Мовно-літературна вітальня «Дивослово»: слово як опора і пам’ять

12 листопада в Одесі сонячно і тепло. Осінь лагідно торкнулася міста, наче намагаючись приглушити тривогу, що не полишає українців ось уже тривалий час. Попри нічні обстріли та сигнали повітряної тривоги слухачі мовно-літературної вітальні «Дивослово» знову зібралися в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (Акад. Філатова, 1). Їхній прихід – це не просто навчання, це щоденна виявлення сили духу, віри в культуру та у власну країну. Тут, серед книжок, думок і живого слова, війна не здатна відібрати найголовніше – людяність і бажання пізнавати світ.

Заняття традиційно розпочалося з інформаційного дайджесту від пана Геннадія Бражнікова. Слухачі уважно слухали про головні події, що формують інформаційний простір країни, адже сьогодні бути обізнаним – означає бути озброєним правдою.

Центральною темою зустрічі стало обговорення документального фільму французького режисера  Крістіана Делажа «Париж. Теракт», який вчора «дивословці» дивилися на «Суспільному Одеса». Стрічка, знята без прикрас, без надмірної кінематографічної естетики, показує правду про тероризм, який торкається різних народів і країн. Слухачі Алла Дігалова, Ірина Харитонкіна, Людмила Мошкова та викладач Тетяна Петрівна поділилися враженнями від перегляду. Особливим став факт онлайн-спілкування з режисером — можливість діалогу завжди робить мистецтво ближчим і зрозумілішим.

Учасники підкреслили: тероризм не має кордонів, а під його кривавими ударами опиняються мирні люди по всьому світу. Та є деталь, яка об’єднує багато трагедій — зброя злочинців. Знову і знову у кадрі з’являються «калаші», вироблені в Росії, країні, що перетворила зброю на свій головний експортний товар. І в цьому жахливому символізмі – світова загроза, з якою доводиться жити людству.

Після кінодискусії викладач презентувала сучасні книжки українських авторок, отримані під час зустрічі на «Суспільне Одеса». Усі видання мають дарчі написи та вже найближчим часом, після бібліотечної обробки, поповнять фонд бібліотеки. Це не просто книжки, а голоси сучасної української літератури, які свідчать: попри війну, культура твориться щодня, жінки-письменниці пишуть про досвід країни, про силу, втрату, любов і майбутнє.

У другій частині заняття закінчували читати й аналізувати кіноповість Олександра Довженка «Зачарована Десна». Фінальні розділи викликали особливу увагу до мовних деталей. Слухачі відзначили, як майстерно автор використовує, зокрема, кличний відмінок, звертаючись до Десни — як до живої істоти, до товариша дитинства. Гіперболізовані епізоди косовиці, образність, вміння передати світ дитини, яка бачить красу навіть у дрібницях, — усе це створює унікальний художній світ твору. Учасники наголосили на новаторстві Довженка, адже саме «Зачарована Десна» стала основою появи нового жанру — кіноповісті, де поєдналися література, кінематографічне мислення та автобіографічні мотиви.

Ця зустріч — ще один доказ, що українська культура живе, розвивається і стає духовною опорою суспільства. У час, коли ворог намагається знищити наші міста, бібліотеки і пам'ять, кожне читання, кожен фільм, кожна думка, висловлена вголос, стає тихою, але впевненою перемогою.

«Дивослово» продовжує збирати людей, які не втрачають віри в силу мови та культури. А там, де звучить українське слово, – живе Україна.