Інтерв’ю з Оленою СОКУР

10-11 грудня в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «Пам’ятки писемності та культури: вивчення, збереження, популяризація».
Олена СОКУР, кандидат наук із соціальних комунікацій, старший дослідник, завідувач відділу науково-методичної роботи Інституту бібліотекознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (м. Київ) виступила з доповіддю на тему: «Збереження історико-культурних фондів бібліотек в умовах війни за незалежність України на шпальтах фахового періодичного видання».

Після завершення секційних засідань відбулася щира розмова київської гості з одеськими колегами-бібліотекарями. Також пані Олена люб’язно погодилася відповісти на запитання журналіста для сайта ОННБ:

– Пані Олено, добігає четвертий рік повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну. Розкажіть, будь ласка, в чому особливості роботи українських бібліотек під час великої війни?

– Збереження історико-культурних фондів бібліотек в умовах війни за незалежність – це нагальна, надзвичайно важлива тема, адже одинадцятий рік поспіль Україна у несправедливій війні виборює свою незалежність і базуючись на правових положеннях Закону України «Про засади державної політики національної пам’яті Українського народу», де у пункті 1 Статті 1 вміщене юридичне визначення: «Війна за незалежність України – це боротьба за незалежність, територіальну цілісність та недоторканність України проти агресії російської федерації, яка розпочалася 19 лютого 2014 року». Українські бібліотеки, як базові соціально-культурні інституції комунікаційної системи суспільства, зосереджені на збиранні, документуванні та поширенні правдивих знань про злочини окупантів сьогодні. Документо-інформаційні установи спрямовані на акумуляцію, збереження та інтеграцію у світовий інформаційний простір надбань національної духовної та матеріальної культури через оцифровування накопичених історико-культурних фондів. 24 лютого 2022 року стало поворотним моментом у зміні чергових завдань бібліотечної галузі щодо збереження історико-культурних фондів бібліотек України. Любов Дубровіна, генеральна директорка Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, аргументує, що з початку широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію суверенної України світова бібліотечна спільнота, і особливо європейська, відреагувала на російську агресію проти України ґрунтовною моральною та матеріально-технічною добродійною допомогою українським бібліотекам різних систем і відомств щодо забезпечення чи відновлення їх здатності виконувати покладені на них соціальні функції.

– А які зміни відбулися на шпальтах фахових періодичних видань? 

– Українські фахові періодичні видання відразу відгукнулися на повномасштабне вторгнення російських військ збільшенням кількості матеріалів, у яких порушуються проблеми знищення російськими окупантами українських бібліотек та їхніх фондів, розкриваються питання особливостей бібліотечної роботи в реаліях війни, акцентується увага на актуальності оцифровування унікальних письмових пам’яток, накопичених бібліотеками України, презентується апробований досвід створення та функціонування нових електронних бібліотечних продуктів задля обслуговування віддалених користувачів 24/7, висвітлюється різнопланова допомога з-за кордону як окремим науковцям, так і бібліотекам.

Варто констатувати, що допомога наших партнерів, передусім з країн Європи та Північної Америки, мали надзвичайно важливе значення в умовах воєнного часу. Була організована реальна допомога українським бібліотекам, інформаційна та морально-психологічна, що сприяло вирішенню проблем протистояння загрозам знищення культурних цінностей та продовження діяльності з їх урятування. Адже жорстокі бомбардування, постійні масовані обстріли далекобійними ракетами українських міст і сіл, тотальне руйнування багатьох із них викликали занепокоєння щодо збереження численних українських культурних пам’яток, музеїв, бібліотек і насамперед тих, що володіють фондами рідкісних і цінних видань.

– Чимало ваших наукових публікацій побачили світ у фаховому часопису «Бібліотечний вісник». Розкажіть, чому саме це видання ви обираєте?

– Науково-теоретичний і практичний журнал «Бібліотечний вісник», заснований 1993 року (видавець Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) як лідер серед авторитетних українських фахових періодичних видань є платформою репрезентації актуальних тенденцій розвитку інформаційно-бібліотечної сфери, представлення кращого досвіду та оптимальних стратегій українських і закордонних бібліотек в умовах війни, він надає суспільству достовірну інформацію про сучасну діяльність українських бібліотек усіх видів, систем, відомств, а також зарубіжжя та популяризує видання національної бібліотечної науки, освіти та практики у цифровому середовищі в умовах воєнного стану в Україні. Сьогодні за міжнародним книгообміном часопис надсилається у 35 закордонних установ із 25 країн світу. Слід зауважити, що тематика контенту журналу «Бібліотечний вісник» в умовах воєнного стану так чи інакше торкається теми війни, української ідентичності, збереження культурних фондів, позаяк вже у першому номері за 2022 рік було запроваджено нові рубрики «Наука та бібліотечна справа в умовах воєнного стану в Україні» та «Міжнародна підтримка». У розділі «Архів» на сайті часопису можна завантажити повнотекстову версію усіх матеріалів журналу, який дотримується політики відкритого доступу.

– Пані Олено, ви пройшли шлях від бібліотекаря до теперішньої посади - усі сходинки бібліотечної роботи.

– Так, справді, всі сходинки. Починала бібліотекарем навіть без категорії. Від комплектування українських видань (тоді воно називалось комплектування вітчизняних видань), комплектування іноземних видань, потім був відділ бібліотекознавства, потім Інститут бібліотекознавства, 2019-го я захистила кандидатську дисертацію, а 2021 року нарешті було створено відділ методичної роботи, якого раніше ніколи не було в нашій бібліотеці, від часу її заснування – 1918 року.

– А як вважаєте з висоти часу, коли пройдені ці сходинки, чи правильний фах ви обрали?

– Ви знаєте, працювати до бібліотеки я прийшла у 17 років, у мене навіть робочий день був тоді на годину коротший. Моє перше місце роботи –  Київський педагогічний інститут імені М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова). У мене досвід університетської бібліотеки – це зовсім інший досвід, потім працювала завідувачем великої читальної зали, згодом зали науковців. Наступним досвідом було п’ять років публічної бібліотеки – це також абсолютно інше, і от 2000 року я прийшла в Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського, маючи вже десять років бібліотечного стажу. Сьогодні працюється нелегко. У нас великий недокомплект штату, адже через воєнні загрози багато людей звільнилося, чимало переїхало. Роботи додалося, бо зараз ти і методист, і науковець, і все разом. Що таке методист? Я завідувач відділу науково-методичної роботи Інституту бібліотекознавства, у нас в мережі 93 бібліотеки академічних установ, серед них бібліотеки наукових установ, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського і Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Я постійно маю бути на зв’язку, адже всі живі люди, комусь пояснити, що робити, комусь дати пораду, а когось заспокоїти – тож доводиться вирішувати різні ситуації. Працювати і важко і цікаво.

– Про враження від вашого візиту до Одеси, чи часто тут бували?

– В Одесі я вдруге, а перші мої відвідини відбулися, коли мені було сім чи вісім років, з батьками приїжджала на море. Катакомби пригадую у радянській інтерпретації, сподіваюся, тепер розповідають інакше. Цього разу головна подія моїх відвідин Одеси – конференція, надзвичайно цікава й добре організована, в роботі якої із задоволенням беру участь. А сьогодні мене вразили відстані, на відміну від Києва, який великий, але округлий, Одеса… довга. Бажаю всім нам плідної роботи і натхнення.

– Щиро дякую за розмову, пані Олено!

Розмовляв Володимир Геник.