«Мина Мазайло» крізь призму часу: вересневі роздуми у «Дивослові»

Вересень у самому розпалі. Осінь лише натякає на свій прихід, даруючи ще теплі, сонячні дні. У цій гармонії природи в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Акад. Філатова, 1) продовжує працювати мовно-літературна вітальня «Дивослово», де слово завжди стає точкою відліку для роздумів про минуле і сучасне.

119-те заняття 17 вересня розпочалося з традиційного дайджесту В’ячеслава Воронкова, який нагадав слухачам про визначні та пам’ятні дати цього тижня.

17 вересня — одразу кілька дат: День рятувальника, День усиновлення в Україні, а також трагічна сторінка історії — вхід радянських військ на територію Західної України у 1939 році як наслідок пакту Молотова–Ріббентропа. За офіційною риторикою це називали «визволенням», насправді ж — це стало окупацією мільйонів людей і початком нової доби поневолення.

Викладачка Тетяна Ананченко нагадала слухачам, що вчора, 16 вересня 1967 р. — відійшов у засвіти Павло Тичина, яскравий талант, зламаний радянською владою. Про цю непересічну особистість свого часу поет-дисидент, також знищений радянською тоталітарною системою у 1985 році, Василь Стус, написав роботу «Феномен доби, або Сходження на Голгофу слави», метафорично чітко означивши творчу долю колишнього тонкого лірика-кларнетиста, про якого Євген Маланюк також метафорично звістить: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась…»

У центрі уваги слухачів цього разу був фінал п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло». Твір, написаний майже століття тому, вражає своєю пророчою силою. Куліш влучно показав небезпеку показної «українізації», яка у вустах дядька Тараса виглядала як спосіб остаточно знищити мільйони українців. І справді, уже через десяток років після публікації п’єси розпочався масовий терор, який знищив не лише багато мільйонів українських селян – носіїв української мови, а й цілу генерацію української інтелігенції, серед них і самого автора.

Під час обговорення слухачі відзначали майстерність Куліша: від комічного він легко переходить до драматичного, змушуючи одночасно сміятися й відчувати біль. Бурхливі емоції викликала цинічна репліка тьоті Моті з Курська: «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной». Це не лише художній прийом, а й свідчення глибокого внутрішнього спротиву всьому українському, що, на жаль, і сьогодні звучить надзвичайно актуально.

У мовленнєвому блоці заняття йшлося про багатство української синонімії —ще один доказ того, що наша мова здатна передавати найтонші відтінки емоцій і думок. Чого варті хоча б численні приклади синонімів до слова «дурень», наведені дядьком Тарасом…

Завершення читання «Мини Мазайла» стало важливим підсумком роботи над п’єсою Миколи Куліша, яка не просто ожила у стінах бібліотеки, вона змусила учасників вітальні ще раз замислитися над тим, наскільки крихким є питання національної ідентичності і як важливо сьогодні, у час війни та випробувань, берегти мову, культуру та власну гідність. Бо хоч змінилася епоха, та проблематика, порушена Миколою Кулішем, залишається невід’ємною частиною сучасних українських реалій.

Засідання мовно-літературної вітальні «Дивослово» відбувається щосереди об 11.00 в затишному читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки.

Чекаємо на вас — до осмислення, діалогу та натхнення!