Мова незламних: до Дня рідної мови та ювілею Лесі Українки

25 лютого в читальному залі Одеська національна наукова бібліотека (вул. Акад. Філатова, 1) відбулося чергове, 236-те заняття мовно-літературної вітальні «Дивослово».

Цього дня Одеса зустріла учасників сонцем –прозоре небо, лагідне світло і ледь відчутний подих теплого вітру нагадували: весна вже зовсім близько. Після зимових тривог і напружених новин особливо хотілося світла – і воно панувало не лише за вікном, а й у залі, де зібралися дивословці, щоб говорити про мову, пам’ять і силу слова.

Гостею зустрічі стала представниця Уповноваженої із захисту державної мови Анна Неруш. Вона коротко окреслила специфіку своєї роботи, наголосивши, що діяльність Уповноваженої спрямована на захист мовних прав громадян, контроль за дотриманням мовного законодавства, розгляд звернень щодо порушень, а також на роз’яснювальну й просвітницьку роботу. Йдеться не лише про контроль, а передусім про підтримку та утвердження української мови в освіті, культурі, сфері послуг, у діяльності органів влади та місцевого самоврядування. Пані Анна відзначила плідну роботу мовно-літературної вітальні «Дивослово» подякою від Уповноваженої із захисту державної мови та подарувала наочність у вигляді мовних плакатів.

Традиційний дайджест знаменних дат і подій представив пан Геннадій Бражніков, нагадавши слухачам про важливі сторінки української та світової історії, що формують наше культурне й громадянське тло.

Центральною ж частиною заняття стала розмова, яку Тетяна Петрівна вибудувала навколо двох взаємопов’язаних тем — Міжнародного дня рідної мови та 155-річчя від дня народження Леся Українка. Зустріч розпочалася хвилиною мовчання на вшанування пам’яті загиблих унаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації проти України, що розпочалося 24 лютого 2022 року. У цій тиші особливо відчувалося: мова сьогодні — не лише культурна цінність, а й простір нашої стійкості.

Розповідаючи про Міжнародний день рідної мови, викладачка нагадала, що його встановлено на знак пам’яті про трагічні події 21 лютого 1952 року в місті Дакка (нині столиця Бангладеш), де під час мирної демонстрації за надання бенгальській мові статусу державної загинули студенти. Відтоді ця дата стала символом боротьби народів за право говорити й навчатися рідною мовою.

Окрему увагу Тетяна Петрівна приділила багатству української мови, яка налічує понад 256 тисяч слів. Вона нагадала про унікальні три форми майбутнього часу — просту, складну і складену, розповіла історію «репресованої» літери «Ґ», вилученої з правопису в 1930-х роках і повернутої наприкінці ХХ століття, звернулася до краси кличного відмінка як особливої форми живого звертання. Йшлося й про розкіш української синоніміки, фразеології, про зменшувально-пестливі форми, що надають мовленню теплоти й ніжності. Як приклад мовної мелодики прозвучали рядки поезії Анатолія Кичинського: «Малесенька, манюсінька, маленька…», у якій автор за допомогою цих мовленнєвих форм створює чудовий образ маленької бруньки, яка, попри холодну зимову пору, мріє про весну, бо має ще «гніздечко, в якому вона яблучко знесе».

Розмову про Лесю Українку розпочали з циклу «Подорож до моря», який одесити — Артем Кршемінський, культурологиня Тетяна Ананченко та художниця Лариса Демянишина — вперше видали окремою збіркою у 2021 році. Слухачі читали вірші, присвячені одеській тематиці цього циклу, і в залі ніби оживали морські краєвиди, шум хвиль, сонячні лимани.

Чимало уваги було приділено перебуванню Лесі Українки в Одесі, її лікуванню на Хаджибейському лимані, спілкуванню з відомими одеситами, зокрема з родиною Комарових. Постать поетеси постала не лише як символ української літератури, а як жива, чутлива особистість, яка шукала тут здоров’я, натхнення і сили.

Особливо зворушливою стала частина, присвячена мовному розмаїттю. Лейла Черкезова розповіла про кримськотатарську мову як основу збереження національної пам’яті. Мирослава Кулакова, етнічна полька, поділилася роздумами про свою рідну мову та прочитала поезію Лесі Українки польською — і в цій багатомовності відчувалася гармонія, взаємна повага та спільний культурний простір.

Слухачі активно долучалися до обговорення обох тем, ставили запитання, ділилися власними міркуваннями. У залі панувала творча, натхненна атмосфера, сповнена живого інтересу й щирої любові до слова.

Сонячний одеський день, легке передчуття весни й тепла стали символічним тлом для розмови про мову — як про джерело сили, гідності та єдності. Та водночас у серці кожного звучала інша реальність: в Україні триває війна.

У час, коли ворог намагається знищити нашу державність, культура й мова стають не менш важливими за зброю. Вони зберігають пам’ять, формують національну свідомість, підтримують внутрішню стійкість. Саме тому такі зустрічі — це не просто культурні події, а простір духовного спротиву. Тому знаковими стали слова Лесі Українки «Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!», які винесені як назва книжкової виставки, з великою пошаною підготовленої нашими бібліотекарками.

Бо доки звучить українське слово, доки його бережуть і передають — живе Україна. І попри всі випробування, разом із весняним сонцем у місто приходить віра: ми вистоїмо.

Пані Анна у своєму заключному слові висловила захоплення почутим і побаченим на занятті, ще раз подякувала від свого імені нашим слухачам та їхній викладачці, відзначивши велику заслугу адміністрації ОННБ за такий цікавий і потрібний проєкт.