З Україною в серці і відда­ністю дітям: одеські сторін­ки життя та діяльності Олексія Олександровича Андрієвського

 Олексій Олександрович Андрієвський (1845-1902).
Портрет пензля Івана Ярмоховича

Ім’я відомого українського педагога, історика, літератора, публіциста, археографа і громадського діяча Олексія Олександровича Андрієвського (1845–1902) тісно пов’язано з південною Україною, зокрема Одесою. Дослідники відзначають, що саме одеський період його життя та діяльності вирізнявся особливою багатогранністю завдяки унікальній атмосфері міста та його винятковому інтелектуальному середовищу.

За спогадами української педагогині, мемуаристки і краєзнавиці Софії Єгунової-Щербини, Одеса другої чверті ХІХ ст. жила «під впливом комерції та спекуляції, що вітали над містом». Водночас саме в цей час в Одесі збирається багато талановитих вчених, такі як  І. Мечников, Г. Успенський, І. Сеченов, М. Ланге,  М. Пирогов, М. Умов, І. Линниченко, О. Маркевич, В. Григорович, М. Грот та ін.

Одеса, кінець 1870-х. Пам’ятник герцогу Рішельє,
грав. Ю. Берндт (Лейпциг)

На початку 70-х років ХІХ ст. попри русифікаторську політику імперського уряду Одеса була одним з помітних центрів українського національного руху. Саме в цей час, у 1871 році, О. О. Андрієвський, отримавши призначення, прибув до Одеси, де розпочав викладацьку діяльність у Рішельєвській гімназії, а згодом – у Другій гімназії. Незважаючи на важкі особисті втрати – спочатку смерть дружини й доньки, а пізніше й сина – він продовжував невтомно працювати: повністю присвятив себе педагогічній роботі та активно долучився до громадського життя міста.

Олексій Андрієвський став активним членом Одеської Громади, яка об’єднувала людей різних світоглядів і політичних переконань. Головною метою її діяльності було формування української національної свідомості через просвіту та підвищення культурного рівня населення. Важливо зазначити, що всередині громади панували щирі стосунки та дружні відносини, що забезпечувало її стабільність і згуртованість. Лідером Одеської Громади був Л. Смоленський – талановитий педагог і блискучий оратор, якого Андрієвський знав ще зі студентських років, коли вони разом навчалися на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. За спогадами Софії Єгунової-Щербини, у діяльності громади вони доповнювали один одного: Смоленський був ідеологом товариства, а Андрієвський – його організатором. Як підкреслював одеський історик О. Болдирєв, «Андрієвський був людиною колосальної енергії, прямим у стосунках і незалежним у поглядах. Усім своїм ідеям він намагався надати закінченої, конкретної форми. Активно співпрацював із газетами та журналами, залишивши значну кількість друкованих статей».

Леонід Анастасійович Смоленський (1844–1905)

На думку дослідників, саме за сприяння О. О. Андрієвського у 1876 р. відбулася зустріч М. Драгоманова з Одеською Громадою, під час якої він заручився підтримкою її членів у виданні журналу «Громада» в Женеві. Одеські громадівці не тільки матеріально підтримували видання, а й стали його авторами. О. Андрієвському вдалося налагодити пересилання М. Драгоманову зібраних грошей, а також ввезення в Україну і розповсюдження номерів журналу та творів українських письменників, що  друкувалися типографією «Громади». За спогадами Софії Єгунової-Щербини, «часопис був нарозхват; його статті, окремі брошури, що видавав Драгоманов, жваво обговорювали, вони викликали гарячі дебати».

Громада : українська збірка / впорядкована М. Драгомановим. – Женева : печатня «Работника» і «Громади», 1879. – № 4. – V, 384 с. : табл.

Активна громадська діяльність О. О. Андрієвського гармонійно поєднувалася з викладанням в одеських навчальних закладах. Як педагог, він постійно стежив за новими тенденціями в освіті та сам працював над удосконаленням навчально-виховного процесу. Учні та колеги згадували, що його уроки завжди вирізнялися нестандартним підходом, а сам він віддавав усю свою любов дітям, навчаючи їх шанувати Батьківщину, рідних і ближніх. Крім викладацької роботи, Олексій Олександрович брав активну участь у громадських справах: був членом «випробувального» комітету при управлінні Одеського навчального округу, виконував обов’язки секретаря педагогічної ради гімназії, був класним наставником, членом господарського комітету та літературно-артистичного гуртка. Також він безкоштовно викладав історію та географію на педагогічних курсах Одеського повітового училища.

