Віртуальна галерея «На Херсонській»

У минулому наше майбутнє.
Проект Анатолія і Галини Кравченків

Художня виставка «Минуле, теперішнє й майбутнє» наприкінці березня відкрилася в художньому салоні Одеської обласної організації НСХУ (вул. Катеринінська, 18).

Анатолій Кравченко. Туман на Гагарінському плато. 2012. Пап., акв., 40х60

Анатолій і Галина Кравченки, Ольга Чернишова. «Солдат-будівничий». Картина-ремікс. 2012-2013. П., ол., 70х120

Кравченко А. Весна в Аркадії. 2012. Пап., акв., 40х60

Галина Кравченко, Ольга Чернишова. Спогад про малих голландців-2. 2012. П., ол., 70х50

Галина Кравченко, Ольга Чернишова. Спогад про малих голландців-1. 2012. П., ол., 70х50

Іван Сельвестрович. Оперний. Пап., акв., 30х40

Палітра Олександра Ацманчука

Анатолій Кравченко. Будинок Руссова. Похмурий день. 30 жовтня 2009. Пап., акв.

Анатолій Кравченко в майстерні. 2009. Фото автора.

Є виставки, до яких мистці йдуть довгий час, означені пошуками, експериментами, накопиченням фактологічного матеріалу, що в окремих випадках, стають артефактами. До таких, на мою думку, при усій її камерності, слід віднести і заявлений творчий проект подружжя Кравченків.

Маємо справу з певним угрупуванням, члени якого пов’язані професійними, родинними та дружніми відносинами: Анатолій Кравченко — автор витончених акварельних робіт — особа відома, я б сказав харизматична; його дружина Галина Кравченко (Захарова) — творець чудових флористичних натюрмортів, дизайнер, ідейний натхненник і організатор багатьох спільних починань. Розширюють групу Ольга Чернишова, Спиридон Павленко, лікар і живописець Володимир Бабієнко. До експозиції включена також ретроспектива творів архітектора і художника Івана Сильвестровича.

На перший погляд виставка еклектична, позбавлена цілісності — оригінальні роботи авторів чергуються з копіями широковідомих творів представників південної школи живопису — Геннадія Ладиженського і Степана Колесникова, а також кавер-версії натюрмортів «малих голландців» та хрестоматійного твору Олександра Ацманчука «Солдат миру» (в реінтерпретації — «Солдат-будівничий»). Провідна ідея виставки, за задумом її організаторів — у минулому наше майбутнє.

Своєрідним символом цієї різнопланової у жанрово-технічному сенсі експозиції є палітра, на якій золото-рожевими потоками бароково-примхливо полуменіють фарби півдня. Вона — болючий спогад про видатного художника-шістдесятника, що потужно вплинув на розвиток одеського малярства — Олександра Павловича Ацманчука. Він пішов із життя у розквіті творчих сил у жовтні 1974 року.

Про обставини, які зробили Анатолія Кравченка володарем цього артефакту, йшлося, зокрема, у його довірливій розмові (присутні на відкритті — усі знайомі). Анатолій нагадав як будучи ще студентом 4-го курсу ОХУ ім. М.Грекова став донором тяжко хворого Олександра Павловича, якому для переливання терміново потрібна була рідкісна група крові (за деякими даними Ацманчук став жертвою жорстокої фізичної розправи. — В.К.). Медики, рідні й колеги включилися в боротьбу за його життя. На жаль, врятувати п’ятдесятиоднорічного Олександра так і не вдалося. Згодом вдова художника подарувала Анатолію Кравченку в знак вдячності за його жертовність палітру видатного майстра. Цю річ Анатолій береже як найцінніший скарб, як нагадування про духовне і (в прямому сенсі) кровне єднання з видатним митцем; як усвідомлення своєї місії в мистецтві — творити майбутнє на ґрунті минулого. Палітра Олександра Ацманчука — це й своєрідний символ наступності поколінь.

Виставка наголошує на необхідності бережливого ставлення до духовного й культурного надбання, зокрема архітектури Одеси — одного із найкрасивіших міст не лише України, але й Європи. Крім світлоносних, побудованих на ледь уловимих контрастах, артистично виконаних акварелей самого Анатолія, в експозицію включені одеські дворики Володимира Бабієнка, натюрморти Галини Кравченко, Ольги Чернишової та Спиридона Павленка. Згадана група постає своєрідною художньою «артіллю» із Великого Фонтану, де знаходяться майстерні більшості учасників виставки.

Окремо слід виділити міські пейзажі Сільвестровича — обдарованого художника і архітектора, який в 1930 роки (на той час студента Художнього інституту ім. І.Є.Рєпіна в Ленінграді) був репресований. Згодом оселився в Одесі, де працював реставратором. Серед архітектурних шедеврів, які відновлював Сільвестрович — Театр опери і балету, Кірха, Пантелеймонівський монастир. Любов до архітектури визначила й жанрові уподобання Сільвестровича-живописця. На відкритті виставки був присутній онук митця Євген Лобунський, який спільно з матір’ю, Валентиною Іванівною, береже творчий спадок дідуся і батька.

Відкриття експозиції переросло у обмін думками щодо збереження культурної спадщини Одеси. Так, Олена Степанова — дружина славнозвісного скульптора Миколи Степанова, нагадала про перипетії, пов’язані зі скульптурою, що вінчає фонтан у Пале-Роялі. Колись Микола Степанов реконструював за старовинною світлиною втрачену бронзову фігурку з чашею. Нажаль, вже у мирний час її спіткала та ж доля, що і й оригінал. Сьогодні у цьому милому куточку поблизу «оперного» встановлена її версія — «Дівчина з парасолькою», яка віддалено нагадує першоджерело, і поступається за своїми художніми якостями. Просто диву даєшся, що в історичному серці Одеси (де пам’ятки архітектури охороняються державою), таке можливе! У ЗМІ були навіть повідомлення про оголошений конкурс на краще скульптурне вирішення цього знакового місця. Пропонувалися десять варіантів: фігури Р.Карцева, М.Боярського, інші персонажі, навіть «одеські риби і коти» і т.п. кітч.

У реаліях сьогоднішнього дня, коли домінує споживацьке ставлення до культурних цінностей, коли духовне нівелюється, вкрай важливо, щоб були благодійники, які готові ділитися своїм достатком задля примноження й збереження національного культурного надбання. Ці інвестиції точно себе виправдають, що розуміли, наприклад, Дюк Рішельє, Михайло Воронцов, Михайло Толстой, Григорій Маразлі, Євген Чикаленко, Артур Анатра та інші імениті одесити (зазначу, за життя їм не встановлювали пам’ятників і не перейменовували у їхню честь вулиці чи площі). Свій внесок у цьому напрямку зробив і наш сучасник, меценат, лікар за фахом та архітектор за покликанням Борис Музальов, який реконструював будинок-дачу князів Гагаріних в Аркадії. Саме його образ відтворив Анатолій Кравченко (у співавторстві) на вище згадуваній реверсії «Солдат-будівничий». Дачу Гагаріних, що «постала з попелу», відтворено на акварелях Анатолія Кравченка — «Весна в Аркадії» та «Туман на Гагарінському плато» (2012). Ми також знаємо мистця як автора серії робіт із зображенням «будинку Руссова», остання з яких, волею провидіння, написана у той «чорний день» — 30 жовтня 2009 року. Але це ще питання чи після загадкової пожежі споруда буде відтворена в своєму первозданному вигляді? Не виключено, що одесити отримають чергову «афіну» в історичному центрі міста. Хотів би помилитися.

Володимир КУДЛАЧ

Додаткова інформація: