У повітрі – запах книжок і натхнення: 101 засідання «дивословців» 7 травня

У читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Акад. Філатова, 1) – тиша, яка буває тільки тоді, коли душа торкається вічного.

Саме так починалося наше 101-ше заняття «Дивослова» – засідання, що давно перестало бути просто зустріччю з літературою, а перетворилося на живий простір глибоких роздумів, щирих діалогів і особистих відкриттів.

Та цього разу ми торкнулися не лише високих матерій, а й практичних аспектів життя. Адже турбота про себе – теж форма мудрості. Першим акордом нашої зустрічі стала надзвичайно важлива тема – гігієна, догляд та лікування ніг, зокрема стоп. Цією інформацією поділилася староста нашої вітальні пані Лейла Черкезова – лікар-подолог із багаторічним досвідом. Її поради були не лише корисними, а й своєчасними, особливо для людей віком 50+, коли увага до здоров’я набуває нового сенсу.

Приємною новиною стало і поповнення нашої спільноти. До вітальні приєдналися дві нові слухачки – Ірина Іванівна Демчук, лікар-педіатр на пенсії, та Ганна Степанівна Дігалова, пенсіонерка. Ми щиро раді бачити нові обличчя у нашому дружньому колі і віримо, що кожна зустріч даруватиме їм натхнення, душевне тепло та нові знання.

Окремим теплим моментом стало вітання пана В’ячеслава Воронкова, заслуженого журналіста України, президента Гільдії власних кореспондентів, власного кореспондента газети «Голос України», першого президента Ротарі клубу «Одеса-Рішельє», який нещодавно опублікував у газеті «Чорноморські новини» статтю про діяльність нашого «Дивослова». Публікація вийшла під глибокою та символічною назвою - «Мова як шлях до себе, до національної ідентичності». Ми щиро подякували автору за увагу до нашої роботи та популяризацію ідеї мовної й культурної самосвідомості.

Основна частина засідання була присвячена продовженню читання та аналізу історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко. Цього разу ми особливо заглибилися в образ Марусі як митця, чия творчість завмерла після душевного потрясіння:

«…в мені умерли всі мої пісні…» — говорить вона з гіркотою після зради Гриця.

Однак по дорозі на прощу, слухаючи історії мандрівного дяка, Маруся раптом відкриває для себе трагедію всього народу – набагато глибшу за її особисту драму. Це усвідомлення поступово відроджує в ній Митця, що здатен творити не лише з болю особистого, а з болю історичного. Вона знову віднаходить свій голос – не для себе, а для поколінь. Оце і є концепція Ліни Костенко, яка, переповідаючи дуже відому історію своєї героїні, акцентує увагу на значенні митця для суспільства.

101-ше засідання стало справжнім свідченням того, як у єдності душ, думок і вражень народжується щось більше, ніж просто читацький клуб. Це – спільне зцілення через слово. І ми йдемо далі. Бо слово живе. І ми живемо разом із ним.

В кінці заняття Тетяна Петрівна зробила оголошення, що завтра, у четвер, 8 травня всі члени мовно-літературної вітальні мають змогу відвідати Одеський національний театр опери та балету і послухати кантату-симфонію "Кавказ" на слова однойменної поеми Тараса Шевченка. Музику написав композитор Станіслав Людкевич.

Ми завжди в центрі подій. Ми – там, де живе слово, де звучить думка, де народжується дія. Ми – скрізь. Ми – постійно. Ми – є. «Дивослово»–- це простір росту, глибини, єднання й сенсу. Засідання проходять щосереди об 11:00 у читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Акад. Філатова, 1).