Попри відзнаку за педагогічну діяльність у 1876 році, О. О. Андрієвський уже перебував під пильним поліцейським, як неблагонадійний, занадто сміливий і незалежний педагог. Формальним приводом для вислання Олексія Олександровича з Одеси став скандал, що спалахнув у 1877 році в жіночій гімназії, де він працював. Інцидент був пов’язаний із викраденням секретних екзаменаційних тем для атестату зрілості. Протестуючи проти несправедливості та формалізму в освіті, Олексій Андрієвський разом із тринадцятьма найкращими викладачами вийшов зі складу педагогічної ради. Його підтримали й учениці 7-го і 8-го класів, які також залишили навчальний заклад. Олексій Олександрович отримав призначення до Архангельська, однак через слабке здоров’я він не зміг там довго перебувати. Уже у вересні 1877 року він отримав посаду вчителя у реальному училищі міста Тули, але тяжко захворів. У січні 1878 року змушений був залишити Тулу і повернутися до Одеси.

Прибувши знову до Одеси, О. О. Андрієвський ще активніше занурився в громадське життя Одеської Громади. Він виступав з опозиційними промовами та доповідями на різноманітних з’їздах і зборах, співпрацював із газетою «Одесский вестник», а також займався викладанням приватно і в юнкерському училищі. За спогадами Софії Русової, Олексій Андрієвський, згуртувавши молодь Одеської Громади «під прапором» Слов’янського товариства видавали популярні книжки російською та українською мовою про Україну, організовували народні читання та лекції.

Саме в газеті «Одесский вестник» у 1878 році під криптонімом «А–р» він надрукував свою першу літературознавчу працю «Григорій Федорович Квітка (Основ’яненко), 1778–1847 рр. Біографічний нарис», присвячену сторіччю від дня народження письменника.

[Андриевский А. А.] Григорий Федорович Квитка (Основьяненко), 1778–1843 : биогр. очерк / сост. А-р. – Изд. 2-е испр. – Киев : тип. С. В. Кульженко, 1885. – 32 с.

На сторінках «Одесского вестника» у 1879 р. О. О. Андрієвський також надрукував свою відому статтю «Нагадування про Т. Г. Шевченка», тим самим започаткувавши одеську шевченкіану. Олексій Андрієвський був відданим шанувальником Тараса Шевченка – йому належать десятки праць, присвячених творчості поета. Однією з його заповітних мрій було заснування народної школи імені Шевченка, яка мала стати справжнім пам’ятником Великому Кобзареві. Завдяки ініціативі Андрієвського було створено фонд для заснування школи. Редакція «Одесского вестника», а згодом і кілька газет у Харкові та Катеринодарі опублікували статтю «Нагадування про Т. Г. Шевченка» і погодилися приймати пожертвування на реалізацію цієї ідеї. Сам Андрієвський також долучився до збору коштів: він склав і видав дослідження окремих аспектів поезії Шевченка, а також біографічні нариси про нього, передаючи весь прибуток від їх продажу до благодійного фонду. Багато шанувальників поета відгукнулися і надсилали пожертви, проте задум так і не вдалося втілити. Одні дослідники пояснюють це браком коштів, інші – втручанням імперської влади. У підсумку було вирішено спрямувати зібрані кошти на впорядкування могили Тараса Шевченка в Каневі.

[Андриевский А. А.]. Тарас Григорьевич Шевченко в отзывах о нем иностранной печати / сост. и изд. А. Т-ый. – Одесса : тип. «Новорос. Телеграфа», 1879. – 56 с.

Аналізуючи тогочасні історичні події, О. Андрієвський як досвідчений літературознавець досліджував творчість Т. Г. Шевченка. Особливу увагу він приділяв життєвим випробуванням поета, підкреслюючи його велику любов до України, співчуття до її народу та непохитну віру в перемогу добра над злом.

