Віртуальна галерея «На Херсонській»

«Зробити вічним те, що так швидко вмирає...»

Недавно сповнилося 130 років від дня народження видатного українського графіка, художника-кераміста, прозаїка, поета, педагога Михайла Жука (1883—1964). Цій події присвячена художньо-документна виставка, яка відкрилася 3 грудня у залах Одеського літературного музею.

Михайло Жук. Фото 1913 р. на титулі авторської збірника. Кол. Т.І.Максим`юка

Під час відкриття виставки: Альона Яворська (автор), Катерина Єргієва, Тетяна Ліптуга, Тарас Максим`юк. Фото Катерини Бакурової

Під час відкриття. Фото Катерини Бакурової

Михайло Жук. Автопортрет (незакінчений). 1900-і рр. П., ол. 64х63. Кол. Т.І.Максим`юка

Михайло Жук. Портрет невідомої (портрет дружини). Пап., пастель. ОЛМ. Фото автора.

Михайло Жук. Портрет сина Георгія. 1929. Пап., літограф. 23,5х24

Михайло Жук. Квіти. 1903. Пап., італ. ол. 50х50. Кол. Т.І.Максим`юка

Фрагмент експозиції. У центрі підготовчий рис. до офортного зображення Юхима Михайліва.

Літературна спадщина М.Жука. З фонду ОЛМ

Кераміка М.Жука з кол. онуки Наталії Ловейко-Жук та ОЛМ

Каталог виставки. На титулі автопортрет М.І.Жука. Офорт. 1920-і

Михайлові Жуку — романтику й естету, постаті трагічній в історії вітчизняної культури — довелося жити в тоталітарну епоху, яка ламала долі, нівечила духовну природу, нівелювала індивідуума, знецінювала людське життя. Доступними засобами, «езоповою мовою», митець засуджував зло і творив модель нового, більш гуманного суспільства в своїх казках і флористичних, сецесійних та символістичних графічних візіях. На тлі політичних катаклізмів тієї епохи це був новий, більш прийнятний для людини світ, який відповідав гармонійній душі та його культурній натурі.

Хтозна, яку якість мистецтва Жука мав би сьогодні світ, якби у 1920-і йому дозволили виїхати із нової пролетарської імперії на Захід? На окремих стендах можна бачити висловлювання Михайла Жука про природу творчості, а також його щоденникові записи і благальний лист до Х. Раковського випустити на американський континент.

Те, що зроблено Михайлом Жуком, вражає якістю, кількістю, оригінальністю та технічним різноманіттям. Найбільш плідними в творчому сенсі були перші три десятиліття ХХ ст.

«Ми прагнули показати багатогранність таланту Михайла Жука — людини по-ренесансному універсальної й продуктивної, достойної епохи Відродження. Сподіваємося, що теперішня виставка допоможе глибше пізнати творчість митця, без якого неможливо уявити українське малярство першої половини ХХ ст.», — зазначила під час відкриття виставки один з її організаторів Катерина Єргєєва.

«Вважаю, що сьогодні у нас справді художньо-літературне свято — свято душі, — наголосила директор музею Тетяна Ліптуга. — Ім’я Михайла Івановича Жука — на перший погляд не гучне, довгий час було забуте, не було «на поверхні». Але Одеський літературний музей, первісно формуючи основну експозицію, вивчав спадщину Михайла Жука, розповідаючи про його літературний доробок і тих письменників, чиї портрети він створив. Зазначу, що це вже четверта ви¬ставка в стінах нашого музею, присвячена Михайлові Жуку. Були виставки, організовані Художнім музеєм, Товариством імені Реріха, галереєю «Квартира № 10». Крім мистецьких творів із фондів нашого і Художнього музеїв, а також приватних колекцій Сергія Лущика, присутніх тут Тараса Максим’юка й онуки Жука Наталі Ловейко-Жук, на виставці представлена частина літературного архіву, подарована свого часу Літмузею народним депутатом України Сергієм Гриневецьким…»

