р. очолив донецький «Шахтар», разом з яким ставав віце-чемпіоном України 2000 і 2001 років. Після повернення В. Прокопенка як спортивного директора в донецьку команду «Шахтар» виграв Кубок України (2001).

    В Одесі проводять щорічний футбольний турнір пам’яті В. Є. Прокопенка.

  • 40 років від дня смерті Давида Федоровича Ойстраха (1908-1974), видатного музиканта, скрипаля, диригента, педагога, народного артиста СРСР (1953), лауреата Ленінської і Сталінської премії першого ступеня.

    Народився в Одесі. У п’ятирічному віці почав навчатися гри на скрипці й альті у П. Столярського, першого і єдиного свого вчителя. 1923 р. вступив до Одеського музичного інституту (нині Одеська національна музична академія ім. А. В. Нежданової), який закінчив 1926 р. Тут Д. Ойстрах також вивчав спеціальну гармонію і поліфонію під керівництвом композитора М. Вілінського. Ще студентом виступав з Одеським симфонічним оркестром як соліст і диригент. У 1926-1928 рр. — соліст одеського Посередницького бюро з працевлаштування працівників мистецтва (Посредрабиса). 1928 р. переїхав до Москви. В 1932-1933 рр. і з 1941 р. — соліст, з 1961 р. — диригент Московської філармонії. Після перемог на всесоюзних і міжнародних конкурсах (1935) Д. Ф. Ойстрах здобуває світове визнання. У роки Великої Вітчизняної війни музикант активно виступав на мобілізаційних пунктах, в госпіталях, у блокадному Ленінграді, перед моряками Північного флоту. З 1934 р. викладав у Московській консерваторії (з 1939 р. — професор).

    Меморіальну дошку видатному музиканту встановлено на будинку, у якому він народився і жив (вул. Буніна, 24).