Олексій Андрієвський також був одним з ініціаторів заснування Шевченкових днів пам’яті, які проводила Одеська Громада. Щороку громадівці збирались на квартирі у когось із своїх членів. За спогадами відомого літературознавця і бібліографа М. Ф. Комарова, традиційно вечір починався звітом про літературний та культурний рух в Україні в минулому році, після чого зачитували доповідь про Т. Шевченка, а потім декламували його вірші та співали. Так, 1879 р. в Одесі, у квартирі О. Андрієвського зібралося понад 100 людей, щоб згадати і пом’янути Т. Шевченка.

[А. Андриевский]. Поминки Тараса Григорьевича Шевченка 25-го февраля 1879 года в Одессе / сост. А. Т. – Одесса : тип. «Новорос. Телеграфа», 1879. – 63, [1] c.

Активна громадська діяльність О. О. Андрієвського в Одеській Громаді, його виступи на з’їздах і публікації в пресі знову привернули увагу імперської влади. Влітку 1879 року в квартирі та на дачі Олексія Олександровича було проведено обшуки, які хоч і не дали результатів, все ж стали підставою для його арешту за звинуваченням у недотриманні основних положень Емського указу. Без судового розгляду Андрієвського заслали до Східного Сибіру, де він занедужав і змушений був ще рік перебувати у в’язничній лікарні. Навесні 1880 року його відправили на заслання до Вятки, де він провів ще один рік у вигнанні.

Після заслання Олексій Олександрович повернувся до Києва, де продовжив свою викладацьку, наукову, видавничу, а також активну громадську діяльність як член Київської Громади, Товариства сприяння початковій освіті та низки наукових товариств таких, як Історичне товариство Нестора-Літописця, Одеське товариство історії і старожитностей тощо. Він також активно займався археографічними дослідженнями і опублікував низку архівних документів з історії України.

Андриевский А. А. Реляции киевского генерал-губернатора за 1768 и 1769 гг. / сообщил А. А. Андриевский. – Киев : тип. Императ. ун-та Св. Владимира, 1892. – 139, [1] с.

Окремий відбиток доповіді А. А. Андрієвського, виголошеної на засіданні Історичного товариства Нестора-Літописця та опублікованої в його «Записках».

Андриевский А. А. Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений, 1743–1767. – Одесса :  «Экономическая» тип., 1893. – 150 с.

Окремий відбиток статті О. О. Андрієвського, надрукованої у 1893 р. в 16 томі «Записок Одеського товариства історії і старожитностей».

У 1896 році О. О. Андрієвський знову переїхав до Одеси, прийнявши пропозицію очолити Одеський сирітський притулок, який на той час перебував у вкрай занедбаному стані. Як згадувала у своїх мемуарах Софія Єгунова-Щербина, «цей заклад того часу був тими Авгієвими стайнями… З одного боку – скупчені, здичавілі, зіпсовані діти, підлітки і юнаки, що тинялися без діла, крали праворуч і ліворуч, з другого – допотопні педагогічні засоби впливу, дика атмосфера брехні, інтриг, крадіжки – от що зустрів Андрієвський на новій посаді». Втім, завдяки своїй невтомній енергії, педагогічному та організаторському таланту, він узявся за докорінні зміни в закладі. О. О. Андрієвський не лише навів лад у притулку, а й підготував старших вихованців до самостійного життя, залучаючи їх як помічників. Він організував хор, дитячі вистави, запровадив систему корисного дозвілля, яка допомагала дітям розвиватися та адаптуватися до суспільства. З часом він усвідомив, що для ефективної роботи притулку все ж таки потрібні кардинальні зміни. У 1902 році Андрієвський звернувся до Міської думи з пропозицією про реорганізацію системи виховання та соціальної адаптації дітей у Міському сирітському будинку.

Андриевский А. О преобразовании Городского сиротского дома : доклад… – Одесса : «Славянская» тип. Н. Хрисогелос, 1902. – 28 с.

Вважаючи головним завданням Сирітського будинку опіку над вихованцями та їх підготовку до самостійного життя, О. О. Андрієвський розробив чітку програму реформ. Він наголошував на необхідності доступної та практичної освітньої програми, яка б забезпечувала елементарні знання та готувала вихованців до продовження навчання у спеціальних або загальноосвітніх закладах. Для підготовки до професійного життя Андрієвський запропонував розширити напрями навчання у майстернях при закладі, доповнивши їх ремісничими спеціалізаціями, що потребують ґрунтовної підготовки. Особливу увагу у своїй доповіді Олексій Олександрович приділив доступності подальшої освіти для вихованців у професійних училищах та вищих навчальних закладах. Він переконано стверджував: «Талантам вихід завжди буде, на їхню освіту не шкода грошей, витрати у такому випадку не будуть нераціональними».

