Історія України : десять знакових книжок

zagalna.jpg

У складних реаліях сьогодення, коли кожен із нас намагається зрозуміти витоки і передумови сучасних трагічних подій у нашій державі, значно підвищився читацький попит на видання які висвітлюють історичні процеси, що відбувалися на теренах України у різні періоди її існування.

Бібліотекарі Одеської національної наукової бібліотеки підготували добірку актуальних наукових видань історичної тематики, доступних для ознайомлення за попереднім замовленням у читальному залі нашої книгозбірні (вул. Акад. Філатова, 1).

Запрошуємо у подорож до минулого за відповідями про теперішнє і майбутнє, які знайдете, прочитавши знакові книжки за авторства відомих істориків, журналістів, філософів минулого та сучасності: Миколи Аркаса, Івана Лисяка-Рудницького, Сергія Плохія, Ярослава Грицака, Володимира В`ятровича, Вахтанга Кіпіані, Петра Кралюка та інших.

1.jpeg 

  1. Аркас М. Історія України-Русі / Микола Аркас. – Київ : Наш Формат, 2020. – 527 с.

Микола Аркас (1853-1909) український історик, письменник, культурний діяч. Один із засновників і голова «Просвіти» в Миколаєві та народної школи з українською мовою викладання. Автор першої української ліричної народно-побутової опери «Катерина» за поемою Тараса Шевченка.

«Історія України-Русі» була надрукована під час розгортання жорстоких політичних репресій проти українського руху в Петербурзі в 1908 р. Микола Аркас задумував її як нарис для навчання онука Миколи, та згодом вона виросла в широку і глибоку розвідку з української історії. Редактором книги став письменник, історик і філолог Василь Доманицький (1877-1910), редактор першого повного видання «Кобзаря» (1907).

Завдяки простоті й доступності викладу, книга стала надзвичайно популярною. Перший наклад у 7 тис. примірників розійшовся протягом одного місяця. Історик Василь Біднов (1874-1935) вважав, що після «Кобзаря» жодна книжка не мала такого успіху, а «автор її безумовно зробив велику послугу нашому національному рухові…». Із цим погоджувався і Євген Чикаленко (1861-1929), який писав, що вона «після «Кобзаря» найкорисніша».

Видавництво «Наш формат» (м. Київ) у 2020 році видало репринт другого позацензурного видання, що вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий (1872–1941) і В’ячеслав Липинський (1882-1931) уже після смерті автора та Василя Доманицького. Більшу частину накладу другого видання книжки спалили російські війська під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю.

«Історія України-Русі» – результат тривалої дослідницької роботи автора. Книга містить фотодокументи та багатий фактичний матеріал про побут і звичаї українців. У хронологічному плані вона розподілена на розділи, що відображають особливості історичного розвитку в різні періоди української історії, починаючи з найдавніших часів і до початку ХХ століття.

Книга призначена для широкого загалу читачів, а також буде корисною студентам та учням-старшокласникам під час підготовки до занять.

2.jpg

  1. Лисяк-Рудницький І. П. Історичні есе / Іван Павлович Лисяк-Рудницький ; Центр досліджень історії України ім. Петра Яцика Канад. ін-ту укр. студій Альбертського ун-ту ; упоряд. Ярослав Грицак ; ред. Ігор Винокуров. – Вид. 2-ге. – Київ : Дух і Літера, 2019. – (Західна історіографія України ; вип. 1) .

Т. 1 : Історичні есе / передм. Омелян Пріцак; вступ. ст. Ярослав Грицак. – 2019. – 631 с.

Т. 2 : Історичні есе. – 2019. – 621 с.

Іван Лисяк-Рудницький (1919-1984) – український історик, політолог, публіцист, який справив величезний вплив на українську історичну й політичну думку. Народився у Львові, але більша частина його життя пройшла в еміграції. Головною метою його наукової діяльності було переосмислення історії України відповідно до викликів сучасності. Завдяки його працям світ познайомився з Україною. Усе своє життя він писав тільки есеї. Але кожен із них вартий окремої книжки. Його короткий есей «Україна між Сходом і Заходом» і досі вважається однією з найкращих коротких синтез історії України.

На початку 1990-х український історик Ярослав Грицак упорядкував архів Івана Лисяка-Рудницького та за допомогою Центру досліджень історії України імені П. Яцика опублікував у видавництві «Основи» (м. Київ) двотомник «Історичних есе» (1994). Пропонована читачам книга історичних есе є другим виданням саме цього збірника.

До першого тому «Історичних есе» увійшли праці з методологічних питань середньовічної та ранньомодерної історії України, інтелектуальної історії, а також українсько-російських, українсько-польських та українсько-єврейських відносин протягом століть. Особливе місце у книзі посідають студії, присвячені аналізу концепцій українських політичних мислителів доби «національного відродження» XIX ст.

До другого тому входять праці з історії України новітньої доби. У них аналізується спадщина найвпливовіших напрямів української політичної думки XX ст.: консервативного, націонал-комуністичного, націоналістичного та ліберального. Висвітлюються ключові питання історіографії Української революції 1917-1921 рр., роль історичних міфів у російсько-українських відносинах часів СРСР, дискусії в середовищі української діаспори після Другої світової війни та еволюція політичної свідомості дисидентів у підрадянській Україні.

«Історичні есе» будуть корисними не тільки науковцям, студентам і громадським діячам, які, безперечно, знайдуть в них поживу для роздумів. Можливо, вони надихнуть пересічного громадянина України переосмислити ті історичні знання та погляди, які були отримані ще в школі та університеті.

3.jpg

  1. Грицак Я. Нарис історії України : формування модерної нації XIX-XX століття / Ярослав Грицак ; відп. за вип. Оксана Форостина. – [3-тє вид.]. – Київ : Якабу Паблішинг, 2019. – 653 с.

Ярослав Грицак (1960) – історик, професор Українського католицького університету, редактор журналу «Україна модерна», член редакцій журналів «Slavic Review», «Ab Imperio», автор численних публікацій з модерної історії України.

Перша редакція цієї книжки побачила світ ще 1996 року. В новому виданні, що вийшло у 2019 році, було виправлено деякі неточності та похибки, а також додано нові розділи, зокрема розділ, присвячений двом останнім десятиліттям незалежної України, аж до часів революції 2013-2014 років, війні з росією та передвиборчим тижням 2019 року.

Праця присвячена, головним чином, одній великій проблемі – творенню модерної української нації. Іншим великим темам, як-от економічній чи культурній історії, приділено увагу лише у тій мірі, в якій це було потрібно для висвітлення головної проблеми. Ця праця вирізняється униканням ідеологічних крайнощів, виваженістю викладу, а також добрим знанням загального світового контексту. Сьогодні такий підхід уже стає звичним, але в середині 1990-х монографія, котра спиралася на великий масив використаної англомовної та діаспорної літератури, стала проривним явищем, за що й здобула заслужену славу.

Видання розвіює спрощений погляд на XIX-XX століття як на час самого лише національного гноблення, тяжких поневірянь і суцільних трагедій. Адже то була також доба формування нашої нації, невпинного поширення української ідентичності.

Ярослав Грицак наприкінці книги підсумовує: «Україна народилася у вогні війни і революцій. Однак український проєкт найкраще реалізував себе у мирних і ліберальних умовах. Зараз ці умови загрожені…. Як і росія, Україна застрягла у своєму минулому. Але на відміну від росії, вона продовжує зі своїм минулим боротися».

4.jpg

  1. Плохій С. М. Брама Європи : історія України від скіфських воєн до незалежності : пер. з англ. / Сергій Миколайович Плохій ; пер. Роман Клочко ; голов. ред. С. І. Мозгова ; відп. за вип. О. М. Шелест. – перероб. і допов. вид. – Харків : Кн. клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. – 509 с.

