24 березня – Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини і гідності жертв
Щороку 24 березня відзначається Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини і гідності жертв, а в контексті російсько-української війни — це розголос справ щодо воєнних злочинів. Цей день – своєрідне нагадування про необхідність вшановувати пам’ять тих, хто став жертвами грубих та систематичних порушень прав людини, тих, хто поліг у боротьбі за основоположні цінності та просування захисту прав людини.
Дата була встановлена до щорічного відзначення 2010 року Генеральною Асамблеєю ООН. 24 березня було обрано символічно, оскільки саме цього дня у 1980 році у Сальвадорі під час молитви було вбито архиєпископа Оскара Арнульфо Ромеро після того, як він засудив порушення прав людини. Оскар Арнульфо Ромеро відстоював ідеї захисту життя та утвердження людської гідності, закликав до діалогу та опозиції до всіх форм насильства з метою уникнення збройної конфронтації.
Зараз для України Міжнародний день права на встановлення істини щодо грубих порушень прав людини і гідності жертв має велике значення. Адже окупація території нашої держави військами РФ, знищення наших міст і сіл, злочини проти цивільного населення є грубим порушенням норм міжнародного права. Широкомасштабна збройна агресія РФ проти України надала нового звучання проблемам збройних воєнних конфліктів у світі, а також поставила у надважливе значення захист жертв грубих порушень прав людини, посягань на життя й особисту недоторканність, честь і гідність.
У Конституції України чітко визначено, що Україна є незалежною, демократичною, правовою державою. Територія України в межах визнаних міжнародною спільнотою кордонів є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
У контексті грубих порушень прав людини і серйозних порушень гуманітарного права, родичі жертв масових страт, насильницьких зниклих, депортованих, викрадених дітей мають право на отримання вичерпної та достовірної інформації про події, що мали місце, включаючи встановлення осіб, винних у фактах, що призвели до таких порушень.
В умовах повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України право на встановлення істини набуло особливого значення, адже йдеться про масові порушення прав людини: катування населення на тимчасово окупованих територіях, примусову депортацію дітей на територію РФ, страти цивільного населення, сексуальні злочини тощо.
За офіційними даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини з 24 лютого 2022 року за 3 роки війни з початку повномасштабного вторгнення в Україну ключові факти та висновки щодо впливу на права людини зафіксовано (з 24 лютого 2022 року – лютий 2025 року): жертв серед населення в країні щонайменше 12,654 цивільні особи загинули і 29,392 отримали поранення. Серед загиблих – 673 дитини, ще 1,865 отримали поранення. Хоча люди старшого віку становлять лише 25 % загального населення, у 2024 році на них припадало майже половина загиблих серед цивільного населення та понад третина поранених у прифронтових громадах. Крім того, з початку повномасштабної війни РФ проти України багато людей зникли безвісти, ще тисячі українських військовослужбовців перебувають у полоні. «Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії. Цей інформаційний бюлетень узагальнює сукупний вплив повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну на права людини та захист цивільного населення. Він ґрунтується на даних моніторингу, документації та публічних доповідях Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ). Право сімей знати про долю родичів є невід’ємним правом, реалізація якого має забезпечуватися державою.
Сьогодні Україна чітко заявляє, що невтомно продовжуватиме відстоювати принцип недопущення безкарності за будь які порушення прав людини, незалежно від того, де чи ким вони скоєні, та вживатиме усіх можливих заходів для притягнення до відповідальності всіх без виключення винних у загибелі мирних громадян. Цей день – своєрідне нагадування про необхідність вшановувати пам’ять тих, хто став жертвами грубих та систематичних порушень прав людини, тих, хто поліг у боротьбі за основоположні цінності та просування захисту прав людини, цей день має закарбуватися як уособлення важливого невід’ємного значення права на правду та встановлення справедливості.
Фахівці Одеської національної наукової бібліотеки підібрали книжки про порушення прав людини у воєнних конфліктах та про трибунали над воєнними злочинцями, які є ключем до глибшого розуміння важливості захисту прав людини, а також підкреслюють необхідність встановлення істини та визнання гідності жертв у найскладніших умовах збройних конфліктів.
