«Доротея Атлас – історик, краєзнавець, педагог»: до 150-річчя від дня народження

Перший випуск Одеських жіночих курсів 1912 р.
Зліва на право: О. Фідровська, Д. Атлас, З. Боріневич-Бабайцева, С. Клейнер, С. Стратієвська-Гроссман.

15 січня 2023 р. виповнюється 150 років від дня народження непересічної жінки – історика, краєзнавця та педагога Доротеї Генріхівни Атлас (1874 – після 1930).

Доротея Атлас народилася в Одесі. Початкову освіту здобула вдома, а у 1892 р. закінчила Маріїнську міську громадську жіночу гімназію зі званням домашньої наставниці і правом викладати арифметику, історію та географію. Понад десять років викладала у школах Одеського навчального округу. У 1912 р. закінчила словесне та юридичне відділення Одеських вищих жіночих курсів (ОВЖК). У 1917–1918 рр. очолювала Товариство колишніх курсисток ОВЖК. У 1923–1924 рр. була членом соціально-історичної секції Одеської комісії краєзнавства при ВУАН. У 1929 р. працювала директором Трудшколи № 65.

Праці Д. Атлас присвячені історії Одеси, проблемам педагогіки та джерелознавству. Проте, займаючись краєзнавством, вона передусім залишалася педагогом: була апологетом теорії гармонійного виховання і застосування міждисциплінарних зв’язків; однією з перших в Одесі наголосила на необхідності викладання краєзнавства у середній школі. Наприкінці 1920-х рр. за свої педагогічні методи та погляди була піддана гострій критиці у пресі, зокрема через прагнення прищепити дітям загальнолюдські цінності та повагу до класиків літератури.

Роботи Д. Атлас в «Трудах слушательниц Одесских высших женских курсов» (II-4993)

Д. Атлас належала до близького кола учнів талановитого вченого-історика, професора Івана Андрійовича Линниченка, який став для неї хрещеним батьком у науці та схвалював її зацікавлення літературою. Познайомилися вони, скоріше за все, під час навчання Доротеї в Одеських вищих жіночих курсах, де І. А. Линниченко певний час викладав. Він також був редактором і спонсором видання «Труды слушательниц Одесских высших женских курсов», у якому друкувалися кращі реферати курсисток, прочитані на практичних заняттях. Ці праці вражають обсягом і ґрунтовністю – важко назвати їх просто рефератами. У першому томі «Трудов» опубліковано дві праці Д. Атлас: у дослідженні «Джемс Гаррис, его дипломатическая миссия и письма из России» вона проаналізувала епістолярні джерела, пов’язані з перебуванням філософа і дипломата Джемса Гарріса при російському дворі та його місією укладання  оборонно-наступального союзу Англії з Росією 1778 р.; у роботі «Дневник французского дипломата Мари-Даниэля де Корберона» Д. Атлас описала та проаналізувала щоденник французького дипломата, який у 1775 р. перебував у складі дипломатичної місії в Росії. В обох роботах Д. Атлас щедро цитує уривки з листів і щоденника  (англійською і французькою відповідно). Уже в цих ранніх працях простежується любов дослідниці до рідного краю, адже навіть характеризуючи джерела кінця XVIII ст. та зображуючи російський двір катерининської епохи, вона звертає особливу увагу на постаті, пов’язані з історією саме південного регіону.

«Старая Одесса, ее друзья и недруги» також вперше була опублікована саме в «Трудах» (про неї ще напишемо нижче). Цікавим фольклорним дослідженням є «Старая Одесса и русский народ», де, спираючись на праці О. Маркевича, І. Рудченка, П. Чубинського, О. Де-Рібаса, аналізуючи фольклор та народну творчість (наприклад, пісні: «Гей, запрягайте ви сиві воли Та поїдем до Одеси…», «А в Одесі добре жити – Мішком хліба не носити», «А я жіночки не маю, – Я в Одесі погуляю»),  Д. Атлас показала зв’язок між містом та сільським населенням.

У 1911–1916 рр. Д. Атлас брала активну участь у роботі Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті (ОБТ). Разом з нею дійсним членом товариства була її сестра Тереза. Завдяки звітам організації дослідникам вдалося встановити точну адресу їх проживання – вул. Торгова, 43.

«Известия Одесского библиографического общества при Императорском Новороссийском университете» (XVIII-2046)

На засіданнях Одеського бібліографічного товариства Д. Атлас зробила низку доповідей, її роботи публікувалися на шпальтах його друкованого органу. Так в «Известиях Одесского библиографического общества при Императорском Новороссийском университете» за 1911 р. знаходимо її статтю «Старая Одесса в русской литературе (1820–40-е годы)». У ній вона рясно цитує російських письменників – Батюшкова, Вяземського, Туманського, Пушкіна, Вігеля, Бенедіктова, Подолінського та ін., які писали про Одесу. Через їх творчість вона показує ставлення митців до чорноморського міста, вводить суспільно-політичний контекст та намагається пояснити, чому поети писали так, а не інакше. Крім того, у своїй розвідці Д. Атлас часто спирається на історичні дослідження О. Стурдзи, О. Маркевича, М. Погодіна.

