Круглий стіл «ЕТНІЧНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОДЕЩИНИ: РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ»

Організаторами заходу виступили Міністерство культури та інформаційної політики України, Департамент культури, національностей, релігій та охорони культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Державна служба України з етнополітики та свободи совісті та Одеська національна наукова бібліотека.

Круглий стіл мав за мету сприяти глибшому розумінню етнічної різноманітності України, стимулювати зміцнення міжетнічної взаємодії та допомогти у формуванні політик, які підтримують мирне та гармонійне співіснування різних етнічних груп у нашій державі.

Під час круглого столу обговорювалися важливі питання, пов’язані з етнокультурним розвитком України в умовах воєнного стану, збереженням і популяризацією культурних традицій різних народів, що проживають в Україні, та інтеграцією етнічних культур у загальноукраїнський культурний простір.

Ярослава Різникова, заступник директора Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини – начальник управління культури, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації, заслужений працівник культури України, яка модерувала зустріч, розпочала свій виступ зі слів подяки колективу Одеської національної наукової бібліотеки за велику увагу до теми етнічності, культури й охорони культурної спадщини. «Сьогодні звернення до цієї теми є дуже виправданим, дуже актуальним і дуже важливим. Назва нашого заходу «ЕТНІЧНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ОДЕЩИНИ: РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ». Ми будемо говорити про успішні практики збереження цих культурних особливостей а також про можливості та перспективи нашого взаємного розвитку та руху вперед. Буде дуже доречно, якщо ми разом зможемо сформулювати певні пропозиції для вдосконалення існуючих вже практик чи сформулювати якісь ідеї нових заходів. які б давали змогу гармонізувати інтереси представників різних національностей, які проживають на теренах нашої України, з інтересами загальнодержавними.

Катерина Орлюк, начальник відділу соціокультурного розвитку регіонів Управління соціокультурного розвитку Міністерства культури та інформаційної політики України:   

- Міністерство культури та інформаційної політики України забезпечує формування політики у сфері культури, збереження культурної спадщини, державної мовної політики та низку інших функцій. Усе перелічене має стосунок до питань, пов’язаних з етноспільнотами та корінними народами. 2018 року, для підтримки творчих ініціатив, було створено Український Культурний Фонд. Держава виділяє кошти для підтримки митців та культурних проєктів. Для нас важливо насамперед, щоб вони були креативними, якісними й актуальними. Коли йдеться про культурну спадщину України - археологічні та архітектурні пам’ятки, документальну спадщину, культурні цінності, які зберігаються в архівах, бібліотеках та музеях, ми маємо на увазі як спадщину українського народу так і тих національностей, які проживають в Україні. Усе сукупно – це наше спільне надбання, яким ми пишаємося. Міністерство створює нормативно-правову базу щоб усе це зберігати та створювати механізм для того, щоб наша спадщина зберігалася і примножувалася.

Віктор Коврей, начальник відділу етнополітики Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, член Експертної ради з питань етнополітики інформував учасників зібрання про основні документи, які зараз готує його відомство,  та громадське обговорення Концепції державної цільової національно-культурної програми «Єдність у розмаїтті», яке проводилося ДЕСС у контексті розроблення правових механізмів імплементації Закону України «Про національні меншини (спільноти) України». Законодавство у сфері етнополітики змінюється і насичується новими сенсами, новими концептами. З’явилися нові нормативні акти, які регулюють нашу взаємну діяльність і будуть опрацьовуватися на теренах різних регіонів України, зокрема нашої поліетнічної Одещини.