Славенка Дракуліч. Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі. – Київ: Комора, 2018.
Що перетворює цілком притомних та цивілізованих людей, які нічим не відрізняються від інших у буденному житті, на вбивць і ґвалтівників під час війни? Чи може будь-хто з нас стати злочинцем у відповідних умовах? У пошуках відповідей на ці запитання Славенка Дракуліч спостерігала за розглядом справ на засіданнях Міжнародного кримінального трибуналу в Гаазі, що стосувалися воєнних злочинів у колишній Югославії. Звертаючи увагу на приголомшливі випадки насильства та масових смертей, авторка намагається визначити коріння конфлікту та з’ясувати суспільні перетворення та політичні фактори, які призвели до його виникнення. Жахлива іронія епілогу твору Славенки Дракуліч залишає неприємне відчуття порожнечі та образи, а утопічна атмосфера братерства та єдності між учорашніми заклятими ворогами змушує задуматись: для чого все це було? Ця книга з’явилася, аби потривожити ваш солодкий сон, змусити засумніватися у власній «хорошості», примусити думати й ставити неприємні питання, аби потім не піддатися колективній ідеології, яка веде дорогою поділу, ворожнечі та агресії.
Станіслав Асеєв. «Світлий шлях». Історія одного концтабору. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020.
На тимчасово окупованій території України існує вʼязниця, що насправді є концтабором, де не діють жодні закони, а до її увʼязнених застосовують найжахливіші тортури. Її називають «Ізоляцією». Люди тут живуть у приниженні, страху й непевності з ранами та слідами опіків на тілі, з болем від переламаних кісток і часто – від зламаної волі й свідомості. Вижити, коли жити вже не хочеться — єдина ціль увʼязнених. Журналіст Станіслав Асєєв потрапив у «Ізоляцію» в 2017 році і провів там 28 місяців. Він написав емоційну та глибоку книгу, в якій запитань більше, ніж відповідей, бо життя людей після звільнення з полону назавжди розділяється на «до» і «після».
Наталя Гуменюк. Найстрашніші дні мого життя. – Львів: Човен, 2023.
Ця книга — історичний документ першого року повномасштабної війни. Обстріли вокзалу в Краматорську й торговельного центру у Кременчуці, бомбардування центру Чернігова та пологового будинку в Маріуполі, вивезення українських дітей до Росії, окупація ЧАЕС та лікарні на Миколаївщині. Книга зібрала у собі репортажі про всі ці події, які написали журналісти The Reckoning Project – ініціативи українських і міжнародних медійників, аналітиків та юристів з документування воєнних злочинів. Голоси свідків і вцілілих, що зазвучали в них, уже зруйнували намір Росії вкотре приховати власні злодіяння і втопити пам’ять про них в океані брехні.
Єлізавета Гончарова. (Не)воля. – Київ: Темпора, 2019.
Пошук волі чи пошук виходу з неволі? Репортажистка Єлізавета Гончарова пише про події на сході України, де сконцентрована найбільша кількість сиротинців і тюрем. За останні кілька років до них додалися й інші зони несвободи: населені пункти, розташовані на лінії фронту, і незаконні місця утримання полонених на окупованих територіях. Герої репортажів позбавлені можливості вільно переміщуватися в просторі, хтось із самого дитинства живе в умовах несвободи, хтось повернувся з полону фізично, але емоційно ще й досі там. Вони прагнуть волі, тому що відчувають її нестачу. Бути вільним означає залишитися живим.
Рафаель Гругман. Військові злочини проти жінок. – Харків: Фабула, 2024.
