Головна > Проекти > Віртуальні галереї > «На Херсонській» >«Місто сонця» Віктора Маринюка

Віртуальна галерея «На Херсонській»

«МІСТО СОНЦЯ» ВІКТОРА МАРИНЮКА

«Час збирати ... Майстрів».
Володимир Островський, директор ОМЗСМ

11 жовтня 2012 року в Музеї західного і східного мистецтва відкрилася ретро­спективна виставка творів одного із піонерів андеґраунду, заслуженого художника України, члена творчої групи «Мамай» Віктора Маринюка, присвя­чена 50-річчю творчої діяльності митця.

Вернісаж. Море людських облич, цікавих особистостей, інтелігентних, несхожих ні за естетичним, ні політичним спрямуванням, але об'єднаних єдиним життєвим просто­ром, дотичними гранями у площинах спільної творчої долі, розумінням важливості місії у мистецтві винуватця події.

«Віктор Маринюк – це ціла епоха. Він належить до покоління, яке виборювало свободу шляхом конфронтації. Це художник пульсуючий, мислячий, який через систему «білого» тяжіє до середземноморської цивілізації», – заявив редактор жур­налу «Образотворче мистецтво» Олександр Федорук (Київ). «Концепція його мистецтва зберегла людяність, багатоманітність життя, світлоносність у сакральному вимірі», – озвучив своє розуміння творчості одеського художника відомий мистецтво­знавець, проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців. Львівський гість вручив ювіляру медаль «Князь Данило Галицький» за особистий внесок у розбудову України.


Зліва на право: Анатолій Горбенко, Андрій Антонюк (Миколаїв), Віктор Маринюк, Володимир Островський, Олександр Федорук (Київ), Роман Яців (Львів).

Щире мистецтво, творене не на продаж, а від щирого серця, «для себе», рано чи пізно виходить за межі самості. Це, без перебільшення, одна із найбільш масштабних виста­вок мистця у його творчій біографії: живопис, графіка і скульптура заполонили не тільки «італійські зали», але й просторий Центральний зал другого поверху. Усі твори є власністю автора.

Віктора Маринюка, як і легендарну Люду Ястреб (1945-1980) – дружину худож­ника, називають «майстрами білого». Світлоносне біле тло, як пронизана сонцем константа, образно-емоційне середовище, ідеалістична зануреність у споглядально-медитативний простір; як спогад, сон, інерція буття, зігріта нашими переживаннями. Метафорична недомовленість… Ця абсолютно аполітична лірично-живописна концеп­ція, висловлена формально новою на той час мовою, була засуджена офіційними колами. Тепер подібне заперечення здається божевіллям. Як розширився діапазон вира­жальних засобів, як далеко сягнуло розуміння формального вираження у мисте­цтві! Одеський нонконформізм художньо-естетично не був соціальним чи політичним бунтом. Конфронтація, перш за все, була викликана пошуками нової форми і тема­тич­ними пріоритетами, не сумісними з т.з. «соціалістичним реалізмом». Зміст був «нейтральний», у полі зору – вічні цінності. Здається, тодішній режим шукав конфрон­тацію навіть там, де була лише спроба оновити живописні засоби і абсолюти­зувати право на приватність, долучитися до традиції, наприклад, школи Бойчука, викорис­товувати символізм і сакральність іконопису, досвід новітніх європейських шкіл і першої хвилі одеського андеграунду. Це живило мистецтво. Але, зауважте, на той час це був революційний вчинок. «Сьогодні, – говорить автор виставки, – ми живемо у такий час, коли можеш безперешкодно творити. Потрібно творити!». Охоплюю спраглим поглядом виставку. Найсильніше враження на мене особисто справили твори 1970-х – поч. 1990-х років, а саме тема материнства, цикл «Дівчина і місто». У цілому роботи Віктора Маринюка приваблюють інтелектуалізмом, чистотою помислів і шляхет­ністю намірів автора, прагненням гармонії.

Сьогодні існує мода на нонконформізм, це мистецтво стало «товарним», і такі поважні установи, як Музей сучасного мистецтва Одеси, галерея сучасного мистецтва NT-Art, Музей західного і східного мистецтва послідовно культивують цей напрямок. Це й переосмислення досягнень у мистецтві, де Віктор Маринюк, як і його старші колеги Валентин Хрущ, Святослав Сичов, Олександр Ануфрієв, Володимир Стрель­ников, чи ровесники – Люда Ястреб, Володимир Цюпко, Олег Волошинов, Валерій Басанець, а також Олександр Стовбур, Євген Рахманінов, Володимир Наумець, Руслан Макоєв та інші творили якісно нове мистецтво. Зазначу, його новизна, завершеність живописно-виражальної системи й сьогодні не втратили своєї актуаль­ності, і це при тому, що «другий одеський авангард» уже став набутком історії і є явищем майже академічним. Якщо на черговій виставці НСХУ немає робіт «мамаїв», вона здається прісною, ніби машина часу відкинула тебе на кілька десятків років назад. Безперечно, цьогоріч ювілейна виставка Віктора Маринюка одна із найбільш резо­нансних і пам'ятних подій у мистецькому житті міста.

Володимир КУДЛАЧ
Фото Анатолія Пасічного

Див. також інтерв'ю з Віктором Маринюком.