Сергій Плохій (1957) – професор історії та директор Українського наукового інституту Гарвардського університету. Є одним із чільних сучасних дослідників історії України.

«Браму Європи» вчений почав писати у час розгортання російської агресії, ставлячи собі за мету створити адекватну для сучасного західного сприйняття історію формування української політичної нації, показати, що Україна виникла не на початку 90-х років минулого сторіччя. Адже російська агресія проти України включала війну історичних стереотипів, які потрапляли також у західні медіа і спричиняли спотворення історії України та заважали її правильному сприйняттю на світовій арені. Книгу позитивно сприйняли по обидва боки Атлантичного океану, про що свідчать як схвальні рецензії авторитетних оглядачів, так і відгуки пересічних читачів.

«Брама Європи» охоплює період від часів, коли територія сучасної України була своєрідним краєм світу для греків, до подій Революції Гідності та початку російсько-українського конфлікту. На сторінках книги автор зосереджується лише на тих моментах, які яскраво показують, як змінювалося значення українських земель у геополітичному плані. Перший розділ починається з Геродотового опису Скіфії і грецьких колоній у Північному Причорномор'ї та Криму. Рання історія слов'ян подається в контексті їх відносин з Візантією, а поява варягів на Русі пов'язується з норманськими рейдами у Західній Європі. Подібні сполучні ланки не лише полегшують закордонному читачеві сприйняття матеріалу, а й допомагають українцям поглянути на історію власної країни під новим кутом.

Україна протягом багатовікової історії слугувала кордоном для східної та західної культур, мусульманства та християнства, Європи та Азії. Кожна з імперій, що претендувала на її землю і багатства, залишала відбиток на ландшафті та характері населення, сприяючи формуванню особливої прикордонної ідентичності та духу. І сьогодні Україна залишається «брамою» між західним світом та іншими країнами. Як показали події останніх років, кордон цей не стільки фізичний чи географічний, скільки ментальний.

Сергій Плохій майстерно вписує нашу історію в ширший європейський та світовий контекст. Історик впевнений, що сучасна Україна постала не як клаптикова держава з наділів, начебто дарованих їй у ХХ столітті більшовиками, а з непростої історії не тільки конфліктів, а й порозумінь тих етнічних, релігійних та соціальних груп, які її населяли, передовсім – українців. Здатність українського суспільства долати зовнішні та внутрішні кордони та узгоджувати ідентичності, створені ними, є головною особливістю історії України, представленої у цій книжці. Про історію України неможливо писати, не згадуючи історії її регіонів. Але на відміну від попередників, автор переважно описує їх разом, здійснюючи порівняльний аналіз їх розвитку у конкретний період. Той факт, що книга писалась у першу чергу для західних читачів, відчувається навіть у тому, що здебільшого автор використовував іноземні джерела.

Книжка зацікавить широкий загал, хоча і фахівці знайдуть для себе чимало цікавого.

5.jpg

  1. Кралюк П. М. Історія України «без брому» : розвиток державності на українських землях / Петро Михайлович Кралюк ; худож.-оформ. О. А. Гугалова-Мєшкова ; відп. за вип. О. В. Лівінська. – Харків : Фоліо, 2020. – 423,[1] с.

Петро Кралюк (1958) – доктор філософських наук, професор, голова вченої ради Національного університету «Острозька академія», є автором численних праць з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня», на сайті радіо Свобода. Його перу належить низка романів і повістей («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю»).

Письменник і політик, один із вождів українських «визвольних змагань» 1917-1921 рр. Володимир Винниченко якось заявив, що українську історію не можна читати без брому, тобто заспокійливого. Справді, українське минуле часто трактувалося як «історія страждань». Інша річ, як сприймати історію, на чому концентрувати увагу – на трагедіях чи перемогах.           П. Кралюк у своїй книзі доводить, що ми маємо за плечима значну етнічну, а також державну традицію. Він акцентує увагу на тому, що бездержавність – явище, характерне для багатьох народів, тому українці у своєму прагненні створити власну державу були далеко не одинокі. Проте, проживаючи в різних країнах і обіймаючи високі посади, вони зробили чимало для становлення інших держав, зокрема Угорського королівства, Речі Посполитої, Російської імперії, Османської імперії, і врешті-решт здобули свою державу.

6.jpg

  1. Українське століття (1921-2021) : витоки, уроки, перспективи державотворення : нариси / Т. С. Водотика, В. В. Головко, С. В. Кульчицький, Л. Д. Якубова ; відп. ред. і передм. В. Смолій; наук. консультант Г. Боряк ; худож. оформ. О. Я. Остапова. – Київ : КЛІО, 2021.– 557,[1] c.

Над цією збіркою нарисів працювала група фахівців Інституту історії України НАН України. Вони присвятили працю не лише 30-річчю незалежності України, але й початкові нового «українського століття», яке, на їхню думку, буде сповнене нових викликів.

Задля кращого розуміння отриманих уроків та можливих перспектив державотворення автори пропонують новітню історію України «прочитати з олівцем». Період незалежності показаний в історичній ретроспективі останніх ста років – Першої світової війни, визвольних змагань, еволюції політичного статусу УРСР, вироблення державницького дискурсу у працях українських інтелектуалів. Внутрішньополітичні та соціально-економічні процеси після 1990 року показано крізь призму протистояння з росією – спершу в дипломатичній, економічній, енергетичній, гуманітарній сферах, а від початку збройної агресії рф – і в безпековій сфері.

Кожна частина книги присвячена певному історичному періоду, який характеризується особливими умовами державотворчих процесів. Важливо, що книга спирається на багатий архівний матеріал, а деякі із документів оприлюднені вперше. Дослідження органічно поєднує конкретно-історичний виклад з розглядом проблемних сюжетів, дотичних до інтелектуальної історії та історії суспільно-політичної думки.

У першу чергу ця праця зацікавить фахових істориків та дозволить краще опанувати матеріали з курсу історії України студентам історичних факультетів.

7.jpeg

  1. В'ятрович В. М. Україна. Історія з грифом «Секретно» / В. М. В'ятрович. – Харків : Кн. клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. – 511 с.

Володимир В’ятрович (1977) – історик. На посаді директора архіву Служби безпеки України розсекретив до того часу таємні архіви КДБ. Працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював Центр досліджень визвольного руху. Як керівник Інституту національної пам’яті ініціював декомунізацію. Автор і співавтор книжок з історії України ХХ століття, зокрема «(Не)історичні миті. Нариси про минулі сто років»,«За лаштунками Волині-4», Невідома польсько-українська війна»,«Україна. Історія з грифом «Секретно», «Нотатки з кухні переписування історії”» та ін.

«Білі плями» української історії ХХ століття є наслідком зумисних дій: знищення документальних джерел чи навіть фізичної ліквідації людей як носіїв пам'яті про події. ХХ століття дуже важливе для українців як нації. Саме в цей час відбулася трансформація націоналістичного руху в політичну площину, окреслилася головна його мета – формування незалежної української держави. Боротьба за власну історію стала невіддільною частиною визвольного руху, а історичне знання стало аргументом права на свою державу, тому історія України стала жертвою викривлень, перекручувань і фальсифікацій. Комуністична влада активно використовувала історичні міфи як інструмент боротьби з українським визвольним рухом. Як наслідок, ми ще й досі часто перебуваємо у тенетах спотвореного уявлення про наше минуле. Але відкриття архівів та плідна праця вітчизняних науковців поступово повертають історичну правду в наш простір.

У книжці публікуються документи, які донедавна були засекречені. Страшна правда про історію України ХХ століття, що ширилася легендами і переказами, тепер має документальне підґрунтя і офіційне підтвердження. В книзі показано 61 епізод, де йдеться як про відомі, так і про, здебільшого, невідомі загалу події. Зосереджено увагу на радянському періоді українського минулого. Зокрема, розповідається історія приховування правди про Голодомор, розвінчуються старі та нові міфи про Степана Бандеру і радянський «бліцкриг» 1939 року. Детально описується протистояння КДБ і останнього командира УПА, розповідається про каральну систему в СРСР і кінець імперії терору, а також вибух на ЧАЕС, про хитрі спецоперації, смертоносні ходи, інформаційні війни та складні партії на кількох гравців.

