Пам'ятки культурної спадщини на мапі протиепідеміологічних заходів

zastavka-kopiya-2.jpg

18 квітня в усьому світі відзначається Міжнародний день пам’яток і визначних місць, започаткований у 1982 році з ініціативи Міжнародної ради з питань охорони пам’ятників і визначних місць (ІКОМОС), та День пам’яток історії та культури в Україні, встановлений згідно з Указом Президента від 23 серпня 1999 року, з метою привернути увагу суспільства до необхідності збереження усіх складових культурної спадщини.

Кожна епоха залишає нам у спадщину пам'ятки архітектури, історії та культури, що зберігають в собі згадки про певні визначні події. Це - справжній скарб, наша гордість й надбання. За кількістю знакових об’єктів і наявністю шедеврів Одесу можна без перебільшення назвати перлинкою з багатою історико-культурною спадщиною, збережені шедеври якої є важливими складовими світового культурного надбання та унікальними свідками історії минулих часів. Згадаємо деякі пам’ятки культурної спадщини, що стали свідками епідеміологічних викликів минулого Одеси.

1111.jpg 222.jpg

В Одесі від самого початку її існування питанням безпеки та здоров’я городян приділялася особлива увага. Адже,  як будь-яке портове місто, Одеса була вразливою до інфекційних захворювань і протягом своєї історії неодноразово потерпала від різних епідемій, кожна з яких ставала випробуванням для градоначальників та жителів міста. Окремі знакові будівлі лікувального чи профілактичного профілю, зведені понад 100-200 років тому, і нині продовжують нести варту на захисті здоров'я городян, до того ж вишукане архітектурне вирішення перетворило їх на справжні пам’ятки культурної спадщини місцевого та національного значення. Тож зазирнемо у минуле...

Історія Одеси починається з історії порту. 2 вересня 1794 року, після молебня та освячення будівельних майданчиків і прибережної частини порту, робітники вбили дві палі двох майбутніх молів – Великого і Малого, що поклали початок біографії міста. Порт давав роботу городянам, сприяв торговим зв’язкам з багатьма країнами і був своєрідним двигуном швидкого росту міста. Про те, який вигляд мала портова гавань у XIX столітті, можна дізнатися з літографій, що зберігаються у фонді Одеської національної наукової бібліотеки серед колекції старовинних гравюр. Деякі з них доступні  у найдрібніших деталях серед оцифрованої колекції гравюр на онлайн-ресурсі «Старовинна гравюра — культурна спадщина України»

kar_1-1.jpg kar_5-1.jpg

Проте, окрім колосальних прибутків, саме порт часом приносив місту небезпеку поширення  інфекцій, страшних епідемій. Тому при будівництві Одеського порту з метою захисту міста одним з перших стали облаштовувати саме Карантин. Його спорудженням, як і всього порту, займався архітектор Франц де Волан. Через можливі загрози розповсюдження інфекцій  гавань завжди була під наглядом одеських лікарів.

kar_2-1.jpg

«По проекту подполковника де-Волана предложено было иметь три гавани: Карантинную, Практическую и Военную», - читаємо в історичному нарисі 
Олексія Григоровича Орлова
(Орлов, А. Исторический очерк Одессы с 1794 по 1803 годы : сост. по док., хранящимся в Моск. архиве М-ва юстиции / А. Орлов.– Одесса : Тип. А. Шульце, 1885.– V-XVI, 144 с. : табл.).   

Видання зберігається у фонді ОННБ. Повний текст доступний онлайн у цифровій колекції нашої книгозбірні  «Скарби України: цифрова колекція книжкових пам’яток у фонді Одеської національної наукової бібліотеки»

Прогулюючись нині міським парком імені Т.Г. Шевченка, можна побачити фрагменти розташованого тут колись карантинного комплексу. Збереглися такі частини автентичної фортифікаційної споруди, як аркадна стіна, порохова і сторожова башти з невеликими залишками підпірних стін. Аркада карантинної стіни з пороховою баштою з  27.08.1963 року включені до переліку пам'яток культурної спадщини України за 970. 