В’ячеслав Кушнір, доктор історичних наук, професор, декан факультету історії та філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, очільник Одеського етнологічного товариства та ГО «Міжнародний центр по роботі з українцями за кордоном»:

- Багатокультурність нашої Одещини - це унікальний історичний феномен. Наші гості та й ми самі дивуємося та пишаємося, проте виникає логічне запитання: «а що далі?». Ми незалежна держава, тому одне з найголовніших наших завдань – це консолідація суспільства, інтеграція етносів в український національний простір. Виникає питання «як це робити?». Для цього треба розуміти сам процес «а що таке інтеграція?» Як розуміють національну єдність насамперед пересічні представники національно-етнічних груп? Адже якщо є розуміння – то буде якась дія і навпаки. Отже, наше з вами завдання пояснювати цим людям, що ми маємо на увазі під загальнонаціональною єдністю. Пересічному громадянину не підходять пояснення в академічному стилі. Загальнонаціональна єдність - це те, що потрібно абсолютно всім нам, незалежно від національності. Потрібна сильна держава, яка зможе долати виклики, потрібне виконання законів держави усіма громадянами, і тоді всьому українському суспільству буде добре. Повинен бути визначений предмет дискусії. Євроінтеграційний поступ – входження України в Євросоюз, це те, що потрібно нам усім, незалежно від національності. Тут, насамперед, необхідно адаптувати наше правове поле до загальноєвропейського законодавства. Етнічна група може брати участь у цих процесах як суб’єкт. І насамкінець. Не вимагайте від когось, не перекладайте ні на кого, зробімо те, що кожен з нас повинен зробити.

Тетяна Станєва, краєзнавиця, культурна діячка та організаторка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО»:

- За роки української незалежності не було створено українського інформаційного простору. І влада нічого не робила, щоб українська Бессарабія стала українською ментально, а не тільки географічно Я вже вивчала українську мову в школі, але у людей старших у голові якщо не вата, то повна мішанина, джерелом інформації для них було російське супутникове ТБ, а тепер Ютюб. Я порушую ці питання в Києві: коли ми звернемо на це увагу на державному рівні, чому ми не працюємо на випередження? Окрім зросійщення цього краю російською пропагандою, російська окупаційна війна почалася з інформаційної війни, туди, де програна інформаційна війна, приходять російські танки. Ми втрачаємо території, втрачаємо людей, бо ніхто не боровся за мізки цих людей. Не було б ждунів, якби ми з ними боролись українським культурним продуктом. Це мій біль, якому я присвятила своє життя. Я не хочу втратити свій дім, як це сталося з моїми друзями - кримськими татарами. Для мене дім це не стіни й вікно, це етнічні болгари, які в Україні відчувають себе більшими болгарами, ніж у Болгарії, це я кажу як людина, яка це чітко собі усвідомлює, і це не лише моє враження. Важко переоцінити культурну дипломатію, яку стверджують етнічні меншини в своїх країнах, звідки вони походять. У Болгарії дуже розділене суспільство. Там є проросійські партії і просто обмануті люди, вони роблять це дуже агресивно. Але ті, хто підтримує Україну, так само є доволі активними, вони готові платити своєю копійкою за можливість чути правду від своїх родичів з України. Запит на правду великий, їхня довіра до нас дуже велика. Для Болгарії бессарабські українські болгари – дуже важливі. Коли почалася війна, ми показували в Болгарії фільми навіть не про війну, а показували фільми про нашу розмаїту культуру про Південь України, про Захід, про наш чудовий Схід .Мусіли пояснювати елементарні речі, бо вони не відділяють в інформаційному просторі нас, Україну, від росії. Для них все це «Радянський Союз». Ми воюємо не лише за територію, а за культуру та людську свідомість.

