Календар знаменних і пам´ятних дат Одеси та Одещини

Листопад
5 листопада
80 років від дня народження Кіри Георгіївни Муратової (1934), кінорежисера, сценариста, народної артистки УРСР (1990), лауреата Державної премії України (2002).

Народилася в с. Сороки (нині Молдова). Вивчала філологію в Московському державному університеті. 1959 р. закінчила Всеросійський державний інститут кінематографії ім. С. Герасимова. 1961 р. дебютувала як режисер на Одеській кіностудії. У фільмах К. Муратової знімалися В. Висоцький, Б. Ступка, О. Табаков, З. Шарко, Р. Літвинова, Г. Делієв та інші. Режисерські роботи: «Біля крутого яру», «Наш чесний хліб», «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Астенічний синдром», «Лялька», «Мелодія для шарманки» та інші.

6 листопада
115 років тому (1899) був заснований Міський музей Товариства красних мистецтв, нині — Одеський художній музей.
7 листопада
  • 105 років від дня народження Івана Кириловича Маловічка (1909-1937), поета, прозаїка, члена Національної спілки письменників України (1934).

    Народився в с. Верещаки, Лисянського району, на Черкащині. Навчався в Одеському кінотехнікумі, служив у прикордонниках, працював у харківській газеті «Юний піонер». Друкуватися почав 1928 р. Належав до літературної організації «Нова генерація», потім — до Спілки письменників СРСР (1934). 1937 р. І. Маловічка було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності та розстріляно, реабілітовано посмертно.

    Автор збірок поезій: «Шефи», «Головам на плечах», «Соціалістична весна», «По морях», «В книзі маємо мову про ніч штурмову», «Мореїн із Комі»; оповідань та нарисів «З історії Одеського порту», «На кордоні».

  • 80 років від дня народження Григорія Дем’яновича Зленка (1934), письменника, журналіста, літературознавця, бібліографа, члена Національної спілки журналістів України (1958), члена Національної спілки письменників України (1983), дійсного члена Наукового товариства ім. Т. Шевченка (2006), заслуженого діяча мистецтв України (1996), члена Міжнародної асоціації україністів, лауреата літературної премії України ім. П. Тичини (1991).

    Народився в с. Потік, Миронівського району, Київської області. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1961). Працював у редакціях газет м. Корсунь-Шевченківського та Одеси. В 1965-1972 рр. — у республіканському видавництві «Маяк». У 1972-2012 рр. — завідувач редакційного відділу Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького. Як поет дебютував 1952 р. з віршем «Слався, Першотравень!».

    Творчий доробок: книги «Нетлінне», «Книга пам’яті», «Одесские тетради», «Берег Пушкина», «Лицарі досвітніх вогнів», «Відсвіти Тараса Шевченка» та ін., понад три тисячі літературознавчих і краєзнавчих розвідок, опублікованих у журналах та газетах.

11 листопада
95 років від дня народження Юхима Йосиповича Березіна (сценічний псевдонім — Штепсель) (1919-2004), артиста розмовного жанру, народного артиста УРСР (1961), лауреата Сталінської премії (1950).

Народився в Одесі. Закінчив Київський театральний інститут, де познайомився з Юрієм Тимошенком. Під час Великої Вітчизняної війни обидва виступали в складі ансамблю на Південно-західному фронті. Ю. Й. Березін виконував образ кухаря Галкіна, а Ю. Т. Тимошенко — банщика Мочалкіна. Комічний дует Штепсель і Тарапунька з’явився 1946 р., користувався надзвичайною популярністю в СРСР і проіснував 40 років. Після закінчення режисерського факультету Ю. Й. Березін був режисером київського Російського драмтеатру імені Лесі Українки, автором і головним режисером української республіканської естради. Після смерті Ю. Т. Тимошенка 1986 р. деякий час виступав сам. Пізніше виїхав на проживання до Ізраїлю.

Знявся в кінострічках: «Шуми, містечко», «Тарапунька і Штепсель під хмарами», «Веселі зірки», «Пригода з піджаком Тарапуньки», «Штепсель женить Тарапуньку», «Їхали ми, їхали...», «Легке життя», «Від і до».

29 травня виповнюється 10 років від дня смерті Ю. Й. Березіна.

13 листопада
150 років від дня народження Християна Людвиговича Бейтельсбахера (1864-1929), архітектора.

Народився в с. Нейбург (Новоградівка), Лібентальського округу, Одеського повіту, Херсонської губернії. Закінчив ремісниче училище св. Павла в Одесі та королівський Саксонський інститут у Дрездені (архітектурне відділення, 1891). З 1900 р. працював у Одесі при повітовій земській управі.