kar_3.jpg kar_4.jpg

Спочатку в одеському порту було всього дві гавані, захищені молами і хвилеломами, - Карантинна та Практична. У Карантинній стояли щойно прибулі судна з товарами і пасажирами, аби в разі хвороби запобігти поширенню епідемії  в місті. Поруч стояли судна «на практиці», тобто - у процесі розвантаження чи завантаження.
Карантин був відкритий в Одесі ще в 1795 році. До речі, «карантин» в перекладі з італійської означає «сорок днів». Усі товари і гості Південної Пальміри: моряки, купці, паломники, мандрівники, вигнанці й емігранти, які прибували морем з-за кордону, поміщалися в карантин і витримувалися 40 днів. Карантин розташували на території Хаджибейскої фортеці, яку побудували за наказом Суворова для захисту від нападу османів, і якою так і не скористалися. Кам'яні будівлі фортеці переобладнали і пристосували під потреби карантину.
Примітним є той факт, що приміщення Одеського карантину були впорядкованішими і зручнішими для обсервації людей, ніж аналогічні будівлі в Європі: стільці, обтягнуті штофом, у ситцевих чохлах, дивани, ліжка, ломберні столи, перед вікнами - галявина з акаціями та кущами бузку, на якій прогулювалися постояльці Карантину…

kar_6-2.jpg У 1877 році
Одеський карантин
був визнаний кращим у Європі, отож європейські портові міста почали перебудовувати свої карантини подібно до одеського.

Цікаві спогади про облаштування Одеського карантину залишив нам Юзеф Ігнацій Крашевський, відомий польський письменник, громадсько-політичний діяч, журналіст, автор близько 600 томів художніх творів, історико-етнографічних праць, статей, подорожніх нарисів, щоденників. Як мандрівник та надзвичайно допитлива людина, він влітку 1843 року відправився до Одеси, щоб побачити і описати наше незвичайне місто. Завдяки цим спогадам ми сьогодні можемо уявити в деталях атмосферу міського життя у далекому 1843 році: довідатися, як одягалися одесити, як проводили час, які вистави дивилися в театрі; пройтися вулицями міста, побувати на базарах; дізнатися, як проходив процес фотографування, як відбувалися морські купання та як було облаштовано Одеський карантин.     

kar_7-1.jpg

Крашевский Ю.И. Воспоминания об Одессе, Едисане и Буджаке: дневник поездки в 1843 г. с 22 июня по 11 сентября Ю. И. Крашевского, действит. члена Одес. о-ва истории и древностей : перевод отрывков дневника по изд.1845 г., описывающих пребывание в Одессе с 6 июля по 29 августа 1843 г. : пер. с пол. / Юзеф Игнаций Крашевский; пер. С. В. Михайловой; ил. Е. А. Сокольский. – Репр. изд. 1845 г.– Одесса : Астропринт, 2019.– 251,[3] с. : ил.
На обл.: Перевод отрывков дневника, 1843 год.– 200 экз. – На рус. яз.

Репринтне видання  Ю.Г. Крашевського є у фондах нашої книгозбірні

Портовий Карантин добре послужив Одесі, але вже до кінця XIX століття його функції передали міським лікарням, а сама територія карантину стала частиною міського парку.

Наше місто виросло на березі моря і від початку свого заснування стало центром торгівлі, тому й було вразливим до хвороб. Одеса пережила кілька епідемій, кожна з яких ставала випробуванням для градоначальників та жителів міста.

Вперше, наприклад, епідемія чуми сталася ще в 1792 році. Найважчу епідемію, спалах якої стався у серпні 1812 року, вдалось приборкати герцогу Рішельє, який врятував Одесу суворими і рішучими заходами,  але тоді місто все ж втратило кожного дев'ятого городянина - близько 2600 одеситів. Відомий одеський краєзнавець Олег Губар зазначає: «Карантинною вартою, військами була заблокована вся територія на південь від Бугу. На піку карантину взагалі заборонялося виходити з будинків. По вулицях пересувались тільки патрулі та поховальні команди…».

