До Всесвітнього дня свободи преси

Жити легко дуже важко: інтерв'ю з В'ячеславом Воронковим

1.jpg

 3 травня відзначається Всесвітній день свободи преси, покликаний нагадати суспільству, що журналісти,  виконуючи свою місію, відіграють важливу роль в утвердженні свободи слова та права на інформацію.  Цей день відзначають щорічно, починаючи з 1994 року, після проголошення Генеральною Асамблеєю ООН в спеціальній резолюції від 20 грудня 1993 року

До відзначення Всесвітнього дня свободи преси, у нас з'явилась нагода поспілкуватися з цікавою людиною – В'ячеславом Воронковим, заслуженим журналістом України, президентом Гільдії власних кореспондентів. В'ячеслав Володимирович люб'язно погодився дати інтерв'ю для Одеської національної наукової бібліотеки.

- В’ячеславе Володимировичу, скажіть будь ласка, над чим працюєте у даний час?

- Працюю власним кореспондентом «Голосу України» в Одеській області – друкованого органу Верховної Ради України. Головні теми моєї роботи на теперішній час – заходи регіональної влади по боротьбі з коронавірусом, децентралізація, аграрний сектор, місцеве самоврядування, ВМС України, портова галузь.

- Що вплинуло на Ваше рішення стати журналістом? 

- У кожного журналіста свій шлях до професії. Журналістика – це стан душі і байдужим людям в ній робити нічого. Шлях до професії почався зі шкільної лави – спочатку коротенькі дописи в газеті. Потім – служба в Збройних Силах, навчання на факультеті журналістики Львівського вищого військово-політичного училища і на редакторському факультеті Військово-політичної академії. Отримав вищу юридичну освіту. 26 років прослужив в армії, маю чин полковника.

- Що для вас означає поняття «свобода слова». Які процеси, на Ваш погляд, у цьому аспекті відбуваються у сучасній пресі. Які основні постулати Кодекса етики журналіста Ви би навели?

- Свобода слова – тема вічна, давня і «затерта», нажаль. Однозначно – свобода слова – найголовніший критерій демократії. Без неї не може бути справедливості, чесності, порядності.

  "Особисто моя свобода слова – не кричати за наказом, а мовчати за бажанням" 

Але сьогодні у вільному суспільстві “на чужой роток не накинешь платок, но запросто можно заткнуть его денежным кляпом”. Ми живемо в чудовий час – чим більше свободи слова, тим менше журналістів, які хочуть цією свободою скористатися. Свобода слова, як красива жінка – вільна не для всіх.

Кодекс етики журналістів – це правила руху в професії, як правила руху для транспорту. Є світлофор, є вуличні знаки, є пішохідні переходи. Не можна рухатися по вулиці на червоне світло світлофора – ДТП не уникнути.

4-2.jpg 2-2.jpg

Під час презентації книги О.Прилипка та В. Стремядіна
«Великая Одесская революция. 1913-1923. Годы, определившие эпоху»

в ОННБ під час роботи XX Всеукраїнської виставки-форуму
«Українська книга на Одещині» (7 червня 2019 р.)

- Часто шлях журналіста перетинається зі шляхом літератора, письменника.

- Професії журналіста і літератора близькі, але мають різну специфіку. Журналіст – це перш за все миттєва реакція суспільства, а письменник – мудрець, який спостерігає, робить висновки, висловлює судження й оцінки. Журналіст, повідомляючи про факти, залишає за читачем право самому робити висновки.

Усі журналісти мріють стати письменниками, однак вдається це одиницям. Особисто мені доля подарувала щастя бути знайомим з блискучим журналістом і чудовим письменником Леонідом Володимировичем Капелюшним, що працює в Одесі. 

- Які книги Ви читаєте зараз? Які радите почитати молоді та професійним журналістам? 

- Читаю збірку віршів талановитого одеського поета Владислава Кітіка "Твоё с тобой". Я просто закоханий у творчість цього поета. На мою думку, поезія вчора й сьогодні – найчесніший погляд на життя. І про свободу слова поети не говорять – вона у них в крові.

Чи потрібно читати сьогодні журналістам? Що читати? Питання риторичне – в професії журналіста стільки незвіданого, і не один виш не навчить цієї професії. До речі, факультети журналістики треба ліквідувати, бо як на мене, вони вчать не любові до журналістики, а ненависті до неї.

- Що, на вашу думку, спільного між професією журналіста та бібліотекаря? Якими є місія бібліотеки як інформаційного центру?

Бібліотеки та журналістика – це сестри, правда, не рідні, а двоюрідні. Я особисто схиляю голову перед працівниками бібліотек. У всі часи вони були на "шкідливому виробництві" тому, що спільнота часто розглядала бібліотеки як непотрібний елемент суспільства. Це далеко не так. Бібліотеки – це лоцмани і маяки в книжковому океані. Інша справа, що бажаючих поринути в цей океан з кожним роком стає все менше.

 У продовження теми про улюблені книги та літературних героїв
ми запитали:

 «Чи є герої в реальному житті?»
На що В'ячеслав Володимирович

 лаконічно відповів: 
 
“Так, герої в житті є.
Героїзм насправді –
це скромне служіння людям”

На фото: під час виступу на традиційних Різдвяних читаннях
в  ОННБ (15. 01. 2020 р.)
 

5.jpg

Гортаючи сторінки статей В'ячеслава Воронкова, перед нами постає досвідчений журналіст, який добре знає життєві реалії і з притаманною йому креативністю і допитливістю інтерпретує їх у власних публікаціях. Складну інформацію викладає просто, доступно і щиро. «Літописець новітньої доби Одеси» – так називають колеги (редакція газети «Голос України») В'ячеслава Воронкова.

В'ячеслав Володимирович – добрий друг і бажаний гість у нашій бібліотеці. Він активно підтримує бібліотечні ініціативи й проекти, відвідує чимало заходів, зокрема традиційну Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині», «Різдвяні читання», різноманітні презентації нових видань.

Бажаємо Вам, шановний В'ячеславе Володимировичу, міцного здоров'я, творчої наснаги й терпіння надалі служити взірцем журналістської майстерності і пробуджувати в людях думки про розумне, добре і вічне.

Створено: 02.05.2020
Останнє оновлення: 08.05.2020
Переглядів: 494




© 2020 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.