Х. Бейтельсбахер був представником саксонської архітектурної школи. На початку XX століття у формах неоампіру, неокласицизму, модерну виконав проекти низки споруд в Одесі: екстер’єр будинку Стурдзовської лікарні сестер милосердя на вул. Базарній, 1 (1901), фасад прибуткового будинку Гагаріна на вул. Катерининській, 2, ресторан В. Сигала в курортно-розважальній зоні парку «Аркадія» у балці Малого Фонтана та інші.

Цього року виповнюється 85 років від дня смерті Х. Бейтельсбахера.

14 листопада
  • 155 років від дня народження Василя Єгоровича Таїрова (1859-1938), вченого у галузі виноградарства та виноробства, професора, доктора сільськогосподарських наук, мецената.

    Народився в с. Каракліс, Єреванської губернії. Закінчив Петровську землеробську та лісову академію (нині Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тімірязєва). Після захисту кандидатської дисертації їде навчатися виноробній справі за кордон (1885). З 1887 р. працює у вченому комітеті Міністерства землеробства Російської імперії. У квітні 1895 р. переїжджає до Одеси. 1905 р. організував поблизу Одеси першу в Росії самостійну Центральну науково-дослідну виноробну станцію (тепер Український науково-дослідний інститут виноградарства і виноробства ім. В. Таїрова) й очолював її до 1927 р. Досліджував проблеми культури винограду на пісках, розробив виноградно-винну статистику, брав активну участь в організації боротьби з філоксерою. У 1892-1918 та 1927-1932 рр. був редактором журналу «Вестник виноделия». В. Є. Таїров був членом-кореспондентом і дійсним членом 18 академій наукових товариств, у тому числі шести іноземних.

    Сьогодні вищою нагородою в Україні в галузі виноградарства є медаль імені популяризатора й організатора науки про виноград, видатного вченого В. Є. Таїрова «За вагомі заслуги у розвитку українського виноградарства».

    Пам’ятну дошку В. Таїрову в Одесі встановлено на будівлі одного з корпусів Нового базару на вулиці Торговій, 26.

  • 105 років від дня народження Михайла Борисовича Маклярського (1909-1978), кінодраматурга та сценариста, заслуженого працівника культури РРФСР (1970).

    Народився в Одесі. Закінчив Середньо-Азіатський державний університет в Ташкенті (1932). З 1934 р. — співробітник секретно-політичного та контррозвідувального відділів ГУДБ НКВС СРСР. 1937 р. М. Б. Маклярський був заарештований за звинуваченням у причетності до троцькістської організації, однак був звільнений за недоведеністю звинувачення. Учасник Великої Вітчизняної війни. Працює в кіно з 1947 р. У 1960-1972 рр. — директор Вищих сценарних курсів при Комітеті кінематографії СРСР.

    Автор сценаріїв кінокартин: «Подвиг розвідника», «Де 042?», «Інспектор карного розшуку», «Будні карного розшуку».

18 листопада
95 років від дня народження Івана Михайловича Дузя (1919-1994), письменника, критика, літературо- і театрознавця, професора, доктора філологічних наук, члена Спілки письменників України (1962), заслуженого працівника культури України.

Народився в м. Волочиськ, Хмельницької області. Закінчив Одеський державний університет ім. І. І. Мечникова (1947). Учасник Другої світової війни. Брав участь у визволенні Житомира, Тернополя, Кракова, Братислави. Виступав з віршами та кореспонденціями у фронтовій пресі. Після завершення війни працював учителем Волочиської середньої школи № 1, де викладав українську мову й літературу. В 1951-1952 рр. І. Дузь був редактором волочиської районної газети «Зоря», працював у хмельницькій обласній газеті «Радянське Поділля». Після захисту кандидатської дисертації (1954) працював у Одеському державному (нині національному) університеті ім. І. І. Мечникова (1957-1988): викладачем, завідувачем кафедри української літератури, певний час (1957-1964 та 1970-1988) виконував обов’язки декана філологічного факультету.

Автор книжок: «Павло Усенко», «Міжнародне значення української радянської літератури», «Публіцистика Павла Тичини», «Українська радянська сатира 20-х років», «Остап Вишня», «Олександр Корнійчук»; літературно-художніх нарисів «З відкритим серцем», «Смішного слова чародій» та інших.

21 листопада виповнюється 20 років від дня смерті І. М. Дузя.