9 березня виповнюється 140 років від дня народження видатного українського графіка, педагога Георгія Нарбута (1886–1920)

Нарбут як графік був чи не кращий у світі,
принаймні єдиний у своєму роді.     

Г.К. Лукомський

Георгій Іванович Нарбут (9.03.1886 – 23.05.1920) – один з найвизначніших українських графіків першої половини ХХ століття. Його ім'я стоїть поряд з іменами тих митців, які в час відродження національної державності будували українську культуру: це поет Павло Тичина, прозаїк Юрій Яновський, драматург Микола Куліш, режисер Лесь Курбас та ін. Саме Нарбут започаткував українську шрифтову школу, був автором проєктів герба України та перших державних грошових банкнот і поштових марок.

Нарбут обожнював українське народне мистецтво, захоплено вивчав старовинні народні гравюри, робив численні замальовки давньої архітектури.

В оформленні книжок і журналів митець часто використовував мотиви селянської вибійки, витинанок, полтавських килимів, опішнянської кераміки, малював постаті козаків та бандуристів, стилізовані квіти, деталі українського орнаменту. На цьому багатогранному національному ґрунті він створив свій неповторний  стиль.

Художник прожив коротке (всього 34 роки), але яскраве життя. Як зазначив один із дослідників його творчості, мистецтвознавець Платон Білецький, сама природа дала Нарбутові все необхідне, щоб стати графіком-віртуозом: виняткову пам'ять, рідкісну працездатність, дисциплінованість, чутливі руки. Художню освіту він здобув приватно. Подібно до видатного англійського митця Обрі Бердслея, Нарбут «народився графіком» і теж опанував техніку самотужки.

Важливою частиною творчого спадку Нарбута є книжкова графіка. Вперше на Україні він займався комплексним оформленням книжок – від обкладинки й малюнків до буквиць та дрібних декоративних деталей. Кожна створена ним книжка ставала вишуканим шедевром графічного мистецтва. Це казки Андерсена (1912), «Малоросійський гербовник» В. Лукомського та В. Модзалевського (1913), «Давня архітектура Галичини» (1915) та «Старовинні садиби Харківської губернії» (1917) Г. Лукомського, «Енеїда» І. Котляревського (1919) та ін.

Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська Абетка» (1917), де художник досяг дивовижної простоти й вишуканості композиції, гармонії малюнка й кольору. 1919 р. у Києві художник продовжив роботу над «Українською Абеткою», точніше, почав її переосмислювати по-новому – виразніше, веселіше, повнокровніше. Нарбутівські «Українські Абетки» й донині залишаються неперевершеними.

У 1918–1920 рр. Нарбут багато працював як журнальний графік, переважно автор обкладинок, ілюстрацій, заставок та кінцівок у нових київських журналах, серед яких були «Наше минуле» (1918), «Народна справа» (1918), «Солнце труда» (1919), «Зорі» (1919), «Мистецтво» (1919–1920).

Ніхто із сучасних Нарбуту графіків не зміг з такою майстерністю, як це зробив він, використати можливості силуетного зображення. Ще з 1911 р. він почав створювати погрудні силуетні портрети. Користувався митець цією технікою і при ілюструванні книжок. Так, цілком з силуетних композицій у китайському стилі складається оформлення казки Андерсена «Соловей». Серед галереї зроблених Нарбутом силуетів багато портретів членів родини та друзів художника (батьків, дружини, братів Володимира, Бориса та Сергія, а також Стефана Таранушенка, Вадима Модзалевського, Якова Ждановича, Данила Щербаківського та ін.). Мистецтвознавець Е. Голлербах писав: «Нарбут ніколи не впадає у своїх силуетах ні в солодку манірність, ні в карикатуру. Його роботи завжди прості й чіткі, завжди стильні без ''стилізації", витончені без манірності».

Георгій Нарбут був одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв у Києві. Планувалося, що вона буде не лише навчальним закладом, а й науковим центром з вивчення українського національного мистецтва. 5 грудня 1917 р. Українську академію мистецтв було відкрито. Георгій Нарбут очолив майстерню графіки, а з 1919 р. став ректором Академії. Серед його учнів – відомі українські художники Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Костянтин Піскорський та ін.

Г.І. Нарбут ніколи не спускався до етнографізму, залежності, а навпаки у своїх творах підносив народну творчість до рівня першорядних мистецьких шедеврів світового значення. Блискуче володіючи секретом оживляти мистецькі форми минулого – звиклі, близькі й зрозумілі найширшим масам, він, відроджуючи їх, вкладає в них новий зміст. Своєю творчістю художник вів нашу мистецьку культуру вперед, організував її майбутнє.

Докладніше про творчість майстра ви можете дізнатися з книжок, альбомів та статей, що зберігаються у відділі мистецтв та у фондах ОННБ.