Наступні після 1812 року епідемії чуми в Одесі були відносно слабкими – у 1829 році від цієї хвороби померло трохи більше 200 городян, а в 1837 - близько сотні.  Похмурим пам'ятником тих подій є штучна гора в районі Молдаванки, «Чумка», де поховані жертви епідемій 1812, 1829 і 1837 років. Одесі довелося пережити ще кілька чумних епідемій. Боротьбі «з чумною заразою» в Одесі присвячена, зокрема, значна частина випуску № 44 журналу «Нива» за 1902 рік.

kar_9.jpg kar_10.jpg

Крім чуми, Одеса також свого часу страждала від тифу і холери. Газетні шпальти Південної Пальміри 1919 і 1920 років рясніють повідомленнями про тиф під Києвом, у Харкові та Одесі. Найстрашнішою епідемією початку XX століття стала іспанка - так назвали епідемію грипу. Вона спалахнула в 1918 році, коли все населення Європи було ослаблене внаслідок Першої світової війни. Багато вже перехворіли тифом, деякі не раз. Летальність іспанки становила 10-20 відсотків. Найвідомішою жертвою цієї епідемії в Одесі стала легенда німого кіно - актриса Віра Холодна.

Сильні спалахи холери початку XIX століття забрали десятки і сотні тисяч життів навіть у цивілізованих країнах, не обійшовши й Одесу. Остання епідемія холери в Одесі сталася вже в радянські часи, у 1970 році. Тоді місто закрили на жорсткий карантин, оточили щільним кільцем військ і міліції.

Про те, що в Одесі багато уваги приділяли питанням санітарії, свідчить той факт, що вже з 1901 року в місті почали будувати за проектом Ю. Дмитренка, а в 1903 році відкрили одну з перших станцій невідкладної допомоги, що складалась з двох будівель і гаражів для санітарних карет.

kar_11-1.jpg kar_13-1.jpg kar_12-1.jpg

Будівля зведена на кошти одеського мецената графа Михайла Михайловича Толстого у Валіховському провулку, 10, та визнана пам’яткою архітектури. У приміщеннях станції організовувалися також тимчасові стаціонари для важкохворих і постраждалих, першу допомогу яким вже надано бригадою "швидкої". Тут працював  перев'язувальний пункт та амбулаторія, куди хворі добиралися самостійно або доставлялися попутним транспортом. За надану допомогу плати не стягували, незважаючи на фінансові можливості потерпілого.  Про деталі перших років діяльності Станції швидкої допомоги, правила виклику та ще багато цікавого можна дізнатись зі звіту, друкований примірник якого (Отчет станции Скорой Медицинской Помощи за 1903/1904 год. – Одесса : Тип. Южно-Рус. О-ва Печатнаго Дела, 1905. – 118 с.) зберігається у фонді нашої книгозбірні.

А ще саме в Одесі в 1886 році з’явилась друга в світі після Парижа бактеріологічна станція. Згодом, у 1894-1895 рр., для неї  на кошти Г. Маразлі за планом архітектора Ю. Дмитренка на розі вулиць Херсонської та Старопортофранківської (нині - вул. Пастера, 2) було споруджено нову будівлю з «просторими і світлими приміщеннями».

kar_14.jpg kar_15.jpg

Зважаючи на потребу у кваліфікованих лікарях, в Одесі 1 вересня (за старим стилем) 1900 року було відкрито медичний факультет Новоросійського університету. Факультет мав блискучі перспективи, тому що в ньому працювали відомі вчені. Спеціально до відкриття закладу було завершено будівництво основних корпусів та клінік, які споруджувались за останнім словом тогочасного будівельного та архітектурного мистецтва.

Вже з 1920 року це самостійний вищий навчальний заклад з всесвітньою славою, будівлі якого й нині прикрашають наше місто. Найповніше історію закладу розкриває ювілейне видання (Одесский медуниверситет 1900-2000 / Игорь Леонидович Бабий, Юрий Иванович Бажора, С. А. Гешелин, Валерий Николаевич Запорожан, Ананий Епифанович Золотарев; Под ред. Валерий Николаевич Запорожан.– Одесса : Одесский медуниверситет, 2000.– 199 с. : ил.).

Отже, в Одесі завжди піклувалися за збереження і зміцнення здоров'я городян, їх біологічну безпеку. Але кожен одесит і сам має бути уважним до свого здоров’я і пам’ятати, що здоров’я – це безцінний скарб.

img_7132.jpg



Нині, коли всі опинилися перед черговим серйозним викликом - пандемією коронавірусу COVID-19, потрібно об’єднати зусилля всіх
на подолання цієї проблеми.

Шановні друзі,
дотримуйтесь  карантинних заходів
та будьте здорові!

Інформацію підготовлено відділом створення та організації електронних ресурсів ОННБ.

Створено: 16.04.2021
Переглядів: 655




© 2021 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.