На сторінках «Известий» публікувалися численні рецензії на популярні та актуальні видання. Серед них знаходимо і рецензії, зроблені Д. Атлас, які вирізняються глибоким аналізом змісту творів та конструктивними зауваженнями. У полі уваги дослідниці переважно праці з педагогіки: Г. Кершенштейнер «Основные вопросы школьной организации» (1911), В. Семенніков «Литература и книгопечатание в провинции со времени возникновения гражданской типографии по 1807 г.» (1811), Н. Покотило «Практическое руководство для начинающего преподавателя истории» (1912), Антес, Ієнсен і Ламсцус «Школьные сочинения» (перекл. 1913, вид. газ. «Школа и жизнь»), «Собрание статей по педологии и педагогике – (Душевная жизнь детей и юношества» (1912), С. К. Брайант «Как и что рассказывать детям» (1915), В. Штерн «Психологические методы испытания умственной одаренности в применении к детям школьного возраста» (1915).

У четвертому томі «Известий» опубліковано статтю Д. Атлас про власний досвід розбору архіву відомого історика О. Маркевича. Після смерті ученого бібліотека і архів перейшли до його дружини, яка ненадовго пережила чоловіка. Спадкоємицею стала її племінниця, О. Пущіна, яка на прохання І. Линниченка, пожертвувала велику та добре підібрану бібліотеку О. Маркевича Одеським вищим жіночим курсам. Це стало суттєвою підмогою для курсисток в їхніх наукових студіях. Архів ученого потрапив до самого І. Линниченка. У статті Д. Атлас охарактеризувала склад архіву та застосовані нею принципи упорядкування та групування матеріалів.

«Что такое Народный университет» (II-6455)

Д. Атлас також була однією із популяризаторів заснування в Одесі народного університету. У збірнику статей «Что такое Народный университет» (Одеса, 1917), який вийшов під редакцією  все того самого І. А.  Линниченка, містяться два нариси Доротеї Генріхівни: «Народные университеты у нас и за границей» і «Первые общества народных Университетов в Одессе». У першому дослідниця дала короткий історичний огляд виникнення народних університетів у Росії та на Заході, розкрила питання їх організації, сформувала мету створення та ставлення до них широких мас населення. Серед іншого дослідниця пише: «Мета народної вищої школи полягає не тільки в тому, щоб зробити зі своїх слухачів освічених людей; її мета значно ширша: вона повинна створити цілий кадр інтелігентних, цілком підготовлених працівників, які, повернувшись до свого середовища, будуть його просвітниками і духовними керівниками». У нарисі «Первые общества народных Университетов в Одессе» Д. Атлас висвітлила історію Одеського Слов'янського товариства імені святих Кирила та Мефодія, зазначивши, що саме там вперше зародилася думка про народний університет; розкрила просвітницьку діяльність товариства через персональний вимір постатей лекторів і слухачів та окремо зупинилася на досвіді організації читань та літературно-музичних вечорів.

Проте найбільш популярними є дві краєзнавчі праці Д. Атлас: «Старая Одесса, ее друзья и недруги» (Одеса, 1911; перевидана в 1992, 2014) та «Учебная книжка “Одесса” : руководство для учащихся в низших и средних учебных заведениях» (Одеса, 1915-1916; перевидана в 2004), які стали її своєрідною візитівкою.

«Учебная книжка “Одесса” : руководство для учащихся в низших и средних учебных заведениях» (V-45463, V-37201)

І. Линниченко продовжував підтримувати свою ученицю: у передмові до «Учебной книжки» Д. Атлас висловлює йому щиру подяку за те, що він взяв на себе видатки на видання книжки та надані ним цінні поради під час її написання. І хоча це зовсім невелика книжечка (основний текст займає лише 40 сторінок, з додатками – близько 70), цінність її величезна, адже це перша подібна робота. Доротея Генріхівна впевнена: «Любов до батьківщини – одна з найцінніших і в той же час найміцніших людських прихильностей. Завдання вихователя – осмислити цю любов, замінити природний інстинкт розумним почуттям. Занадто широкі узагальнення важкодоступні маленьким дітям, і тому в усіх культурних країнах знайомство з батьківщиною починається для учня зі знайомства з місцем, де він живе». З метою виховання локального патріотизму вона адаптувала історію Одеси спеціально для дітей середнього шкільного віку. Хоча це прагнення призвело до певної ідеалізації осіб-засновників. Так центральне місце в роботі займають постаті герцога Рішельє і графа Воронцова, решта осіб і подій згадано дуже поверхово, а подіям кінця ХІХ – початку ХХ ст. взагалі відведено лише один абзац.

