Культові книжки: сучасна українська література

foto-1-i-miniatyura.jpg

 

Сучасна українська проза динамічно розвивається та рясніє яскравими іменами, які достойно представляють нашу літературу за кордоном. З кожним роком список живих «класиків» поповнюється й розширюється. Але зараз перед майстрами пера стоять непрості завдання. Читач дуже часто зі скепсисом ставиться до нових імен та може відверто губитися в безмежному асортименті видань. Бібліотекарі Одеської національної наукової бібліотеки підготували добірку із п`яти непересічних книжок сучасної української літератури. Впевнені, що серед них ви неодмінно знайдете цікаву для себе.

 

2.jpg

Жадан С. «Інтернат» (Чернівці, 2021)

Сергій Жадан – український письменник, перекладач, громадський діяч, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма», автор популярних романів «Депеш Мод» (2004), «Ворошиловград» (2010), «Месопотамія» (2014), «Інтернат» (2017), прозових та поетичних збірок «Біг Мак» (2003), «Ефіопія» (2009), «Життя Марії» (2015), «Антена» (2018), «Список кораблів» (2020) та інших. У книгах Сергія Жадана відбилися знакові події епохи: розпад СРСР, надії та розчарування, війна та пошуки виходу з кризи. І все це переломлюється через призму людської особистості — живої, мислячої, люблячої, яка страждає і намагається знайти опору в нещадному світі.

Жадан належить до когорти українських авторів, яких найчастіше перекладають за кордоном – його твори можна прочитати тридцятьма мовами. А літературні твори його авторства відзначені багатьма національними та міжнародними нагородами. Цей рік став особливо плідним на нагороди: письменник став лауреатом Премії миру Німецької асоціації видавців і книготорговців, премії EBRD Literature Prize 2022 за роман «Інтернат» та став Людиною року за версією польського видання «Gazeta Wyborcza». У березні 2022 року Комітет літературознавчих наук Польської академії наук висунув Сергія Жадана на Нобелівську премію з літератури.

Наразі Сергій Жадан як волонтер допомагає ЗСУ та українцям, що постраждали від війни.


«Інтернат» – третя книга Сергія Жадана після «Життя Марії» та «Тамплієрів», яка стосується теми військових дій в зоні АТО. І хоча, насправді, автор прямо не називає ні локацію, ні часові рамки, через натяки та штрихи безпомильно прочитуються події зими 2015 року на Сході України.

Молодому вчителю української мови Паші треба потрапити в охоплене полум`ям війни місто – там в інтернаті залишився його племінник. Навколо панує сум'яття та рвуться снаряди, постійно рухається кордон. За три дні дороги він на власні очі побачив як воєнні реалії перекроюють та перемелюють людські життя. Війна нещадна до всіх: до дітей з інтернату, людей на переповненому вокзалі, мешканців маленького будиночка, які ховаються у вогкому підвалі та виявляються щедрими на прихисток незнайомцям, до українських воїнів. Паша – класичний представник людини без чіткої громадянської позиції, живе у своїй мушлі та ігнорує все, що відбувається на Донбасі. Він учитель української мови, але не розмовляє нею – вона для нього неначе іноземна. Про виховну складову його викладацької діяльності також не йдеться – жодного разу він не розмовляв із дітьми про війну. Аж ось, раптово, він стає свідком та учасником жахливих подій. Звичний хід життя безповоротно порушується. Тепер настав час боротися за власне виживання та вирішити, за якими барикадами маєш бути.

«Інтернат» – глибока робота, наповнена алегорією та порівняннями. За настроєвою тональністю простежується певна алюзія до «Дороги» Кормака Маккарті. Сергій Жадан написав дуже правдиву, чесну та відверту історію. Інакше і не могло бути, адже Жадан пише про те, що болить.

 

3.jpg

Матіос М. «Букова земля» (Київ, 2020)

 

Марія Матіос – українська поетеса, прозаїк і публіцист. лауреатка різноманітних літературних премій, зокрема, Національної премії України імені Тараса Шевченка з літератури (2005), Коронації слова (2007) та ін.

 

«Букову землю» письменниця писала протягом майже десяти років. У 2019 році книга перемогла у номінації «Сучасна українська проза» на Всеукраїнському рейтингу «Книжка року-2019». Це пронизливий і глибокий роман-панорама довжиною у 225 років: від ХІХ століття до сучасності. Події охоплюють широку географію — від маленького хутора Сірук до світових столиць: Відня, Будапешта, Варшави – і закінчуються 2014 роком біля Станиці Луганської. Марія Матіос переплітає між собою кілька поколінь чотирьох родин: Берегівчуків, Васильків, Вівчарів і Ваґнерів. Через осмислення долі кожної з цих родин постає насичена подіями історія краю. Письменниця подає її крізь призму не тільки української історії, але й історії загальноєвропейської.

«Букова земля» – квінтесенція тих історичних знань, які увібрала в себе Матіос з розповідей, переказів та багаторічного дослідження архівів. Перед читачем постають ретельно та достовірно змальовані картини побуту, історичні персоналії та події. Це болюча книжка про Буковину («буковий край») та непрості долі його людей.

Авторка хронологічно точно розмежовує частини роману: ім’я персонажа, місце дії, дата. Кожна частина роману логічно завершена – їх можна читати окремо. Щоправда, тільки після прочитання книжки повністю стає зрозумілий основний задум письменниці. Окремим персонажем роману є мова. Вона лексично розкішна. Благозвучні описи Буковини, села та людей з використанням діалектів надають книзі особливого гуцульського чару. Марія Матіос вміє зачепити словом найтонші струни душі.

