Родинний код: коли дві культури говорять однією мовою серця

Незважаючи на дощову погоду, нічні тривоги та осінню втому, мовно- літературна вітальня «Дивослово» в Одеській національній науковій бібліотеці продовжує свою роботу — стійко, натхненно і з вірою в силу культурного діалогу.

19 листопада в читальному залі за адресою Акад. Філатова, 1 відбулося чергове заняття, що об’єднало не просто слухачів, а людей, які цінують своє коріння та прагнуть зрозуміти багатство української та кримськотатарської культур.

Цього разу темою зустрічі став «Родинний код: українські та кримськотатарські народні звичаї, обряди та прислів’я». Особливістю заняття було те, що спікерами стали самі відвідувачі вітальні — представниці двох культур, які протягом століть живуть поруч, взаємодіють і збагачують одна одну.

Першою слово взяла викладачка Тетяна Петрівна, яка окреслила культурно- історичний контекст теми. Вона розповіла про тюркські мови в Україні і світі, наголосивши, що в нашій мові й досі зберігаються численні тюркські запозичення: «каймак», «кобза», «характерник», «товар», «баштан», «тютюн», «туман», «шаровари» і багато інших. Окремо Тетяна Петрівна звернула увагу і на прислів’я, у яких відображені спільні для багатьох народів цінності — мудрість старших, шана до праці, повага до родини. Вона підкреслила, що саме прислів’я є тим культурним «містком», який дозволяє побачити паралелі між українською та кримськотатарською традиціями, адже кожен народ, переживаючи схожі життєві ситуації, формував подібні образи й метафори.

Далі до слова долучилася слухачка Валентина Костик. Її емоційна оповідь про циклічність українських народних звичаїв, пов’язаних із зміною пір року, календарними обрядами та весільною традицією, створила атмосферу занурення у давній український світогляд. Завершила свій виступ Валентина зворушливим виконанням української пісні — щирим, тепло наповненим акордом, що додав зустрічі душевності.

Після цього слово взяла кримська татарка Лейла Черкезова, чия розповідь стала справжньою подорожжю у світ кримськотатарського весільного обряду. Вона детально зупинилася на особливостях одягу, прикрасах, символах та ритуалах, пояснила їхнє значення і поділилася спогадами своєї родини і проілюструвала це цікавими фотознімками з родинного архіву. Лейла акцентувала, що в кримських татар так само, як і в українців, весілля — це не просто подія, а глибинний код родової пам’яті, у якому кожна деталь має зміст.

Виступи двох спікерок викликали щире зацікавлення «дивословців». Запитання лунали одне за одним, а Валентина й Лейла не лише відповідали, а й проводили паралелі: спільна пошана до старших, гостинність, важливість родини, символізм у вбранні та обрядових предметах — усе це виявилося дивовижно близьким двом народам. Українці й кримські татари, хоч і різні у зовнішніх проявах культури, мають подібне ставлення до ключових життєвих цінностей.

Завершальним акордом зустрічі стала презентація книжкової виставки «Родинний код: українські та кримськотатарські народні звичаї, обряди та прислів’я», яку представила бібліотекар Ольга Мойсей. Вона розповіла про видання, де висвітлено традиції, культурні коди, духовні символи та родинні звичаї обох народів. Книжки показали, наскільки багатими, самобутніми та водночас спорідненими є українська й кримськотатарська культура.

Підсумовуючи, можна сказати: ця зустріч стала не просто черговим 227-м заняттям, а важливим жестом взаєморозуміння в час, коли українці й кримські татари знову боронять свій дім і свою ідентичність. Дві культури, дві історії — і спільний простір поваги, у якому зберігається і зміцнюється наш спільний родинний код.