Головна > Проекти > Віртуальні галереї > НОФО >Новини. Наші публікації

Національний одеський філармонійний оркестр

Музика, що йде від серця

Перший міжнародний музичний фестиваль «Black sea music fest» увійде в історію української музики як «Рахманіновський». В останній день фестивалю були виконані Симфонія № 2 та Концерт № 3 для фортепіано з оркестром видатного композитора. Диригував Михайло Плетньов; сольна партія – лауреата міжнародних конкурсів Костянтина Лапшина (РФ). Саме участь цих музикантів, а також на передодні їх співвітчизника Рустама Мурадова, надала фестивалю міжнародного характеру і більшого резонансу.

К. Сомов. Портрет С. Рахманінова. 1929. Одеський художній музей.

Ведуча заходу Людмила Сергеєнко. Фото автора

Квіти Костянтину Лапшину. Фото автора

Маестро Плетньов в очікуванні повної тиші… Фото автора

Група віолончелей і альтів. Фото автора

Михайло Плетньов приймає вітання від Хобарта Ерла. Фото автора

Ведуча fest-програми Людмила Сергеєнко нагадала деякі факти, які пов’язують Рахманінова з Україною: його неодноразові виступи в Києві, у тому числі з Концертом № 2, захоплення поезією Тараса Шевченка, що вилилося в створення кількох романсів на вірші Кобзаря, зокрема, «Полюбила я на печаль свою» (переклад Погодіна). Принагідно нагадаю, що саме Третій концерт, що звучав того вечора на сцені Одеської філармонії, виконувався Сергієм Васильовичем в Одесі 103 роки тому. Даний факт ми згадували у попередній публікації. Про це йдеться у коментарях до спогадів двоюрідної сестри композитора Софії Олександрівни Сатіної, цитую: «[В сезоне 1910/11 года Рахманинов играл осенью в Англии и Германии (соло и свой Второй и Третий концерты), а в весеннем полугодии в Киеве (Второй концерт), Одессе, Петербурге (Третий концерт)... В ряде этих концертов он выступал и как дирижер, исполняя свою Вторую симфонию...]». Як бачимо, поєднання цих творів (Концерту № 3 і Симфонії № 2) в одній програмі не випадкове, і вперше це зробив сам автор.

Щодо виконавців, то у Костянтина Лапшина рівень техніки такий, що її просто не помічаєш і на цей рахунок не переймаєшся. Гра його інтелектуальна, музикант уміло використовує доступний арсенал засобів та енергію, розставляє свої акценти, щоб бути переконливим у кульмінаційних місцях, наприклад, у першій частині концерту, або в кличній, вольовій і урочистій, сповнений оптимізму фінальній (alla breve). Це, безперечно, було натхненне і пам’ятне виконання складного у багатьох відношеннях твору, який музикознавці вважають концертом-симфонією. «На біс» у прекрасному виконанні Костянтина Лапшина прозвучала також одна із прелюдій Рахманінова – лірична, прониклива й ніжна, сповнена роздумів і світлих спогадів (Op. 32, No. 5).

Хто ж вперше бачив за диригентським пультом Михайла Плетньова, був вражений його зовнішнім спокоєм і владністю. Як диригент він надзвичайно раціональний і економний в рухах. Кінетизм його не стільки зовнішній, скільки внутрішній, і у певні моменти він управляє оркестром не лише жестами, але й поглядом і навіть мімікою. Можливість спостерігати диригента в усій красі з’явилася під час виконання НОФО Другої симфонії. Цей твір, як відомо, Сергій Рахманінов присвятив свого часу одному із своїх учителів Сергію Танеєву.

Згаданий концерт був особливо очікуваний, організатори фестивалю його розглядали як знаковий, про що засвідчила й присутність у концертному залі того вечора іменитих гостей – голови Одеської обласної ради Миколи Тиндюка та народного депутата України Сергія Гриневецького – спонсора проекту. Від його імені учасникам дійства було піднесено розкішний і вишуканий букет запаморочливих квітів. Зазначу, що цей, як і попередній концерт пройшов з аншлагом. Можливо висловлю спірну думку, але в певному сенсі очікування від цього концерту у публіки були дещо завищеними. Фінальний концерт не став кульмінаційною подією фестивалю, але, безумовно – достойним і прекрасним його завершенням. Погоджуюсь з думкою тих одеських меломанів, які, віддаючи належне виконавцям, все ж вважають найвищою точкою трьохденної імпрези концерт, який відбувся саме 15 червня. Це говорить на користь того, що рівень чільних виконавців дуже високий, але в репертуарному плані попередній концерт був більш виграшним, у першу чергу, за рахунок «Симфонічних танців» – твору, який підсумовує творчий досвід видатного композитора. Симфонія № 2 – це красива, вишукана, але все ж етапна річ у творчому доробку Рахманінова. Не випадково, сучасники, зокрема й друг сім`ї Рахманінових, автор кількох чудових портретів Сергія Васильовича, Костянтин Сомов (на жаль, відсутніх на згаданій виставці фото- і живописних репродукцій) у своїх листах до сестри відмовляв композитору у першості, бо його музика, на думку Сомова, при усій красі й темпераменті, «справляє враження вже раніше почутого». Сьогодні, звичайно, цей дискурс втратив актуальність – Рахманінов є класиком і зайняв власну нішу в історії російської і світової музики.

Участь маестро Плетньова і двох таких майстерних піаністів задала фестивалю надзвичайно високу планку, яку в майбутньому організаторам заходу потрібно буде утримувати. Згадую про це з двох причин – почуття гордості за наш колектив і його керівника, та впевненості в тому, що чергова фішка маестро Ерла буде такою ж успішною, як і його попередні, добре відомі одеситам святкові проекти. Вже 8 і 9 липня ми матимемо можливість насолоджуватися темпераментною музикою латиноамериканських композиторів у програмі «Вечір в Каракасі» за участі італійського піаніста Франческо Лібетта у супроводі Національного одеського філармонійного оркестру.

Володимир Кудлач