Тематичне засідання мовно-літературної вітальні «Дивослово», присвячене 400-річчю від часу народження Марусі Чурай (1625–1653) – легендарної української народної поетеси та співачки

Сьогоднішнє засідання «Дивослова» видалося по-літньому теплим і напрочуд багатим на події та враження. Як завжди, зустріч розпочалася з очікуваного дайджесту від пана Геннадія, який з гумором і натхненням окреслив найцікавіші події тижня, привітав усіх присутніх з Днем бухгалтера та Всесвітнім Днем шоколаду – символічним святом солодощів, що додало особливого настрою й приємного смаку цьому дневі.

У затишному колі дружньої спільноти липень став особливо відчутним місяцем іменинниць – часом, коли наша команда наповнюється радістю, усмішками та теплом, адже саме в цей період багато слухачів нашої вітальні відзначають свої дні народження, і тому лунали найтепліші вітання на їхню честь.

109-те заняття мовно-літературної вітальні було присвячене 400-річчю від дня народження легендарної полтавської піснетворки Марусі Чураївни – дівчини-співачки, символу української душі, чиї пісні стали справжнім надбанням нашого народу.

Про її непросту долю, непересічний талант і силу духу розповіла викладач Тетяна Петрівна, акцентуючи увагу на історичному контексті цієї постаті.

Було відзначено, що понад 30 пісень, написаних Марусею Чурай, і сьогодні живуть у фольклорі, продовжуючи звучати в серцях поколінь.

Образ Марусі Чурай надихнув велику кількість письменників різних епох – від 18-го сторіччя і до наших днів, які у своїх творах намагалися передати трагізм її долі, чистоту натури та силу внутрішнього світла. Вона стала символом української народної поезії, пісенності й національної самобутності.

Її образ залишився живим у творчості багатьох митців, що зверталися через її постать до вічних тем – кохання, честі, боротьби, жертовності. Серед них – Олександр Шаховський, Дмитро Боровиковський, Семен Руданський та Григорій Квітка-Основ’яненко, який, за переказами, навіть  зберігав її портрет, і багато інших митців, яких хвилювала доля цієї непересічної особистості періоду Козаччини. І серед них – наша сучасниця Ліна Костенко, яка створила справжній шедевр – роман у віршах «Маруся Чурай», який нещодавно був об’єктом уваги «дивословців».

Після розмови про мистецький і духовний спадок Марусі Чурай учасники вітальні звернулися до ще однієї не менш яскравої теми, що об’єднує слово, історію та сучасність, про нашу головну літературну подорож – роману у віршах «Берестечко» Ліни Костенко і продовжили читання й аналіз тексту твору.

Сторінки, до яких звернулися цього разу, розкрили перед слухачами глибини історичної драми, силу людських почуттів, моральний вибір і незламний дух, що крізь століття знаходить відлуння і в нашому сьогодні.

Читання супроводжувалося жвавим обговоренням, щирими роздумами та глибоким співпереживанням, адже історичне й особистісне у творі переплетено так майстерно, що кожен рядок звучить і сьогодні – по-новому, болісно й  правдиво. Гіркі роздуми гетьмана Богдана Хмельницького про долю українського народу, викликані тяжкими подіями битви під Берестечком, і сьогодні залишаються актуальними:

Сусід північний хижий і великий.
Дрімучий злидень, любить не своє.
Колись у греків Янус був двуликий.
А в цих орел двоглавий. Заклює.

Тоді, як і тепер, Україна переживала часи великих випробувань – боротьбу за свободу, незалежність і своє місце у світі:

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.

Біль від поразки, усвідомлення складності вибору між боротьбою і миром, тривога за майбутнє Вітчизни – усе це резонує з сучасними викликами, з якими стикається наша країна і наш народ:

Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами
та ще й у всьому звинуватить нас!

Це не просто опис історичних подій – це живе свідчення сили, стійкості й незламності, що закарбовані в слові, ритмі, образах.

Цей текст не лише історичний рефрен, а й нагадування: незважаючи на всі удари долі, тяжкі випробування – саме через єдність, витримку й віру ми творимо своє майбутнє. І саме в цьому – справжня сила України. І як тоді, так і сьогодні, від мужності та єдності українців залежить доля народу та його майбутнє:

Було всього, а буде ще всьогіше (звернімо увагу на цей унікальний неологізм Ліни Костенко!).

І що не день – все гірше, й гірше, й гірше.
То мор, то мур, то голод, то війна.
То з неба грім, то в полі сарана…
А звідусіль – то хижі кігті лева,
то дзьоб зоключений орла.

Не могли обійти увагою й функції пестливо-зменшувальних форм, які так органічно вплетені в художню тканину, зокрема й роману у віршах «Берестечко» Ліни Костенко. Для української мови природними є пестливо-зменшувальні іменники – дівчинонька, сторононька, які надають тексту емоційної виразності, м’якості й глибинного національного колориту, навіть якщо це іменники з негативним значенням: воріженьки, війнонька.

Зменшувально-пестливими є й прикметники, які є поширеним явищем у народній, особливо пісенній  творчості: Ой дівчина манісінька, яка ж бо ти гарнісінька! Чорнобривонька дівчинонька, теплесенький вітерець і багато інших форм. Трапляються й поетично трансформовані дієслова – поїстоньки, попитоньки, спатоньки, які не лише зберігають граматичну правильність, а й створюють милозвучність, додають інтонаційної теплоти навіть у драматичному контексті. Ці форми – справжнє мовне багатство, у якому звучать і поетична інтонація, і глибинне емоційне переживання.

Засідання завершилося на піднесеній ноті – із вдячністю за спільно прожитий час, за глибину слова, тепло спілкування й аромат шоколаду, що сьогодні зливався з ароматом літератури. «Дивослово» вкотре довело: там, де є щирість, знання й серце, народжується справжня магія, здатна єднати покоління і надихати на нові звершення.