Віртуальна галерея «На Херсонській»

«Наро...»: виставка до 75-річчя Станіслава Сичова

Виставка творів із музейних та приватних колекцій Одеси одного із найбільш яскравих представників нонконформізму 1970-1980-х рр. Станіслава Сичова (1937-2003) під назвою «Наро...» 23 травня 2013 р. відкрилася в Одеському музеї західного і східного мистецтва. Вона присвячена 75-річчю митця.

Відбулася також презентація однойменного альбому. На сторінках видання Станіслав Сичов представлений не лише як художник, але й поет. Ця особливість обдарування митця - суміжна з його живописом, майже невідома загалу.

Твори художника надані Одеським літературним музеєм, Музеєм сучасного мистецтва Одеси та галереєю NT-Art. Значна частина робіт поступила з приватних збірок, зокрема, сім’ї Хандрос. Людмила і Володимир Хандрос стали також ідейними натхненниками і спонсорами виставки. Куратор проекту — Ольга Левченко, директор Всеукраїнського благодійного фонду ім. Марії Приймаченко.

Про Сичова написано багато і кожна зустріч з його мистецтвом, тим більше на такій розкішній виставці, спонукає до суб’єктивного висловлення.

На виставці творчість Сичова зібрана у різноманітті жанрів, підходів, широкому хронологічному діапазоні, що в підсумку дає можливість скласти достатньо повне уявлення про художника.

Захоплення художника певною темою породжували окремі серії робіт, які відбивають творчі пріоритети та умонастрої в певний період його життя. Твори Сичова надзвичайно мажорні, у них живописне начало превалює над графічним, однак міцний і пластичний рисунок (що тяжіє до великих форм) відчувається в більшості його робіт. Колір полотен Сичова інтенсивний, палахкотить у різнобарвній контрастній мозаїці, виявляючи нестримну чуттєвість і потужний темперамент митця. Автор із захопленням і пристрастю передає красу жіночого тіла та буйство матерії як такої. Найулюбленіший серед кольорів у Сичова — різних відтінків червоний. Навіть якщо ця барва не використовується, перебуває «поза кадром» — її енергетична сила все ж слугує ніби своєрідним колористичним камертоном. Системою плям Станіслав Сичов створює завжди певне колористичне середовище картини, у якому взаємодіють, зіштовхуються між собою і підпорядковуються одне одному інші складові композиції. Мистецтво його надзвичайно органічне.

Потужні стимули Сичову-художнику дала стихія його «Океанії» — сонячний і екзотичний Узбекистан (1961-1963). Набутий в Азії пленерний та досвід монументальної роботи, сміливість натурної інтерпретації згодом поєдналися із стилістикою древнього орієнтального мистецтва. Маємо в радянських умовах практику західноєвропейських митців, які запозичили наприкінці ХІХ ст. зовнішні форми та принцип мінімалізму східного мистецтва. У цьому сенсі показовою є серія жіночих образів кінця 1990-х («Аіда, що чекає», «Єгиптянка та ін.).

Декоративна нарядність картин майстра п’янить як молоде вино, як присутність жаданої чарівної жінки. До речі, дивну назву виставки й альбому — «Наро..» дало ім’я коханої дівчини, яку художник згадує у своїх віршах, і яка являється героїнею багатьох його картин.

Живописна система Сичова формувалася також з використанням принципів монументального, театрально-декораційного мистецтва, ідейних і стилістичних установок гогенівського постімпресіонізму. У період герметичності «союзу» навіть захоплення західноєвропейським модерним мистецтвом чревате було звинуваченням у «формалізмі» та «декадентстві».

Як зазначив під час відкриття колега Сичова Віктор Маринюк, представлені твори мають ознаки музейності, і в контексті нашого часу сприймаються інакше, ніж за життя майстра. Тоді написання нового твору було «однією із подій», сьогодні ж демонстрація його доробку розрослася до значної культурної події, що на прикладі одного із лідерів знаменує і підсумовує розвиток одеського і українського нонконформізму того періоду.

Усе вище сказане є своєрідним прочитання творчості живописця «post-factum», і можна лише по-доброму позаздрити тим, хто охопив і оцінив творчість майстра за його життя. Зрештою, кожен час має свої переваги.

Виступ іншого соратника Станіслава Сичова, неформального лідера одеського андеграунду Володимира Стрельникова (Мюнхен-Одеса), який поринув у спогади про «Славка», — надав офіційній атмосфері відкриття певної камерності та задушевності. Майнула думка, що було б доречно зібратися в товариському колі й згадати ювіляра в невимушеній обстановці без мікрофонів, без настійного хоча й професійного звучання джазових імпровізацій запрошених музикантів.

У відкритті виставки взяли також участь особи, які знали і цінували мистецтво художника за його життя, зокрема журналіст і колекціонер Євген Голубовський. На відстані часу стає очевидним наскільки важливими є розуміння та «соціалізація» творчості подібних подвижників, чиє мистецтво колись зазнавало обструкції з боку офіціозу.

Свого часу Станіслав Сичов виклично заявив: «Мої полотна будуть висіти поряд з полотнами Рембрандта!..» На цій виставці експериментально сміливі роботи Сичова знаходилися в залі, у якому в постійній експозиції не так давно були представлені твори школи Тиціана, Караваджо, Гверчино та інших класиків. На якусь мить потужна енергетика полотен Сичова для присутніх навіть затьмарила старих майстрів у сусідніх залах, які творили у монохромній колористичній системі. У цьому магія сучасного мистецтва. Кожна епоха має свої запити і потребує нового вираження.

Володимир КУДЛАЧ

Додаткова інформація:

Сичов Станіслав Іванович

Народився в Одесі. 1960 — закінчив ОДХУ ім. М. Грекова (педагог Д.М.Фруміна).

1961-1963 жив і працював в Узбекистані, де створив розпис по мотивам поеми Фірдоусі «Шах-наме» («Книга царів»). 1967 — спільно з В. Хрущом провів першу в СРСР несанкціоновану виставку (заборна виставка «Сичик+Хрущик» біля оперного театру). 1960-1980-і — постійний учасник «квартирних» виставок та інших акцій нонконформістів Одеси, Москви, Ленінграда. Входив у групу молодих митців (Людмила Ястреб, Олександр і Маргарита Ануфрієви, Валерій Басанець, Віктор Маринюк, Володимир Стрельников, Валентин Хрущ, Борис Нудьга).

1979 — брав участьу неофіційній виставці «Сучасне мистецтво з України» (Мюнхен-Лондон- Париж- Нью-Йорк). У цей час створив ряд монументальних робіт в Одесі, Кам’янці-Подільському. 1989 — учасник міжнародної бієнале «Імпреза» (Івано-Франківськ). 1991 — представив «узбецьку» серію робіт на виставці «Радянське мистецтво в Кембріджі». 1989-1999, 2003, 2009 — персональні виставки в Одесі. Твори художника були продані на аукціоні Sotheby’s. Експонуються в МСМО, колекції Нортона Доджа (Zimmerli Muzeum, США)та ін. престижних збірках.

Див. також: