«Життєва симфонія Олександра Блещунова»: до 110-річчя від дня народження відомого одеського колекціонера, дослідника, засновника музею особистих колекцій, родоначальника одеського альпінізму

25 серпня 2024 року виповнюється 110 років від дня народження Олександра Володимировича Блещунова. Для одних він був альпіністом і наставником, його ім'я носять перевал на Східному Памірі та вершина на стику льодовиків Гармо та Вавілова. Для інших — фізиком, що працював на високогірній станції у Вірменії та очолював Проблемну лабораторію Одеського технологічного інституту холодильної промисловості. А для третіх — захопленим колекціонером, який зібрав унікальну колекцію побутової культури народів Сходу та Заходу, яку передав рідному місту та створив перший в країні музей особистих колекцій.

Олександр Блещунов народився 25 серпня 1914 року в Харкові. Ще в дитинстві він разом із матір'ю та нянею переїхав до Одеси, де родина оселилася в двокімнатній квартирі на вулиці Польській, 19. Закінчив 39-ту Одеську семирічну трудову школу, а в 1932 році — хімічне відділення Одеського технікуму консервної промисловості, здобувши спеціальність техніка-хіміка. Вступив також до Інституту інженерів морського флоту, який закінчив у 1939 році.

Ще будучи студентом Олександр Блещунов пристрасно закохався у гори. В одному з інтерв'ю він зізнавався: «До 16 років гір я не бачив. І ось, вступивши до технікуму, вирішив разом з групою однолітків подорожувати на Кавказ. І ми пішли в гори. Перехід, через перевал, погляд на Ельбрус (тоді ще знизу) – це вирішило мою долю…». У 1936 році юний Блещунов розмістив оголошення в газеті про створення в Одесі альпіністської секції й запросив усіх охочих на перше засідання. На зустріч прийшли 12 осіб, здебільшого немолодих, колишніх членів Кримсько-Кавказького гірського клубу. Головою секції було обрано директора Інституту фізики Одеського університету, професора Єлпідіфора Кирилова. Згодом його змінив сам Олександр Блещунов, який очолював секцію альпінізму при Одеському обласному комітеті фізкультури та спорту до літа 1941 року. У 1947 році секція знову запрацювала спочатку під керівництвом Анатолія Ковбасюка. Через рік його змінив Андрій Шевальов. А з 1951 року і до 1976-го з невеликою перервою її очолював Олександр Блещунов. До 1959 року він щорічно організовував та керував літніми зборами альпіністів Одеси, а з 1960 року займався вже виключно організаційною діяльністю.

Ще до початку Другої світової війни, на запрошення Ленінградського фізико-технічного інституту, Блещунов очолив Памірську експедицію, яка мала на меті організацію наукової лабораторії на висоті понад 6000 метрів. Частина досліджень була опублікована в післявоєнні роки, а інша частина досі зберігається в секретних архівах. Загальна тематика досліджень стосувалася впливу космічних променів на фізіологію людини та на рослинний світ.

Під час Другої світової війни Олександр Володимирович пройшов бойовий шлях від Сталінграда до Берліна та Праги та був нагороджений п'ятьма орденами і десятьма медалями.

Після війни альпіністський досвід Блещунова знадобився в новій галузі — будівництві великих науково-дослідних об'єктів. Першою була високогірна наукова лабораторія на горі Арагац у Вірменії, де Олександр Володимирович очолив будівництво, доставку унікального обладнання та його монтаж. Наступним його завданням було керівництво будівництвом електронного підсилювача кільцевого типу у Вірменії. Потім, у складі комісії Міністерства геології СРСР, він займався дослідженням високогірних об'єктів. Після цього Блещунов повернувся до Одеси та очолив Проблемну лабораторію Одеського інституту холодильної промисловості та керував нею до виходу на пенсію у 1974 році.

Уявлення про яскраву та неординарну особистість Олександра Блещунова найкраще дають спогади його учнів і друзів. На сторінках збірки, упорядкованої Євгеном Голубовським, близькі з теплотою діляться своїми спогадами про Олександра Володимировича в різних життєвих ситуаціях. Крім цих спогадів, книга також містить низку документів, пов’язаних з його життям, інтерв’ю, статті, та витяги з листів, адресованих Блещунову.

Де б не працював Олександр Володимирович, він завжди поєднував свою професійну діяльність із заняттями альпінізмом і колекціонуванням. Ще з дитинства він захоплювався збиранням предметів прикладного мистецтва. За словами його матері, Катерини Миронівни, Олександр успадкував інтерес до колекціонування від свого діда, підприємця Мирона Драбкіна. Але йому було не досить просто збирати твори мистецтва та антикваріат; він прагнув поділитися цією радістю з іншими. Більше того, багато людей, які відвідували його гостинний дім, допомагали Блещунову в цьому захопленні, даруючи йому різноманітні речі. «Скарби», привезені з різних куточків світу, розміщувалися на полицях, у валізах і тюках в двох кімнатах комунальної квартири, де він мешкав із матір’ю.

Олександр Блещунов вважав, що колекціонери є хранителями культурної спадщини, а їхні зібрання мають зберігатися в державних музеях. Спочатку він планував передати свою колекцію одеським музеям, але згодом вирішив створити музей нового типу. Справа в тому, що колекції, зібрані любителями, часто потрапляють до музеїв, де вони зазвичай розпорошуються по різних залах, а більша частина експонатів опиняється в запасниках, лише іноді з’являючись на тимчасових виставках. У таких умовах колекції втрачають свою унікальність і зв'язок з особистістю колекціонера. Музей особистих колекцій — єдиний у своєму роді, де головний акцент зроблено на особистості колекціонера, його оточенні та історичному контексті. Такий підхід дозволяє музею не лише виконувати художні завдання, але й зберігати культурологічну цінність приватного колекціонування.

Відкриття музею нового типу було складним завданням, але на цьому шляху Олександр Володимирович знайшов десятки однодумців і помічників. Тому у 1989 році в його квартирі відкрився музей, а сам він став його першим завідувачем. Тоді це був філіал Музею західного та східного мистецтва. У дев’яти кімнатах музею розмістилися близько двох тисяч різноманітних експонатів. Багато з експонатів раніше зберігалися в різних сім’ях і передавалися з покоління в покоління, перш ніж остаточно осіли тут. Навіть після того, як музей став офіційною установою, йому вдалося зберегти атмосферу домашнього простору, де відвідувачі не просто милуються шедеврами, а занурюються в світ старовинних і екзотичних речей, відчуваючи дух минулої епохи.

Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О. В. Блещунова вирізняється серед інших музеїв Одеси тим, що головний акцент його зібрання зроблено на декоративно-прикладному мистецтві. У музеї міститься понад десять колекцій, що охоплюють як вітчизняне, так і західноєвропейське мистецтво, а також твори з країн Південно-Східної Азії. Серед експонатів є колекції порцеляни, скла, тканин, меблів, сфрагістики, нумізматики, ювелірних виробів, емалі, мідного литва, флаконів для нюхального тютюну, бісеру, а також жіночих і чоловічих аксесуарів.

Про захоплення Олександра Блещунова колекціонуванням, яке він проніс крізь усе життя, труднощі з відкриттям музею та перші роки його існування детально розповідає у своєму нарисі Тамара Бунякіна, яка провела багато розмов з Олександром Володимировичем. Вона згадує: «Довгі бесіди завжди приносили мені велике задоволення. Щира закоханість звучала в голосі Олександра Володимировича, коли він, обережно беручи в руки тендітну чашечку з порцелянового сервізу, казав: “Якби ви тільки знали, як я загортав кожен предмет цього унікального сервізу, щоб нічого не розбити. А придбав його на ринку в Харкові за безцінь. Повернулися з евакуації господарі цих речей, а ті, хто їх привласнив, намагалися позбутися їх”». Така точність була характерною для всіх його розповідей про придбання експонатів та численні подарунки. Кожен з експонатів мав свою історію, біографію — ніби жива людина.