8.jpg

  1. Справа Василя Стуса : зб. документів з архіву колишнього КДБ УРСР / уклад. Вахтанг Капіані ; голов. ред. О. С. Кандиба. – Харків : Віват, 2020. – 686,[1] с.

Поет Василь Стус (1938–1985) не зміг побувати на презентації жодної зі своїх книжок. В Україні його не друкували – вірші ходили по руках у самвидавному вигляді, а публікували їх лише за кордоном. Участь у русі незгодних з русифікаторською й антиукраїнською політикою, активна правозахисна позиція двічі приводили Стуса на лаву підсудних – за статтею «Антирадянська агітація і пропаганда».

Уже в незалежній Україні книга «Справа Василя Стуса : зб. документів з архіву колишнього КДБ УРСР» викликала суспільний резонанс та побувала на лаві підсудних, а інтерес до неї не вщухає і досі. В нашій книгозбірні є кілька примірників цієї книги: один примірник першого видання, та три примірники другого, два з них – особистий дарунок Міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка. У новому виданні книги міститься рішення Дарницького районного суду міста Києва про заборону книги та передмова укладача книги Вахтанга Кіпіані, яка починається зі слів :«Ця книга вже є історією України. Її тримають у руках десятки тисяч українців. Вона є навіть у Бібліотеці Конгресу США. Про неї знають, її обговорюють, її читають. І її судять…»

(Детальніше читайте за посиланням: «Народе мій, до тебе я ще верну…» Книга «Справа Василя Стуса» у дарунок бібліотеці).

Книгу журналіста та історика Вахтанга Кіпіані (1971) написано на основі кримінальної справи Василя Стуса 1980 року, що зберігається в Галузевому державному архіві СБУ. Доступ до неї став можливим внаслідок ухвалення пакету ініційованих Українським інститутом національної пам'яті декомунізаційних законів. Видання містить матеріали зі справи, повний обсяг якої становить аж шість томів, щоденник Василя Стуса  «З таборового зошита», а також чорно-білі світлини.

Важливість кримінальних справ як джерел інформації у тому, що вони об'єктивні, а тому й інколи цікавіші за суб'єктивні судження дослідників. З допитів поета, протоколів судового засідання можна прослідкувати неабияку жертовність Василя Стуса. Кримінальна справа Василя Семеновича Стуса – це хроніка боротьби злочинної комуністичної системи з людиною. Ми бачимо громадянина, правозахисника, творчу особистість, що чудово розуміє наслідки своєї «негнучкості» перед каральною машиною. І тим не менше йде до кінця.

9.jpeg

  1. Нариси з історії освоєння Південної України XV-XVIII ст. : колективна монографія / Петро Бойко, Віктор Брехуненко, Тарас Гончарук [та ін.] ; Укр. ін-т нац. пам'яті ; за ред. Олег Репан ; переднє слово Володимир Тиліщак. – Київ : К.І.С., 2020. – 285,[2] с.

В історії України залишається багато малознаних чи навіть забутих сторінок. Серед таких «білих сторінок» й історія Півдня України.

Після того, як наприкінці XVIII ст. території Північного Причорномор'я увійшли до складу Російської імперії, їх історія почала викривлятися на догоду імперським інтересам. Метою цієї цілеспрямованої політики було підкреслення виняткової, нібито цивілізаційної, ролі росії. Як результат, було сформоване уявлення про початок освоєння краю лише після захоплення Північного Причорномор'я росією. Цей історичний міф старанно підтримувала офіційна російська імперська, а згодом і радянська історіографія.

Імперські російські міфи активно використовуються і нинішньою російською пропагандою для обґрунтування своїх імперських амбіцій. Вони стали підґрунтям для висування російським агресором історичних претензій на українські землі і для виправдання своїх ворожих дій в Україні.

Історія Північного Причорномор'я – це не лише історія російської колоніальної політики, але й історія козацького освоєння степу, історія Кримського ханства і Речі Посполитої.

Погляд на Південь України в масовій свідомості та у свідомості частини інтелектуалів обмежений щільними шорами. Ця колективна монографія – один із складників повернення пам'яті про доімперський період історії Південної України. Видання ініційовано Українським інститутом національної пам’яті, який реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу. Колективну монографію підготували П. Бойко, В. Брехуненко, Т. Гончарук, В. Грибовицький, В. Полторак, О. Репан, О. Середа, І. Синяк, С. Чирук, Б. Черкас.

Основну увагу в книжці приділено питанням урбогенезису, бо теза про винятково імперський характер міст, що існують у Південній Україні, досі жива і навіть закріплена в офіційних датах початків міської історії. Цілу низку матеріалів присвячено південно-західній частині регіону, де автори говорять не тільки про Одесу, але й про міста, що, безперечно, мають більш давнє походження, ніж це визнають історики-імперці.

10.png

  1. Війна і міф. Невідома Друга світова,1939-1945 / Ігор Бігун, Сергій Бутко, Володимир В'ятрович [та ін.] ; Укр. ін-т нац. пам'яті ; за заг. ред. Олександр Зінченко, Володимир В'ятрович, Максим Майоров. – 2-ге вид. – Харків : Кн. клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. – 269,[1] с.

Міф – це спотворене, часом спрощене, а часом – сфальсифіковане бачення минулого, тому міфи небезпечні: коли наше знання про минуле наповнене міфами, а не фактами – ми втрачаємо розуміння природи історичних процесів. Причинно-наслідкові зв`язки розриваються тими міфами, і ми опиняємось у пастці власного спотвореного міфом бачення минулого. А з часом – втрачаємо навичку адекватно оцінювати не тільки причинно-наслідкові зв`язки між фактами у минулому, але і природу різноманітних процесів сьогодення.

СРСР намагався сконструювати цілий контекст окремих епізодів, створюючи Великий міф Великої війни. Народження низки міфів було зумовлене бажанням звинуватити ворогів у власних гріхах. Україна і росія розійшлись у своїх історичних дорогах. Сьогоднішня росія повертається до звичних для СРСР практик. Мова ненависті сучасної російської пропаганди запозичена зі словника тієї війни. Тоталітарний Міф Війни знову вбиває. Саме тому так важливо розібратися, чим була насправді Друга світова війна.

«Війна і міф» вийшла під егідою Українського інституту національної пам'яті. Колектив відомих істориків розвінчує 50 найпоширеніших міфів, які так чи інакше стосуються Другої світової війни. Книга проілюстрована численними документальними світлинами, що є безперечною запорукою історичної достовірності цього видання. Список джерел, якими автори послуговувалися під час роботи над цим виданням, відверто вражає.

Чи правда, що пакт Молотова-Ріббентропа був вимушеним кроком для СРСР? Чи завжди Радянський Союз був непримиренним противником нацистів? Чи правда, що українські націоналісти масово винищували євреїв під час війни, особливо у Львові та Бабиному Яру? Сталін узгоджував військові дії з Гітлером? Бандера був агентом спецслужб нацистів? Кримські татари масово дезертирували на початку війни?

Цю роботу варто прочитати всім, навіть тим, хто впевнений, що знає багато про цей період. «Війна і міф» відкриє очі на багато епізодів Другої світової, які раніше вважались аксіомою.

Запрошуємо до читання усіх охочих!

Сподіваємося, що уроки історії нададуть інструменти для  гідної відповіді на нові виклики у боротьбі за волю і незалежність нашої країни.

Інформацію підготував відділ наукового комплектування
 та обліку документно-інформаційних ресурсів

Створено: 25.06.2022
Оновлено: 27.06.2022
Переглядів: 1681




© 2022 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.