Це книжка американо-українського автора Рафаеля Гругмана про злочини військових проти жінок у часи Другої світової війни. І насправді в українському перекладі її назва некоректна, адже йдеться про воєнні, а не військові злочини. Проте ми все одно рекомендуємо її прочитати усім, хто цікавиться історією. Книжка викриває кримінальні сексуальні дії бійців Червоної армії, які в Радянському Союзі замовчувались. Також там ідеться про примусову стерилізацію в Німеччині, солдатські борделі, масові зґвалтування та інші злочини XX століття. Деякий час після 1945 року здавалось, що подібні злочини більше ніколи не повторяться, але з настанням 2022 року онуки вбивць та ґвалтівників почали чинити те саме у Бучі, Маріуполі та Херсоні. І ця книга – ще одне свідчення, що про воєнні злочини треба говорити доти, доки усіх винних у них не покарають.
Філіп Сендс. Східно-Західна вулиця. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2017.
Чи можуть переконання однієї людини змінити стару систему і запровадити новий порядок? А двох? Книжка британського юриста та письменника Філіпа Сендса стверджує, що так. «Східно-Західна вулиця: Повернення до Львова» – про людські долі у неспокійні часи ХХ століття, виникнення термінів сучасного міжнародного права – злочини проти людяності й геноцид – та роль особистості правника в історії.
У центрі розповіді – персональні історії та професійне становлення двох юристів-міжнародників Герша Лаутерпахта та Рафала Лемкіна (а також єврейське минуле Львова і Жовкви) від навчання на юридичному факультеті Львівського університету до «зали 600» Нюрнберзького трибуналу під час суду над нацистами по завершенні Другої світової війни. Саме завдяки їм правові кваліфікації «геноцид» та «злочини проти людяності» спочатку включили до обвинувального акту суду у Нюрнберзі, а вже згодом ці терміни поступово увійшли до основних категорій міжнародного права. Герш Лаутерпахт є автором «злочинів проти людяності», бо вважав, що «окрема людська істота… є основною одиницею усього права», а Рафал Лемкін дотримувався позиції, що «напад на національну, релігійну та етнічну групу має бути визнано міжнародним злочином», тобто «геноцидом» (до речі, ст. 442 Кримінального кодексу України має таку кваліфікацію теж).
Правники знайдуть у книжці історичні свідчення про формування норм міжнародного права, принципи «правотворення» в гітлерівській Німеччині, виникнення Міжнародного кримінального суду, Нюрнберґ як початок міжнародного права і правозахисного руху, львівську школу права і навіть те, як знаки пунктуації впливають на юриспруденцію. Крім того, ця книжка — гарна нагода черговий раз поміркувати, як потенційно можна кваліфікувати дії по обидві сторони конфлікту на Сході України, коли той у майбутньому стане предметом розгляду у стінах Міжнародного кримінального суду.
Закони, розпорядження та інші документи з усієї Європи почали надходити до Стокгольма. Лемкін уважно вивчав кожен документ, робив нотатки, примітки в тексті, перекладав. Стоси паперів множилися, доповнювалися матеріалами, отриманими із стокгольмської центральної бібліотеки, в якій зберігалися тексти, що пов’язані із політикою Берліна. Прокладаючи собі шлях через ці законодавчі акти, він знаходив спільні теми, елементи «концентрованого задуму». Ця робота, яка проводилася паралельно зусиллям Лаутерпахта із захисту окремих осіб, про які Лемкіну не було відомо, виявила, що сукупною метою німців було масштабне знищення народів, над якими вони встановили свій контроль.
Злочини без покарання: порушення прав людини під час збройного конфлікту на сході України / О. Одегов, Н. Гриценко; за заг. ред. В. Щербаченка // ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив». – К., 2018. – 64 с.
Звіт висвітлює результати дослідження ситуації з офіційними розслідуваннями кримінальних правопорушень, скоєних відносно цивільних осіб та українських військових під час збройного конфлікту на сході України. На прикладі окремих справ представлені деякі системні проблеми, що виникають під час розслідувань, та запропоновані можливі шляхи їх вирішення. Викладені у звіті фактичні обставини окремих кримінальних правопорушень дозволяють усім, хто цікавиться окресленою проблематикою, самостійно зробити висновки про ефективність чи неефективність відповідних розслідувань.
© 2025 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.