Одеське відділення Фонду культури ініціювало важливу акцію, про що згадував у своєму виступі заступник голови обласної організації, колекціонер Тарас Максим’юк: «Цьогоріч, 2 жовтня, у день народження Михайла Жука, група місцевої інтелігенції побувала на його могилі й таким чином віддала шану цій видатній людині. Нинішня виставка — черговий вияв поваги до постаті художника. За життя у Михайла Жука була лише одна персональна виставка, у Києві в 1904 році, — тоді ще молодого, нікому не відомого художника, який тільки-но закінчив Краківську академію мистецтв. Наступна відбулася лише в 1970-х в Одеському художньо¬му музеї, вже після смерті митця. Михайло Жук — унікальна фігура в українському мистецтві. Він створив понад 300 портретів своїх сучасників і попередників. Це вдвічі більше, ніж, скажімо, у Петрицького або Пархоменка. Займаючись вивченням творчої спадщини Михайла Жука десь з середини 1970-х (завдяки Сергієві Зеноновичу Лущику), я й сьогодні ще відкриваю його для себе. Те, що ви бачите на цій виставці, підпадає від визначення «модернізм» — це вершина творчості Михайла Жука, бо пізніше під дією зовнішніх факторів він стане типовим радянським художником і працюватиме в поширеній реалістичній манері».

Тарас Максим’юк нагадав також, що нині триптих «Біле і чорне» (та документи, пов’язані з ним), подорожує Україною як виставка однієї картини. Вона вже побувала в десяти обласних центрах і в перспективі буде показана ще в 15 областях.

Один із достатньо повних розділів виставкової експозиції — серія офортів «Портрети художників» (1932). Майже мініатюрні за розміром, вони приваблюють психологізмом, технічною досконалістю, м’якістю штриха, скульптурною дотичністю форми і багатством стилістичних підходів, які диктує індивідуальність портретованого. Це приклад не лише високої майстерності, але й громадянської позиції — Михайло Жук повернув у лоно української національної культури такі імена, як Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський, Антон Лосенко, Микола Ге.

Виставка дозволяє заглянути в творчу лабораторію майстра. Тут багато підготовчих замальовок, начерків, рукописів, записів виставкових та річних планів тощо. Наприклад, крім портрета художника і мистецтвознавця Юхима Михайліва — автора першої монографії про Жука, представлений також підготовчий рисунок до цього офорту.

Відкриття виставки зібрало відомих дослідників творчості Михайла Жука. Так, Іван Іванович Козирод, співавтор альбому про художника (1987, спільно з Сергієм Шевельовим), віддав належне Жуку-педагогу в період його викладання в ОХУ та нагадав про обставини, які спонукали його до дослідження творчості митця. Принагідно відзначу, що напрацювання мистецтвознавців було використане лише частково у форматі згаданого видання. Левова частка матеріалу залишилася неза-требуваною. Чи знайдеться нині промоутер, який візьметься за видання цієї монографії?

На жаль, з поважних причин не було іншого першовідкривача Михайла Жука, краєзнавця і колекціонера Сергія Лущика. Його представляла донька Наталка Жукова.

«Щоб оцінити Жука-художника, потрібно бачити його роботи; щоб зрозуміти як письменника — потрібно читати його літературні твори, — наголосила під час відкриття автор виставки, заступник директора Літмузею з наукової роботи Альона Яворська. — Сьогодні вже багато з того, чим володіє музей, опубліковано… Жук — людина дуже європейська, в повному розумінні цього слова. Він шанував культуру Європи і свою культуру. Він також постать трагедійна. Виставка дозволяє уявити, яким він міг бути і яким він не став. Після революції Михайло Жук написав казку «Клопіт», у якій описано те, як уряд правив країною. Коли її читаєш, здається, що йдеться про сьогодення…»

З нагоди виставки був підготовлений змістовний каталог, який дає досить повне уявлення про Жука-художника, літератора та кераміста. У каталозі, крім переліку експонатів виставки, наведені автобіографія М.І.Жука, щоденниковий запис 1916 року, фрагмент казки «Слабий на очі», стаття «Поза сторінками автобіографії» за авторства Альони Яворської. Відтворено п’ятнадцять офортів із серії «Портрети художників», що робить каталог цінним науковим документом, який дозволяє поглибити вивчення творчої спадщини мистця. Допомогу в створенні виставки надали також відомий художник-графік Геннадій Верещагін та галерея «Квартира № 10».

На завершення процитую висловлювання Михайла Жука із його щоденника, в якому, по суті, сформульовано творче кредо: «Зробити вічним те, що так швидко вмирає, і дати зразок душі, яка зросла серед красот природи, напоєна її чарами. Навчити сумувати за красою, навчити лагідності людину…»

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: