Електронна виставка до 140-річчя від дня народження Миколи Григоровича Левитського (Левицького) (1883–1939), українського громадсько-політичного діяча, дипломата, правознавця

Микола Григорович Левитський (також Левицький); (1883–1939) — український дипломат, правознавець, громадсько-політичний діяч УНР. Народився в с. Хрінівка (нині село в Іллінецькій міській громаді на Вінничині). Закінчив юридичний факультет Київського університету (1909) і Вищу політичну школу в Берліні (1924). 1906 року вступив до УСДРП, брав участь у революційній роботі серед селянства, працював у профспілках м. Києва. З 1908 року служив помічником присяжного повіреного Київської судової палати.

foto-11-1.jpg

У квітні 1917 як представник української громади Кубані  Микола Левитський на Всеукраїнському національному конгресі був обраний до складу Української Центральної Ради. Був головою агітаційно-просвітнього відділу УЦР, членом комісій з розробки статуту автономії України та законодавчих внесень.

У травні 1917 року Левитський делегат Першого Українського військового з'їзду. У червні того ж року був кооптований до складу обраного з'їздом Українського генерального військового комітету, завідував його юрисконсульським відділом.

У січні-лютому 1918 року Микола Григорович брав участь у переговорах про мир із представниками країн Четверного союзу в м. Брест-Литовський. Разом з іншими делегатами Української Народної Республіки (О. Севрюком і М. Любинським) він 9 лютого 1918 року поставив свій підпис під Брестським мирним договором УНР з державами Четверного союзу.

foto-12.jpg

Українська делегація у Брест-Литовську (зліва направо): Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левитський, невідомий, Михайло Полозов і Олександр Севрюк

foto-13.png foto-14.jpg foto-15.jpg

У березні 1918 року Левитський був призначений першим дипломатичним представником УНР у Туреччині. Проте через місяць нова влада — гетьмана П. Скоропадського — відкликала Миколу Григоровича з цієї посади. У червні 1918 року Левитський за дорученням Законодавчої Ради проголошеної на той час самостійної Кубанської Народної Республіки провів переговори з гетьманом Скоропадським про приєднання Кубані до України. Того ж місяця Левицького було призначено заступником директора департаменту зовнішніх відносин МЗС Української Держави. У період правління Директорії УНР Микола Левицький працював у складі дипломатичної місії УНР в Парижі, був учасником Паризької мирної конференції 1919–1920 років, згодом — заступником дипломатичного представника УНР у Швейцарії (до листопада 1920 р.).

Далі Микола Григорович Левитський емігрував до Німеччини, де займався науковою роботою у галузях економіки і права. У червні 1921 року вийшов зі складу Закордонної групи Української соціал-демократичної робітничої партії.

У січні 1925 року з дозволу уряду УСРР повернувся в Україну, працював у Харкові на різних посадах у торгово-промислових закладах і Держплані УСРР. У березні 1931 року був заарештований, а в лютому 1932 року засуджений у сфабрикованій Українського національного центру справі 1930–1932 років і засланий до таборів Красноярського краю. За наступним вироком військового трибуналу 9 червня 1939 року Микола Левитський був страчений. Реабілітований у березні 1989 року.

До 140-річчя від дня народження Миколи Григоровича Левитського фахівці Одеської національної наукової бібліотеки підготували електронну виставку.

foto-2-1.jpg 

Енциклопедія Сучасної України : Т. 16 : Куз - ЛевНАН України. Ін-т енциклопед. дослідж. ; співголов. І. М. ДзюбаА. І. Жуковський ; редкол. В. М. БаранецькийВ. П. БуркатІ. Д. Гамкало. – 2016. – 712 с.

Енциклопедія Сучасної України — перше багатотомне видання про Україну в усіх вимірах від початку ХХ століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, особах. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті.

foto-4.jpg

Діячі Української Центральної Ради : бібліографічний довідникВладислав Федорович ВерстюкТетяна Сергіївна ОсташкоНАН України. Укр. міжнар. комітет з питань науки і культури. – Київ : [б.в.], 1998. – 255 с.

У довіднику подаються стисла характеристика діяльності Української Центральної Ради та біографії її діячів. Уміщено також списки членів Ради, її органів і структур, хронологію найважливіших подій 1917—1918 рр. та бібліографію.

Для науковців, викладачів, студентів та всіх зацікавлених історією України.

foto-5.jpg foto-6.jpg

Енциклопедія історії України : Т. 6 : Ла-Мі / НАН України. Ін-т історії України ; гол. редкол. В. А. Смолій ; редкол. : Г. В. БорякВ. Ф. ВерстюкС. В. Віднянський. – Київ : Наукова думка, 2009. – 784 с.

Пізнавальний процес, що продукує та впорядковує історичне й соціогуманітарне знання, перебуває у постійному русі, як і суспільно-політичні та громадсько-культурні трансформації сучасної України. Яскравим свідченням цього є «Енциклопедія історії України» (ЕІУ). Як масштабний енциклопедичний проєкт функціонує майже чверть століття — від червня 1997 року.

У широкому сенсі проєкт ЕІУ став відображенням сучасного фундаменту історичного знання в державі Україна. В енциклопедії представлено відомості про видатних громадських діячів, учених, діячів культури та мистецтва, освіти, основні історичні події України, охарактеризовано життя українців в інших державах, надано відомості про окремих видатних людей планети, тим чи іншим чином пов'язаних з Україною (при цьому цей зв'язок висвітлено у статтях), та про вчених, які істотно вплинули на розвиток історичної науки. ЕІУ є працею великого колективу науковців України, в якій підбито підсумок здобуткам національної історіографії.

foto-7.jpg foto-8.jpg

Українська дипломатична енциклопедія : Т. 3 : К(л) - НКиїв. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т міжнар. відносин ; за заг. ред. Д. В. Табачник ; редкол. : М. М. ГнатовськийВ. І. ГоловченкоК. І. Грищенко ; худож. оформл. О. М. Іванова. – Харків : Фоліо, 2013. – 494 с.

Українська дипломатична енциклопедія — енциклопедичне довідково-аналітичне видання у 5 томах, присвячене дипломатичній тематиці, у якому в доступній формі на відповідному науковому рівні та на основі новітніх методологій викладено ключові питання історії зовнішньої політики й дипломатії України, теорії та історії міжнародних відносин, дипломатичної й консульської служби, найважливіших проблем сучасності, міжнародного права, міжнародної інформації та міжнародних економічних відносин. У створенні Української дипломатичної енциклопедії понад 2,5 роки брали участь більше 200 авторів, які підготували понад 5 тис. статей.

foto-9.png

Левитський Микола Григорович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / відп. ред. М. М. Варварцев. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2014. – с. 243-244

Міжнародні відносини України — тема, якою переймається не одне покоління вітчизняних та зарубіжних дослідників. Її історіографія, проте, є досить строкатою щодо вибору й розробки проблем і сюжетів. Заповнення існуючих лакун і прогалин завдяки введенню в обіг незайманих історичних джерел, що розпочалося від 90-х рр. минулого століття, змінює стан дослідження на краще.

Енциклопедичний словник-довідник є першою працею у комплексному відтворенні історії міжнародних відносин України. У формі енциклопедичних довідок висвітлюються події політики, економіки, культури від часів Київської Русі до початку XXI ст.

Пропонований читачеві словник-довідник має на меті сприяти розвитку студій комплексного відтворення подій і процесів. Видання дає можливість сконцентрувати різнопланову інформацію у вигляді тематичних і біографічних статей, допомогти у пошуку відповідних відомостей науковцям, викладачам, судентам, усім, хто вивчає і бере участь у взаєминах із зарубіжним світом.

foto-10.jpg foto-11.jpg

Юридична енциклопедія : Т. 3 : К-М / НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; гол. редкол. Ю. С. Шемшученко ; редкол. : М. П. ЗяблюкВ. П. ГорбатенкоВ. Д. Гончаренко. – Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. – 789 с.

Юридична енциклопедія — перший в Україні багатотомний систематизований звід знань про державу і право. У третьому томі подано 1767 статей, карти та ілюстративний матеріал. Розраховано на широке коло читачів.

foto-12-1.jpg

Енциклопедія українознавства : Т. 4 : Крушельницький - ЯцикНаук. т-во ім. Т. Шевченка ; гол. ред. Володимир Кубійович ; редкол. : Микола ГлобенкоЄвген ГловінськийІван Кошелівець. – Париж; Нью-Йорк : Молоде Життя, 1962. – 792 с.

Енциклопедії становлять незаперечний фундамент будь-якої особистої бібліотеки, оскільки містять у собі інформацію про різноманітні теми, що сприяють розумінню широкого спектру знань. Такі книги мають надзвичайну цінність не лише для бібліофілів, але й для всіх, хто цінує серйозну літературу.

«Енциклопедія українознавства» побачила світ під егідою емігрантського Наукового товариства імені Шевченка в Європі і готувалася протягом 37 років. Складається з 3 томів загальної частини (1949 р.), де фактично розміщена одна велика розлога стаття про Україну на 1200 сторінок (наскрізна нумерація), та 10 томів словникової частини (1955-1984 рр.), де представлені короткі статті. Окремо вийшов 11-й том із виправленнями та доповненнями. Усього енциклопедія містить понад 20 000 термінів.

Це одинадцятитомне видання адресоване широкому колу читачів — ученим, науковій громадськості, державним службовцям, студентам і школярам, кожному, хто бажає ознайомитися з історією України, формуванням української нації й розвитку наукових знань про феномен українства.

Створено: 07.08.2023
Переглядів: 1349




© 2023 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.