Приділяючи велику увагу фізичному вихованню та оздоровленню, Олексій Андрієвський домігся організації літнього відпочинку для вихованців Сирітського будинку в сільській місцевості. Для хлопчиків було створено оздоровчу колонію в селі Бурлацька Балка, а для дівчаток – у селі Холодна Балка. На той час такі умови вважалися справжньою розкішшю. За шість років керівництва Олексія Олександровича Одеський сирітський будинок перетворився на зразковий навчально-виховний заклад. Утім, на його переконання, попереду ще залишалося чимало роботи.

Попри свою зайнятість О. О. Андрієвський знаходив час на громадську діяльність. Був активним членом Одеського відділу Російського товариства охорони народного здоров’я, де був заступником голови секції «Гігієна виховання і освіти».

Олексій Андрієвський виступав з публічними лекціями з літератури та історії у народній аудиторії, а також з доповідями на засіданнях Літературно-артистичного товариства і Одеського товариства любителів літератури, науки та мистецтва. Українська культура та література залишалися для нього незамінною темою, а особливу увагу він приділяв творчості Т. Шевченка, П. Куліша, П. Ніщинського, М. Лисенка та ін.

Свій інтерес до цих постатей Андрієвський відображав у публікаціях в одеських газетах і журналах: «Шевченко і Міцкевич» («Одесские новости», 1901, № 5224), «Поминки Т. Г. Шевченка в сорокову роковину смерті поета: 1) «Пам’яті Т. Г. Шевченка» і «Перебендя» Т. Г. Шевченка» («Одесский листок» №№ 22 и 23 за 1901 р.), «Поминки Т. Г. Шевченка» («Южное обозрение» 25 и 26-го февраля 1901),  и «Поминки Т. Г. Шевченка въ русской печати въ сороковую годовщину его смерти» («Южно-русский альманах». Одесса, 1902). Ці статті не лише висвітлювали вплив Шевченка та інших українських діячів на культуру, а й сприяли збереженню української національної спадщини в умовах імперського тиску.

[Андриевский А. А.]. Поминки Т. Г. Шевченка. – Одесса : тип. Исаковича и Бейленсона, 1901. – 8 с.

Окремий відбиток статті, надрукованої в газеті «Южное обозрение» 25 і 26-го лютого 1901 року

[Андриевский А. А.]. Поминки Т. Г. Шевченка в русской печати в сороковую годовщину его смерти (26 февраля 1901 года) / А. – Одесса : тип. Торгового дома Г. М. Левинсон, 1902. – 33, [1] с.

Окремий відбиток статті, надрукованої в журналі «Южно-русский альманах» (1902).

Андриевский А. Об отношении Т. Г. Шевченка к жизни. – Одесса : тип. Акционерн. Южно-рус. о-ва печ. дела, 1903. – 16 с.

Окремий відбиток з літературно-художнього збірника «Наши вечера» Одеського літературно-артистичного товариства (1903).

На піку своєї активної діяльності О. О. Андрієвський тяжко занедужав. Виснажене у засланні і напруженою працею здоров’я стрімко погіршувалося, і 9 липня 1902 року він помер у Києві. Софія Русова писала про нього: «Довелось йому жити й працювати в смутні, темні часи, ... але такі енергійні люди, як Олексій Олександрович, не могли складати рук: вони робили й у свою роботу вкладали наші найщиріші ідеали».

Головна справа його життя – розвиток української культури, освіти та просвітництва. Його вирізняла надзвичайна працездатність і висока наукова вимогливість до себе. Олексій Олександрович Андрієвський залишив помітний слід в історії України, увійшовши в неї як видатний освітянин, історик, просвітник і активний громадський діяч.

Література про життя та діяльність Олексія Олександровича Андрієвського

Матеріал підготовано Євгенією Бережок,
завідувачкою відділу краєзнавства «Одесика»
Одеської національної наукової бібліотеки