Матіос говорить про людину як найважливішу частину світу. «Букова земля» – це ода рідній землі, її треба дуже любити, щоб так про неї написати. Поєднання героїчного і трагічного, відчуття безвиході й розуміння вічності буття, ліричного суму за минулим і утвердження неминучості такого незрозумілого сьогодення підкреслюють вписаність «Букової землі» в сучасний літературний процес.

 

4.jpg

Забужко О. «Музей покинутих секретів» (Київ, 2019)

 

Оксана Забужко одна з найбільш відомих особистостей у сучасній українській літературі. Її книги зачіпають важливі соціально-політичні питання як країни в цілому, так і життя кожного українця окремо.

 

За сюжетом, відома журналістка Дарина Гощинська та її коханий Адріян Ватаманюк, торговець антикваріята, намагаються розібратися в хитросплетіннях минулого своїх і сусідніх родин. На 830-ти сторінках – десятки доль і сюжетів: бойові стежки УПА, закриті КДБ архіви, забуті драматичні сторінки радянських 1970-1980-х і буремних 1990-х. Сюжетні лінії нашаровуються одна на одну як пласти. Разом з історією Дарини мимо читача проходять три покоління родини її коханого, особисті стосунки, пристрасть, втрачений зв’язок поколінь, народні психотравми. Все це, переломившись у долях головних героїв, народжує новий погляд на наше сьогодення. Герої «Музею покинутих секретів», подібно до дитячої гри «Секрет» (коли дівчатка створюють колаж із цікавих предметів, накривають скельцем і присипають землею в місці, відомому тільки двом), шукають забуту чи приховану історію.

«Музей покинутих секретів» дістав схвальні відгуки української та зарубіжної критики, був нагороджений Центральноєвропейською літературною премією «Анґелус» (2013), перекладений англійською, німецькою, польською, чеською, російською мовами, неодноразово відзначений як «Книжка року» (в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі). Сама Оксана Стефанівна називає роман своїм magnum opus.

Читати його варто не тільки заради сюжету. Роман цінний саме роздумами авторки, чіткими, виваженими і багатогранними. Відчувається, що вони відшліфовані до лабораторної точності. Ці думки треба смакувати та дегустувати. А роль художнього викривлення і зміщення на себе значною мірою взяла мова – як і завжди в Забужко, вона цікава: виразно експериментальна, десь археологічна, десь діалектна, сленгова чи суржикова.

 

5.jpg

Андрухович С. «Амадока» (Львів, 2020)

 

Софія Андрухович – українська письменниця, перекладачка і публіцистка, донька Юрія Андруховича. «Амадока» третій і наймасштабніший роман письменниці.

 

Герой роману дивом залишається живим після перебування в одній із гарячих точок на Сході України. Понівечений до невпізнанності, він повністю втратив пам’ять: не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Його знаходить дружина із незвичним ім'ям — Романа. Вона стає його пам'яттю та терпляче допомагає складати пазли його минулого життя.

Головний символ роману – Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Воно зникло безвісти як і тисячі, мільйони людей на війні, під час сталінських репресій, Голокосту. Софія Андрухович в своєму романі намагається стати їхнім голосом.

В «Амадоці» розкрито дуже потужні емоції, глибокі думки та сильні образи. Тут є і про Голокост на Галичині, і про Розстріляне Відродження, і про війну на Донбасі. В романі багато метафор, алюзій та доль, які якимось чином змотані у клубок, хоча існують у різному часі і просторі. Це роман-квест, де відповіді і підказки щодо купи загадок просто розкидані щедрою рукою авторки то тут, то там. Від читача потрібно лише одне – читати уважно, навіть коли він тоне у колосальній кількості прикметників, епітетів, синонімів, повторень.

 

6.jpg

Тамара Горіха Зерня «Доця»  (Київ, 2019)

 

Горіха Зерня — псевдонім Тамари Дуди (1976) — успішної перекладачки, відомої своєю волонтерською діяльністю: з самого початку війни вона зробила сотні виїздів на передову, постачаючи українським військовим найнеобхідніше. Її дебютний роман «Доця» вийшов у видавництві «Білка» та одразу став бестселером. Наприкінці 2019-го був відзначений як книга року ВВС. 

 

Головна героїня твору – звичайна дівчина, яка вимушено переїздить із Волині до Донецька, переживає період «притирання» до такого несхожого міста, але поступово віднаходить гармонію із ним. Вона створює скляні вітражі дивовижної краси, знаходить команду однодумців, і поступово це захоплення переростає в успішний бізнес. Весною 2014 року всі надії та плани розлітаються на дрібненькі скельця: приходить страшна і безжальна війна.

«Доця» – це реальні історії людей, переплетені у художній роман (багато героїв мають своїх реальних прототипів); книга про мужність, про жертовність, про відданість. З кожним розділом героїня виявляє в собі все більше сил: вона втрачає родину, дім, роботу, ілюзії, але збирає уламки життя заново, віднаходить новий смисл і нову опору. 

У «Доці» зображено початковий етап війни – час, коли української армії майже не існувало, коли вся оборона трималася на запалі добровольців і волонтерів, коли українське суспільство ще не до кінця усвідомлювало, що відбувається навколо взагалі. Авторка чимало уваги приділяє психології, але, мабуть, не так психологічному розвитку конкретних персонажів, як загалом психології людини на війні. Книжка написана живою та простою мовою, що надає тексту емоційної насиченості. Всі сюжети виписано динамічно та пружно.

 

Запрошуємо до прочитання!

Створено: 29.07.2022
Переглядів: 579




© 2022 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.