«Старая Одесса, ее друзья и недруги» (Одеса, 1911; перевидана в 1992, 2014) (V-7692, V>13996, V>26607 )

Згадана вище «Старая Одесса, ее друзья и недруги», попри кількість опрацьованих дослідницею джерел (цінне джерело бібліографії для сучасних дослідників!) і глибині знання, все-таки не є науковою монографією з характерним для неї сухим академічним викладом. У передмові до книги авторка звертає увагу на те, що на початку ХХ ст. колись квітуче місто занепадає, це стало «смертельним ударом» для одеського патріотизму. Тож дослідниця поставила собі за мету «оживити» цей крайовий патріотизм: для цього вона будує свою оповідь навколо ідеї «феномену» Одеси, навмисно виділяє окремі моменти, робить наочний часовий зріз суспільства, зображує протистояння волелюбної «Південної Пальміри» з консервативними колами російської столиці (т. зв. протистояння «друзів і недругів»). Характерно також, що Д. Атлас належне місце в заснуванні та розбудові Одеси відводила саме українському етносу. Завдяки доступності та гарному викладу «Старая Одесса, ее друзья и недруги» активно читалася освіченими одеситами і «робила» свою справу. Вона і досі займає чільне місце серед краєзнавчих досліджень. Звісно, читаючи сьогодні роботи Д. Атлас (особливо історичні), треба обов’язково робити поправку на час та умови написання, адже дослідниця була дочкою свого часу, хоча це аж ніяк не применшує їх цінності.

Статті Д. Атлас в «Одесских новостях» (XVIII-475)

Статті Д. Атлас періодично з’являлися і на шпальтах місцевих газет. Так, в «Одесских новостях» за 1912 р. вийшли її статті, присвячені століттю війни з наполеонівською Францією: «Новороссия и Одесса 100 лет тому назад. Июль–август 1812» (17 лип.), «Великая годовщина (Нашествие французов и Бородинский бой)» (26 серп.), «Враг у ворот» (1 і 2 верес.), «Пожар Москвы (1-15 сент. 1812 г.)» (11 верес.). У грудні з’явилася тематична стаття «Рождественские дни в старой Одессе (30-е годы)». У 1913 р. в тих самих «Одесских новостях» опубліковано статті: «Триста лет назад (1613–1913)» і «Отрывки из воспоминаний одесских старожилов». А наступного року вийшла стаття «Бомбардировка Одессы в 1854 году», де дослідниця подає численні спогади одеських старожилів та висвітлює подію бомбардування міста англо-французьким флотом. Крім того, у 1914 р. також вийшла невеличка меморіальна збірка, упорядкована Д. Атлас, – «Памяти профессора-друга (отрывки из воспоминаний учащихся о профессоре Алексее Андреевиче Павловском)».

Стаття О. Музичка та В. Солодової «Справа заснування “Музею міста Одеси” на початку ХХ ст. : ініціатори, задуми та реалії» (XVIII-37499)

Разом з професором І. Линниченком Д. Атлас взяла участь у розробці та популяризації проєкту заснування музею «Стара Одеса». Дослідники О. Музичко та В. Солодова у статті «Справа заснування “Музею міста Одеси” на початку ХХ ст. : ініціатори, задуми та реалії» (Одеса, 2008) детально описують цю ініціативу. На початку ХХ ст. в жодному одеському музеї не було спеціальної експозиції, що відображала б минуле міста і краю. Невтішні результати показало й анкетування серед учнів початкових та середніх шкіл Одеси і передмістя, розроблене та проведене Д. Атлас з метою виявлення рівня знань з історії рідного міста. У 1916 р. на засіданні Одеського бібліографічного товариства Доротея Генріхівна виступила із доповіддю, на якій презентувала проєкт виставки «Стара Одеса», свою доповідь ілюструвала різноманітними експонатами з особистої колекції професора Линниченка. Вона також пропонувала організовувати кількатижневі виставки з історії міста у навчальних закладах та розробляла проєкт виставки, яка мала б стати зародком майбутнього музею. У повному обсязі ця мрія втілилася лише в середині 1950-х рр. – у створенні Одеського державного історико-краєзнавчого музею.

Про долю Д. Атлас після 1920-х рр. достеменно невідомо. Знаємо, що ніякої суспільної та наукової активності вона вже не проявляла, а також працювала в масових бібліотеках міста. Із листування з І. Линниченком (історик О. Музичко знайшов 4 листи) дізнаємося про намір Д. Атлас досліджувати історію Молдаванки. Не знаємо і про дату та обставини її смерті. О. Музичко припускає, що вона могла загинути у 1940-х рр. під час окупації.

Статті О. Музичка та О. Мельника (XVIII-38230, XVIII-38204)

У радянські часи постать Д. Атлас не вивчалась. Досі про неї відомо дуже мало. Серед сучасних дослідників, хто писав про цю непересічну жінку, варто назвати О. Музичка, О. Мельника та В. Солодову. Та попри все, Д. Атлас назавжди залишиться в історії Одеси як досить оригінальна постать, одна з небагатьох жінок-істориків, що працювали на рубежі епох. Хочеться сподіватись, що історія її життя та її творчість ще знайдуть свого дослідника.

До уваги користувачів пропонуємо також тематичний список літератури.