Анастасія Стрельцова-Ніколенко, членкиня правління Одеського імені А. Міцкевича відділення Спілки поляків в Україні:

- Суспільство вже звикло, що ми всі різні, що в кожного з нас є свої потреби, на побутовому рівні проблем не існує. Ми повинні робити акцент на тому, що ми є громадянами України, так, ми всі є представниками національної меншини, маємо свою культуру, яку ми любимо, яку ми розвиваємо, але ми є громадянами України, ми маємо ті самі права та обов’язки, і саме про це ми говоримо. Ми хочемо трішки більше уваги з боку держави. Нам потрібно не лише впроваджувати українську мову в нашому середовищі, але ще й підтримувати нашу рідну мову. Нам потрібно не лише впроваджувати нові підходи до історичної науки в Україні, але ще там десь вписувати інформацію про нас, про національні меншини, про корінні народи. Зараз держава більше повертається обличчям до нас і ми повертаємось до держави, ми розуміємо, що держава має проблеми, пов’язані з війною, з цією російською навалою. Ми так само, як всі інші представники спільнот - громадяни України і так само є мішенями для росії. Ми так само підтримуємо наш фронт інформаційно. Окрім культурницької ми здійснюємо і волонтерську діяльність. У Польщі є таке хибне враження, що всі поляки з України виїхали до Польщі, що тут поляків майже не лишилося. Але ми залишилися і в Херсонській, і в Миколаївській області, на Донбасі і по всій Україні. Тому ми показуємо, що ми тут є, ми це показуємо і в Польщі та в Європі. Радянський Союз робив усе, щоб наша культура занепала і зникла, бо не можна було бути поляком, це було небезпечно. Ми боремося за те, щоб поляки відчували приналежність до української політичної нації і в той же час мали можливість розвивати свою рідну культуру, яка б не була асимільована.

Февзі Мамутов, голова громадської організації «Кримські татари Одещини», депутат Одеської обласної ради VIII скликання:

- Геноцид, який росія вчиняє проти українців, поширюється і на кримських татар, євреїв, ромів та інших, сила України — у згуртованості. Ми бачимо, як під час повномасштабного вторгнення російського агресора у боротьбі проти спільного ворога об’єдналися люди всіх національностей — кожен на своєму місці.

Етнічний діалог у підсумку такого круглого столу може запропонувати переробити, перезапустити Раду національностей Одеської області, не виключаючи тих, хто був раніше, але призначивши, переобравши нових лідерів і запустити це з новою енергією заради роботи, заради результату.

Павло Козленко, громадський діяч, кандидат філософських наук, директор Музею геноциду «Територія пам’яті», заслужений працівник культури України:

- Треба робити проєкти, які нас об’єднують навколо незалежності України. У 2019 році, коли на болотах сказали, що по Україні ходять «нацисти» я подумав, що треба протидіяти. Ми відкрили в Одесі Музей геноциду. Це перший у Європі Музей геноциду різних народів. Тут про Голодомор в Україні, Голокост євреїв, геноцид ромів, геноцид кримськотатарського народу, геноцид вірменського народу, і про події, які відбуваються в нашій країні сьогодні.

2 серпня у 80-ті роковини геноциду ромів у Музеї геноциду «Територія пам’яті» відкрилася виставка «Пораймос: забутий геноцид». Про що це? По-перше, про пам’ять, про пам’ять ромського народу знищеного нацистами у роки Другої світової війни. По-друге, це про геноцид, якого взагалі треба не допустити ні для одного із народів. По-третє, виставка показує нам, що відбувається з суспільством якщо до влади приходять диктатори, маньяки, політичні злодії. Пам’ятаємо!

Усі разом ми любимо цю країну. У нас зростає молоде покоління, яке є ще більшими патріотами України, ніж ми. Я впевнений, коли ми всі будемо разом, українці різних національностей, все у нас буде добре!

Валентина Вітос, директор Одеського обласного центру української культури, заступниця голови Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України:

- Знання, вміння, традиції, які ми отримали від своїх попередників у спадок, повинні зберегти і передати їх своїм дітям, щоб вони не загубилися. Саме ці традиції через проєкти, на мою думку, є тими місточками, які допомагають людям, які різні, жити на одній території спільно. Плекати свою культуру, поважати культуру сусіда і взаємозбагачуватися. Україна має Національний перелік об’єктів нематеріальної культурної спадщини, до якого внесено багато елементів корінних народів і національних спільнот.