У музеї зберігається найбільша в Україні колекція віял — 54 одиниці, з яких 43 походять із особистої колекції Олександра Блещунова. Це віяла з Європи та Азії, виготовлені у XVIII—XX століттях. Протягом двох десятиліть фахівці Національного науково-дослідного реставраційного центру України здійснювали системне відновлення цієї колекції, вдосконалювали експозиційне обладнання і впровадили систему «відкриті фонди», що значно покращило умови збереження цих тендітних експонатів. Крім реставрації, велика увага приділялася вивченню та систематизації колекції для підготовки наукового каталогу, метою якого було розробити та впровадити в професійний обіг спеціальну термінологію (тезауруси). Таке видання було підготовлено за підтримки Українського культурного фонду.

Авторка каталогу — хранителька колекції Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О. В. Блещунова Олена Ілясова — зуміла в невеликій за обсягом книжці розповісти про історію віял, їх типи та види, а також зробити огляд музейної колекції. Оригінальний дизайн, якісні ілюстрації, ретельно продумана структура — все це полегшує роботу з каталогом і розширює коло його користувачів. У каталозі предмети колекції згруповані за видами і типами віял та розміщені в хронологічному порядку. Японські бойові віяла винесені в окремий розділ.

Чільне місце у зібранні музею посідає колекція ікон. Час написання цих пам'яток досить пізній: кінець XVIII — початок XX століття. До недавнього часу такі ікони не привертали уваги фахівців, оскільки вважалося, що вони не представляють ані художньої цінності, ані наукового інтересу. Проте, ці ікони мають свої естетичні достоїнства і безумовну цінність як культурне та історичне явище, а твори місцевої школи — і як краєзнавче явище. Крім того, велику частину колекції складають старообрядницькі ікони, які, хоч і формально, зберегли стилістичні особливості старих зразків і дозволяють побачити основні іконографічні риси стародавнього живопису.

Каталог ікон Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О. В. Блещунова має на меті детально ознайомити читача з іконами зібрання ММОК, як тими, що представлені в експозиції, так і тими, що зберігаються у фондосховищі. Ікони згруповані за сюжетно-тематичним принципом — від зображень Божества і Богородиці до багатофігурних святкових композицій і зображень окремих святих. У описі кожного експонату наведено дані про матеріал, техніку та розміри, що дає змогу відразу скласти загальне уявлення про твір. Видання призначене не лише для фахівців — музейних працівників, мистецтвознавців, колекціонерів, але й для любителів іконопису.

Олександру Блещунову не лише вдалося зібрати твори мистецтва музейного рівня, але й створити у своєму будинку справжнє «культурне гніздо». Завдяки його щирій любові до людей, його будинок завжди був відкритий для друзів та однодумців. У ньому зустрічалися спортсмени, артисти, художники, поети й вчені. Таким він залишається і після смерті свого власника. Двері Музею особистих колекцій О. В. Блещунова завжди відкриті для одеситів та гостей міста, які цікавляться мистецтвом та історією матеріальної культури. Цьогоріч, 28 січня, музей відзначив своє 35-річчя. За ці роки музей суттєво поповнився новими експонатами. Нині його фонд становить приблизно 10 тисяч одиниць збереження.

Олександр Володимирович Блещунов помер 21 травня 1991 року в Одесі. На фасаді будинку, де він жив і де зараз розташований музей його імені, встановлено меморіальну дошку. А 2 вересня 2019 року на Алеї Зірок з’явилася зірка на його честь.

До уваги користувачів пропонуємо ще низку публікацій, присвячених постаті Олександра Блещунова та Одеському муніципальному музею особистих колекцій ім. О. В. Блещунова.