Віртуальна галерея «На Херсонській»

Микола Овсійко: пишу красу…

13 січня на Щедрий вечір інтелігенція м. Южного зібралася на відкриття виставки знаного одеського художника Миколи Овсійка. Вона стала центральною частиною святкової вечірньої програми, організованої освітянами і учнями НВО ім. В. Чорновола та одеським «десантом» - мистецтвознавцем і бардом Володимиром Островським, гітаристом Олексієм Покотиловим і етнографом Миколою Чумаченком.

Южненська коляда.

Зліва-направо: Лариса Дем’янишина, Олексій Покотилов, Олеся Чайківська, Микола Овсійко, Володимир Островський, Микола Чумаченко (сидить)

М. Овсійко. Колесо (ІІ варіант). 2010

М. Овсійко. Відлига. 2012

М. Овсійко. Стерня. Спека. 2012

М. Овсійко. Квіти для коханої. 2010

М. Овсійко. Зелене яблуко. 2007

НВО ім. В. Чорновола м. Южного (ЗОШ №4) по праву вважається мистецьким майданчиком, який впродовж багатьох років розширює виставковий простір Одещини: твори першокласних скульпторів Міртали Пилипенко (США), ретроспектива Миколи Степанова, живопис і графіка Вадима Кучера-Куцана, Лариси Дем’янишиної, майстра народного мистецтва Зої Пасічної, автора цих рядків та інших одеських і южненських митців прикрашали інтер’єри привітної освітньої обителі. Окремі роботи подаровані закладу вдячними художниками.

Творчість Овсійка вже давно потрапила під пильну увагу мистецтвознавців і журналістів (див. «Чорноморські новини» від 15.08.2010), адже кожна нова зустріч з його мистецтвом – це подія, яка підносить нас над буденністю. Як художник Микола Овсійко зайвий раз довів, що Одеса – самодостатній культурний центр зі своєю потужною малярською школою, міцними академічними традиціями. За умови наполегливої роботи над собою і сприятливих культурних обставин тут можна здобути ґрунтовну професійну освіту та розвинути власне обдарування, що, власне, відрізняло Одесу вже у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.

Наприкінці 1960-х років хлопець із с. Бельмачівки Чернігівської області став учнем Одеського театрально-художнього училища (педагог з фаху Л. Альшиць). З того часу Миколине життя пов’язане з причорноморським містом. Однак він підтримує стабільні зв’язки з малою батьківщиною.

Митець свідомий своїх витоків, і це наклало відбиток на його світовідчуття. Твори Овсійка позбавлені південної бравурності (як, скажімо, у його колеги Вадима Кучера-Куцана, який також прийшов привітати колегу). Вони мінорні, споглядальні й задушевно-поетичні та, водночас, матеріально конкретні. Композиційні роботи не позбавлені символічності («Квіти для коханої», варіативні «Колесо» і «Скрипаль»). Головний виражальний засіб, їх образне навантаження - у передачі світла, яке ніби постає з-за горизонту, наповнюючи небо м’яким світінням, пронизуючи траву, тим самим дематеріалізуючи земну твердь. Особливий емоційний акцент дає смуга сонячної плазми на стику землі й неба у вже згадуваних композиціях. У цьому гімні світлу (урівноваженому реалістичним підходом і стриманою емоційністю) якесь підсвідоме пантеїстичне поклоніння сонцю. У цьому Овсійко певним чином близький більш ідеалістично налаштованому Степану Химочці. На мою думку, новаторство Овсійка у тому, що він у межах південної школи живопису розширив рамки жанру. Наприклад, його символічне «Колесо» дає перетікання простору («небо-стіна»). Це й натюрморт, і композиційна, багатоасоціативна робота. По суті маємо справу із концептуальним мистецтвом в межах реалістичної традиції. Щодо традиційних натюрмортів, як, наприклад, «Швейна машинка «Зінгер», то вони приваблюють, перш за все, м’яким перлинним («вермеєрським», як зауважила реставратор Ольга Кучер-Куцан) колоритом, простотою та відчуттям людської присутності, що, власне, притаманно роботам художника в цілому.