Орьнек кримськотатарський орнамент та знання про нього. Традиція приготування ет аяклак (караїмський пиріжок з м’ясом) з м. Мелітополя. Практика та культурний контекст приготування «чіберек» та «янтик» - традиційних страв кримських татар. Кавова традиція кримських татар. Агир ава ве Кайтарма - традиційний танець кримських татар. 

З 11 елементів, які внесені від нашої області, сім представляють національні спільноти Одещини. Ці цифри підкреслюють, що саме нематеріальна спадщина є тим ідентифікатором національного і тим містком, який може слугувати для нашої консолідації.

Світлана Бондар, регіональна координаторка ГО «Інститут центральноєвропейської стратегії» (ICES):

- Етнічне розмаїття - це цінність, це не наше слабке місце, як намагається показати росія і використати цей момент проти нас. Саме завдяки національним спільнотам у нас є міцна база для євроінтеграції, адже строката етнічна мапа робить нас природньою частиною Центральної Європи, і ми знаємо з досвіду наших західних сусідів, що для них національні спільноти відігравали важливу роль у становленні та будівництві держави. Наявність національних спільнот робить Україну не просто сусідом, а близьким сусідом. У ментальності європейців Україна малюється як європейська територія. А представники національних спільнот є нашим містком, є амбасадорами України в державах ЄС. Права нацменшин – це лакмусовий папірець, адже за цим нас будуть оцінювати, настільки ми є демократичною, відкритою, правовою державою. Національні спільноти збагачують єдину українську політичну націю, яка віддана європейським цінностям. Андрій Любка дуже влучно висловився, що «Хто як не ми знає, як бути нацменшиною в імперії?».

Ірина Бірюкова, генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України:

- Сьогоднішня зустріч для нас, як організаторів проєкту «Україна: історія, культура, ідентичність», так і для представників бібліотечної сфери є дуже важливою, позаяк ми сьогодні маємо нагоду привернути увагу до бібліотек як мережевого інституту, який спроможний впроваджувати ці ідеї в життя, бути опорою суспільства та кожної людини. Коли я слухала виступи наших спікерів, то немов приміряла, як би ми, засобами бібліотечної роботи могли б вирішувати ці задачі. Як вам відомо, бібліотеки Одещини, і України в цілому, розвиваються і мають хороші проєкти, стають поліфункціональними просторами, в яких не лише читають, але й зустрічаються люди, відбувається комунікаційна активність, бібліотеки стають майданчиками міжкультурної взаємодії та культурної дипломатії. Відбуваються перегляди фільмів, вивчення української мови, зустрічі представників етнічних спільнот тощо. Таких прикладів дуже багато. Для нас це і нагода говорити про важливість розвитку цієї інфраструктури. Збереження мережі закладів культури великою мірою залежить від органів місцевого самоврядування, тобто не на все може впливати держава. Коли лунають докори, що держава не зробила щось, слід насамперед з’ясувати, чиє це питання, чия компетенція? Державою треба вміти користуватися, от як Конституцію ми читаємо як посібник користувача державою, звідки дізнаємося, що може робити державна служба, а що ні. Так само, в інший спосіб, ми бібліотекарі, запитуємо, що ми можемо зробити, щоб ці питання позитивно вирішувалися? Коли звучать запитання: «Де нам зустрітися?», «Як нам провести наше національне свято?», ми кажемо: «Відповідь є!». Бібліотеки фінансуються коштом держави Україна та коштами місцевих бюджетів. Це місце спільного доступу до ресурсів, до знань, це місце натхнення, спілкування, тому надзвичайно важливо, щоб ці простори продовжували розвиватися.

У заході взяли участь представники національних спільнот, органів місцевої влади, громадських організацій, освітяни та науковці Одещини. Чимало учасників з різних регіонів України брали участь у круглому столі онлайн.