Крізь тривоги і весняну прохолоду: «Дивослово» читає сторінки незламності

В Одесі цього дня панувала похмура, прохолодна погода, однак, незважаючи на постійні повітряні тривоги та складні реалії воєнного часу, 1 квітня в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Акад. Філатова, 1) відбулося чергове, 241-ше заняття мовно-літературної вітальні «Дивослово». Як і завжди, у залі панували затишок, доброзичливість і щира зацікавленість словом. Такі зустрічі стають важливим простором живого спілкування, де учасники можуть підтримати одне одного, відволіктися від тривожних новин і зосередитися на літературі, мові та культурі.

Традиційно заняття розпочалося з дайджесту календарних знаменних і обрядових дат тижня, який підготувала пані Ірина Демчук. Вона нагадала, що 1 квітня відзначається День сміху. Водночас було зазначено, що в умовах війни це свято в Одесі  не відзначається і не є на часі. А відтак ще й тому, що 1 квітня цього року оголошено днем жалоби за загиблими в нашому місті після рашистських нальотів дронів та ракет 28 березня. Присутні погодилися, що нинішні обставини вимагають стриманості, внутрішньої зосередженості та взаємної підтримки, тому День сміху лише згадали як календарну дату, але свідомо не акцентували на ньому увагу. Така позиція відображає зміни в суспільних настроях, коли навіть традиційно жартівливі події набувають більш стриманого звучання. Продовжуючи огляд, пані Ірина Демчук звернула увагу на інші дати тижня: 2 квітня — Міжнародний день дитячої книги та Всесвітній день поширення інформації про аутизм; 4 квітня — Міжнародний день просвіти з питань мінної безпеки, що нині набуває особливої актуальності; 5 квітня — Міжнародний день совісті; 6 квітня — Міжнародний день спорту на благо розвитку та миру. Було також згадано народні обрядові традиції весняного циклу, які символізують пробудження природи й духовне оновлення людини.

Плавно перейшовши до літературної частини, учасники продовжили читання наступних глав  роману «Тигролови» Івана Багряного. Цього разу дивословці зосередилися на драматичних сторінках, де Григорій Многогрішний після втечі з ешелону смерті самотужки пробирається тайгою. Перед слухачами постає картина виснажливого шляху: холод, голод, фізична втома, небезпека від диких звірів і постійна загроза переслідування. Герой падає від виснаження, однак знаходить у собі сили підвестися й рухатися далі. Його прагнення до свободи стає внутрішнім стрижнем, що допомагає долати страх і біль. Саме в цих епізодах яскраво розкривається сила людського духу, яка не дозволяє зупинитися навіть у безвихідній ситуації.

Логічним продовженням цієї напруженої сюжетної лінії стає епізод, у якому Григорій рятує дівчину від ведмедиці. Ця сцена додає оповіді динаміки й відкриває новий поворот у розвитку подій. Герой, попри втому, проявляє рішучість і відвагу, діючи швидко й самовіддано. Саме цей вчинок стає переломним: після порятунку він потрапляє до родини звіроловів — сім’ї Сірків. Перед читачами відкривається інший світ — людяний, теплий, наповнений українськими традиціями навіть у далекій тайзі. Потрапивши до цієї родини, Григорій отримує підтримку й можливість відновити сили, а сюжет твору набуває нових емоційних барв.

Особливу увагу дивословців Тетяна Петрівна звернула на художні порівняння, якими насичена ця частина твору. Герой постає ніби поранений звір, який, попри біль і виснаження, вперто шукає шлях до життя; тайга змальована мов безкрає море, що поглинає, випробовує і змушує людину боротися за кожен крок; рух Григорія уподібнюється до останнього ривка, коли сили майже вичерпані, але незламний дух не дозволяє зупинитися. Такі художні порівняння посилюють емоційне напруження, створюють відчуття драматизму й допомагають читачеві глибше пережити внутрішню боротьбу героя.

У цьому контексті було звернено увагу й на мовленнєві особливості уривку: короткі динамічні речення, дієслова руху, повтори передають ритм виснажливої подорожі тайгою, тоді як у сцені порятунку Наталки з’являється більш емоційно насичена лексика, що підсилює напруження і драматизм подій. Така мовна організація тексту допомагає читачам відчути розвиток сюжету й психологічний стан героя.

Попри похмуру погоду й повітряні тривоги, у читальному залі панували тепло, взаємна підтримка та увага до слова. Зустріч вкотре засвідчила, що література допомагає знаходити внутрішню рівновагу, відкривати нові смисли й відчувати силу людського духу.

Мовно-літературна вітальня «Дивослово» щиро чекає своїх слухачів і запрошує долучатися до наступних зустрічей. Тут відвідувачі можуть поглибити знання української мови, навчитися аналізувати художні тексти, відкрити для себе нові сторінки української літератури, дізнатися про календарні традиції, поспілкуватися в теплій дружній атмосфері й знайти духовну підтримку. Кожен може взяти для себе нові знання, мовну практику, натхнення до читання та віру в силу українського слова, яке об’єднує й підтримує навіть у непрості часи.