Окрема тема – пейзажі майстра: багаті по колориту, побудовані на гармонії тонких напівтонів, проникнуті південноукраїнською вологою димкою і обласкані сонцем. У плані виражальному вони переважно імпресіоністичні. Своє кредо Овсійко висловив вустами пересічного глядача: «А ви що лише красу малюєте?», - запитали його якось на пленері. Адже у народі, на переконання Миколи Овсійка, уся наша розкішна життєдайна природа є естетичною категорією, уособленням краси. Слід відзначити ще одну якість його живопису – музикальність. Любов до музики Миколі привив з дитинства батько-скрипаль. Навіть картини художник творить у атмосфері підвищеної емоційності, яку створює звучання улюблених пісень. Чи не звідси дивовижна гармонійність живопису митця, тонка модуляція кольором і тоном?

Коли творчість є сенсом життя, то кожна робота стає частиною біографії автора. Ось, наприклад, «Квіти для коханої»… Задум виник під час перебування в Сербії: випадковий візочок для перевезення квітів, помічений через вікно автомобіля, а ще радість близької зустрічі із дорогою серцю людиною, нудьга за домом, - усе акумулювалося в сповнений відчуття щастя й радості майже по дитячому наївний твір. Привертає увагу одна із останніх чисто пленерних робіт: перед нами гола до горизонту стерня, небо без хмариночки під пекучим сонцем, і посередині мольберт самотнього художника. Здавалося б, що тут прикметного? «Під час жнив я поїхав за місто, щоб написати пшеничне поле, але спізнився – його скосили, - розповідає автор. – Небо ще оживляли ефектні хмаринки, та поки розклав етюдник, і їх не стало. Написав, так би мовити, квінтесенцію спеки…». Це враження посилює й густа тінь від мольберта – своєрідний тональний камертон. Переконливий образ літнього степу, відчуття простору і пустки.

Але повернімося до відкриття. Автора представив присутнім палкий прихильник його творчості, згадуваний Володимир Островський – директор Одеського музею західного і східного мистецтва, він же мистецтвознавець-ерудит, артист, менеджер і …душа компанії. У своєму розлогому, емоційному і натхненному виступі Володимир охарактеризував місце й значення творчості живописця, вдавшись до екскурсу в історію світового та вітчизняного мистецтва. Згодом Володимир Островський, спільно з Олексієм Покотиловим та блискучим знавцем українського фольклору Миколою Чумаченком виконали кілька як популярних, а також малознаних колядок, зокрема «Козацьку колядку» та польською мовою, яка ще побутувала на Одещині у ті часи, коли польська громада тут була великою і зберігала свої національно-культурні традиції.

Інший чільний організатор виставки, южненська мисткиня Лариса Дем’янишина у своєму вітальному слові наголосила на людських чеснотах колеги – його дивовижній, до самозречення скромності, працелюбстві й порядності. У той час коли багатьох митців лихоманить прагнення набути почесні звання (у розрахунку на відповідні матеріальні й моральні дивіденди), Микола Овсійко – завідувач живописної секції Одеської обласної організації НСХУ, відмовився від висунення його на здобуття звання «Заслуженого художника України», щоб перебування на згаданій посаді не розцінювалося як зловживання становищем. Важливо, що Микола Овсійко залишається самим собою, і як керівник секції проявляє ініціативи, які не залишилися непоміченими у мистецьких колах. Маю на увазі організовану ним минулоріч осінню виставку етюдів у виставковому салоні НСХУ. Ця традиція, нагадаю, започаткована ще Товариством південноросійських художників наприкінці ХІХ ст. Хотілось би висловити побажання, щоб у майбутньому (вже на весняну виставку етюдів) НСХУ знайшла засоби видати каталог виставки, тим самим «матеріалізувавши» подію. Це сприяло б науковому дослідженню явища, і стало б візиткою у майбутнє.

А насамкінець хотілось би наголосити на тому, що організатори виставки – НВО ім. М. Чорновола і Клуб творчої інтелігенції м. Южного у особі директора гімназії Тараса Прокопечка, завуча з виховної роботи Олесі Чайківської та художниці Лариси Дем’янишиної послідовно роблять для южненців надзвичайно важливу справу. Уявляєте, якби діти більшості шкіл мали змогу спілкуватися віч-на-віч із мистецтвом такого ґатунку, то наскільки у багатьох із них шлях до високого мистецтва став би коротшим!

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: