Сучасне перепрочитання класичної літератури

У кожного покоління – своя класика. Саме у цій універсальній пластичності – її феномен актуальності, коли кількасотрічний твір можна перевідкривати і перепрочитувати відповідно до нових запитів часу без формальних і моральних втрат.

Боронь, О.

Новації сучасного коментаря до Шевченкової повісті «Близнецы» / Олександр Боронь // Слово і час. – 2024. – № 4 (736). – С. 69-85 : іл. – Бібліогр.: 35 назв.

Ключові слова:  Шевченко Тарас Григорович (1814-1861), повісті, літературні контексти, читацьке сприйняття, академічні видання, помилки, дискусії, коментарі.

Анотація: У статті розглянуто кілька дискусійних сюжетів у коментуванні повісті «Близнецы» в рамках роботи над академічним тритомним виданням Шевченкових повістей. Для кращого читацького розуміння Шевченкового тексту докладніше аргументовано деякі пояснення, ширше представлено літературний контекст, повністю наведено окремі прототексти тощо. Розкрито художній сенс Шевченкової іронічної апеляції до надзвичайно популярного свого часу «Письмовника» Миколи Курганова, описано його структуру і зміст. З’ясовано автора пісні «О фалилей! О фалилей!». Запропоновано також кілька інших новацій та уточнень до коментаря.

Малиновський, А.

Г. Квітка-Основ'яненко à la Е. Сведенборґ: демонічне як колоніальне / Артур Малиновський // Слово і час. – 2023. – № 5 (731). – С. 3-19. – Бібліогр.: 19 назв.

Ключові слова:  Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (1778-1843), аналогії, антропологія, архаїка, культурні трансфери, містика, травестія, фольклорні наративи, загробне життя, образ пекла, потойбічні персонажі, перепрочитання творів.

Анотація: У статті запропоновано перепрочитання твору «Мертвецький Великдень» Григорія Квітки-Основ’яненка в межах постколоніальної критики з точки зору вивільнення тексту з вузьких рамок етнографічного наративу і відкриття інтенцій спротиву. Розглянуто питання впливу ідей шведського містика Еммануїла Сведенборґа на уявлення про потойбіччя Г. Квітки-Основ’яненка, способи втілення в часопростір «Мертвецького Великодня» топології пекла, вчення про душі, походження людського зла, природу гріхів та їх наслідків. Аналогії та відповідності між світами, символічність національного простору, антропологія тілесності інтерпретуються в карнавальній площині, переосмислюються згідно з українськими бурлескно-травестійними традиціями. Простежено зв’язки між демонологічними наративами, міфами, переказами і колонізацією страхом, ірраціональним відчуттям провини, неминучого покарання поневоленого репресивною спільнотою.

Кузьма, О.

Творчість Лесі Українки в літературознавчому дискурсі XXI століття / Оксана Кузьма // Наук. вісн. Ужгород. ун-ту. Серія: Філологія. – 2021. – Вип. 1 (45). – С. 542-548. – Бібліогр.: 20 назв.

Ключові слова: Українка Леся (Косач-Квітка Лариса Петрівна; 1871-1913), літературознавчий дискурс, науковий дискурс, наукові біографії, літературознавчі інтерпретації, плюралізм, повні видання творів.

Анотація: У статті досліджено літературознавчу рецепцію творчості Лесі Українки у працях сучасних учених. Зазначено, що студії із вивчення доробку письменниці започатковані ще за її життя (І. Франко, М. Євшан та ін.), потім вони продовжилися у працях дослідників 20-30-х рр. ХХ століття (М. Зеров,   М. Драй-Хмара, П. Филипович, Б. Якубський та ін.). Наголошено, що наступний етап осмислення доробку письменниці йшов двома векторами: в межах канонів радянського літературознавства та в руслі здобутків еміграційної науки (Ю. Бойко, Є. Маланюк, П. Одарченко, Ю. Шерех та ін.). Часи незалежності стали якісно новим етапом у дослідженні творчості Лесі Українки. Нові методологічні підходи, апробовані вченими 90-х рр. ХХ ст. – 2000-х рр., дозволили розширити інтерпретаційну парадигму доробку письменниці. На базі досліджень, закладених незаангажованою критикою, формується й сучасне лесеукраїнкознавство. Продовжуючи трактування попередників, учені ХХІ століття розгортають науковий дискурс у різних методологічних площинах, що забезпечує поліваріативне прочитання спадщини Лесі Українки. Методологічний плюралізм в оцінці творчих досягнень авторки «Лісової пісні» включає застосування методик психобіографізму (Л. Мірошниченко), текстології (Г. Гаджилова), психоаналізу (Н. Зборовська), архетипно-міфологічної критики (Л. Скупейко), фемінізму (В. Агеєва), структурно-семіотичної школи (Г. Левченко, С. Кочерга), екзистенціалізму та ін. Новим кроком в освоєнні творчого світу Лесі Українки стали праці О. Забужко, яка застосувала до аналітики художньої спадщини письменниці міждисциплінарний підхід. Монографія дослідниці «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007) – це фундаментальна історико-культурна праця, інтердисциплінарне дослідження, яке викликало різні реакції і сформувало поле для широкого обговорення ролі і місця Лесі Українки в національній духовності. Важливим напрямом розвитку сучасних лесеукраїнкознавчих студій є оновлення біографічного канону, опрацювання архівних матеріалів, листування письменниці. За принципом родинної ієрархії та із застосуванням сучасного інструментарію вибудовує свої дослідження Т. Скрипка, науковець із США (УВАН). Цикл матеріалів про рід Драгоманових-Косачів є надзвичайно цінним джерелом для осягнення феномену Лесі Українки. Значним досягненням сучасного лесеукраїнкознавства стало видання творів Лесі Українки (14 т.) до 150-річчя від дня її народження. Це колективна праця вчених, які виконали велику роботу із осучаснення академічного зібрання текстів письменниці. Нове видання творів письменниці є зразком скрупульозного наукового студіювання доробку авторки. У цілому констатуємо позитивну динаміку в розробці лесеукраїнкознавчого дискурсу, методологічне розмаїття в оцінці мистецького доробку цієї самобутньої авторки, людини із потужним культурницьким та громадянським мисленням.

Расевич, Л.

Постмодерністське прочитання містерії «Народження людини. Добро і Зло на світі»: спроба сучасної рецепції філософських і поетикальних домінант Івана Огієнка / Любов Расевич // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія історична та філологічна. – 2023. – Вип. 20. – С. 208-220. – Бібліогр.: 24 назви.

Ключові слова: Іларіон (Огієнко Іван Іванович, митрополит; 1882-1972), філософські містерії, добро і зло, постмодернізм, перепрочитання творів, читацькі рецепції.

Анотація: У статті здійснено спробу перепрочитання містерії Івана Огієнка «Народження Людини. Добро і Зло на світі» з огляду на ті семіотичні, структурні й поетикальні маркери, які дають змогу сучасної рецепції ідейних маркерів у руслі постмодерністської світоглядної парадигми, домінантної для сучасного читача. Інтеграція тексту в сучасний філософський, культурний, історичний дискурс на основі техніки ретельного прочитання є виграшним рішенням у намаганні обґрунтовано дати філософським містеріям автора нове життя, не використовуючи при цьому  надумані публіцистичні узагальнення, відірвані від тканини самого тексту.

Земляна, С.

Сучасне телепрочитання роману І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»: семіотичний аспект / Світлана Земляна // Питання літературознавства. – 2024. – Вип. 109. – С. 92-116. – Бібліогр.: 17 назв.

Ключові слова:  Нечуй-Левицький Іван Семенович (1838-1918), романи, екранізація творів, семіотика, адаптація, мова кіно, інтермедіальність,  кіноінтерпретації.

Анотація: Детально проаналізовано семіотичний аспект сучасної телеекранізації повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» режисерки Н. Ворожбит. Окреслено складну специфіку адаптаційного процесу на його історичному тлі, особливо акцентуючи увагу на часовому перенесенні на сучасний період (2010–2014 рр.) та наступних тематичних реінтерпретаціях. Досліджено семіотичні наслідки, вплетені у переклад літературної  мови та у візуальний лексикон фільму. Завдяки вичерпному аналізу наративної архітектури, тематичних лейтмотивів та ідеологічних реконфігурацій окреслено спосіб, у який семіотичні означники з літературного джерела зазнають трансформації та реінтерпретації в кінематографічному середовищі. Визначено, що адаптація стратегічно відхиляється від оригінального літературного джерела, спритно вводячи нові тематичні елементи, такі як метушня споживацтва, сільське безробіття та криза культурної ідентичності. Цей трансформаційний процес передбачає тонке декодування літературних знаків у візуальні та слухові регістри, де в адаптації застосовуються кінематографічні техніки, щоб охопити суть оригінального наративу. Проаналізовано також складні інтертекстуальні діалоги, вбудовані в адаптацію, наголошено на вмілому використанні аудіовізуальних сигналів, таких як мотиви радіоновин, щоб передати багатогранні шари значення аудиторії. Зображення пейзажів і візуальних елементів в обох ітераціях зіставлено, щоб розпізнати тонкі відмінності в зображенні українського села. Визначено, що творчий характер адаптації спирається на крос-медіальність і синергетичну взаємодію художніх медіумів, породжуючи синестетичний досвід для аудиторії. Вміло орієнтуючись у складній взаємодії літературних і кінематографічних означників, екранізація плавно змінює наративний ландшафт для сучасних глядачів, зберігаючи при цьому квінтесенцію оригінального твору І. Нечуя-Левицького.

Дмитренко, В. І.

Сучасні проєкції української теми у творчості О. Купріна / В. І. Дмитренко // Вісн. Луган. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. – 2021. – № 3 (341): Філологічні науки. – 134-141. – Бібліогр.: 10 назв.

 Ключові слова: Купрін Олександр Іванович (1870–1938), українська тематика, художні образи, образ Донбасу, образ Полісся, авторські рецепції, російська література.

Анотація: Стаття актуалізує особливості рецепції України у творчості О. Купріна. Тривале перебування письменника в Україні сприяло його активному зверненню до української теми. Українська тематика охоплює значну частину його творчого надбання й представлена досить різнопланово. Дивним чином склалося так, що тематика його творів географічно торкається усіх частин нашої держави: Донбасу, центральної частини України й Полісся. У його творах представлені й здеградовані київські персонажі (збірки «Київські типи» (1895) і «Мініатюри» (1897)), і нещадно експлуатовані шахтарі Донбасу (нариси «Рейсопрокатний завод» і «Юзівський завод» (1896), повість «Молох» (1896)), і мешканці Полісся («Олеся» (1898)). У публікації наголошується на актуальності проблем, порушених О. Купріним ще в позаминулому столітті, для сучасної ситуації на Донеччині й Луганщині. Проблеми, порушені в повісті «Молох», також дивують своєю злободенністю. Рецепція природи Полісся і роздуми автора про його мешканців також мають сучасні проєкції. У статті представлено сучасну інтерпретацію повісті О. Купріна «Олеся». Наголошується на символічності стосунків української дівчини й молодого письменника-росіянина, які закінчилися зрадою останнього.

Бортнік, Ж  І.

Особливості рецепції трагедії В. Шекспіра «Отелло» в сучасному українському театрі (на прикладі вистави «Отелло/Україна/ Facebook» / Жанна Іванівна Бортнік // Ренесансні студії. – 2021. – Вип. 33/34. – С. 107-118. – Бібліогр.: 8 назв.

Ключові слова: Шекспір Вільям (1564-1616), трагедії, інсценізація, театральні постановки, режисери, український театр, українська драма, осучаснення, постдокументалізм.

Анотація: У статті проаналізовано особливості театральної рецепції п’єси В. Шекспіра «Отелло», тематику і проблематику, яку актуалізують сучасні драматурги і режисери (на прикладі вистави «Отелло/Україна/Facebook»). Водночас дослідження інтерпретації трагедії В. Шекспіра в сучасному театрі дало можливість простежити новітні способи роботи сучасних драматургів над текстом вистави та його реалізацією. Увагу, зокрема, зосереджено на тенденціях сучасної української драми, які можна виявити під час цих спостережень: рух до нестабільного тексту, перформатизацію, наративізацію, постдокументалізм. Нове покоління українських режисерів, драматургів театру працює з класичними текстами, переносячи події в українську сучасність та розраховуючи на критичне сприйняття реципієнтом, якого спонукають до інтерпретації, вибору власної реакції на текст, розшифровування смислів.

Колошук, Н. Г.

Читаємо «Матінку Кураж» (п'єса Б. Брехта в практиці викладання історії зарубіжної літератури) / Н. Г. Колошук // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. Івана Франка. Філологічні науки. – 2022. – Вип. 1 (96). – С. 23-33. – Бібліогр.: 13 назв.

Ключові слова:  Брехт Бертольд (1898-1956),  драми, одивнення (очуднення), стереотипи, філософські мотиви, поетика, перепрочитання творів, зарубіжна література.

Анотація: Інтерпретація Брехтових ідей та поетики, особливо в публікаціях для школярів та вчителів, і досі обмежується схоластикою або повторенням (чи спотворенням) сказаного ще в радянські часи. Мета дослідження – виявити характерні стереотипи й помилки інтерпретацій драми та творчості Б. Брехта в доступних широким читачам джерелах і запропонувати власне прочитання тексту п’єси «Матінка Кураж та її діти». Підкреслюємо, що дія у Брехта цілком умовна. Підзаголовок п’єси – «Хроніка з часів Тридцятилітньої війни» – не робить твір «історичною хронікою». Це один з авторських прийомів умовного зображення через принцип Verfremdung (одивнення / очуднення). Цей термін подається у перекладах із російської як «відчуження», тобто спотворюється. Поширений стереотип сприймання образу Кураж як «поганої матері», нібито протиставленої її дочці-героїні, спотворює авторський задум п’єси. Брехтові персонажі умовні, а не реалістично життєподібні: жоден не є втіленням психологічно цілісного характеру реальної людини, кожен був для автора рупором певних ідей, критики суспільних вад і злочинів. Брехт послідовно показував Матінку Кураж як життєлюбну жінку з почуттям власної гідності, однак не здатну забезпечити майбутнє своїм дітям і не спроможну відмовитися від обраного способу життя. Промовистим символічним мотивом п’єси є рух фургона маркітантки в замкнутому колі. Брехт не опускався до догматичного та моралізаторського театру. Він був скептиком і будь-яку ідеологію, мораль, цінності піддавав сумніву. І у своїй п’єсі безжально висміяв примітивні уявлення про доблесті й чесноти, про добропорядність та благородство. Гірко іронізував над безсиллям німих жертв насильства та брехні.

Потніцева, Т. М.

Ризики інтерпретацій (маркери успіху О. Вайлда в історичній динаміці) / Тетяна Миколаївна Потніцева // Питання літературознавства. – 2022. – Вип. 106. – С. 118-129. – Бібліогр.: 14 назв.

Ключові слова: Вайлд Оскар (1854-1900), літературні біографії, успіхи, динаміка, епатаж, художні інтерпретації, кіноінтерпретації.

Анотація: Аналізується динаміка сприйняття та інтерпретації життя і творчості одного з культових письменників кінця XIX — початку XX століття Оскара Вайлда, знаковість, «брендовість» якого відчувається і сьогодні. Представлено кілька репрезентативних зразків інтерпретаційних моделей XX та початку XXI століття в інтермедіальному (кіноверсії) та літературному (сучасні романи за сюжетом «Портрета Доріана Ґрея») форматах. Нові акценти в сюжеті та проблематиці відомого твору, як доводить аналіз, зумовлені самим часом, епохою масової культури та комерціалізацією мистецтва.

Васецька, В. П.

Художня інтерпретація роману Ф. С. Фіцджеральда «Великий Гетсбі» у сучасних екранізаціях (компаративний аспект) / Віталіна П. Васецька, Людмила М. Остапенко // Література та культура Полісся. – 2020. – Вип. 98, № 14: Серія: Філологічні науки. – С. 154-162. – Бібліогр.: 7 назв.

Ключові слова: Фіцджеральд Френсіс Скотт (1896-1940), романи, екранізація творів,  американська мрія, художні інтерпретації, компаративний аналіз, література і кіно.

Анотація: У статті окреслено основні тенденції сприйняття роману Ф. С. Фіцджеральда «Великий Гетсбі» в його кінематографічних версіях. Виявлено особливості художньої інтерпретації роману в кінематографі з погляду втілення міфу про «американську мрію». Описано ключові відмінності між романом та його екранізаціями, що дозволяє говорити про різні інтерпретації твору режисерами. Проведено аналіз екранізацій у компаративному аспекті та визначено ступінь їх наближеності до першоджерела.