Головна > Проекти > Віртуальні галереї > НОФО >Новини. Наші публікації

Національний одеський філармонійний оркестр

МУЗИЧНИЙ ДАРУНОК ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ

Нинішнє відзначення 200-літнього ювілею Тараса Шевченка своєю масштабністю та інтенсивністю спричинилося до потужної популяризації та переосмислення творчості нашого генія. Звичайно, у калейдоскопі подій — виставок, концертів, конференцій — ми не завжди були свідками появи оригінальних концепцій чи якісно нових творів.

Диригент Віталій Ковальчук і артисти НОФО під час концерту. Фото автора

Народні артистки України Тетяна Буркацька і Лариса Стадніченко. Фото автора

Квіти від шанувальників. Фото автора

Скрипкова група оркестру. Фото автора

Група альтів НОФО. Фото автора

Утім, і «забуте старе» може стати новим, що й підтвердив нещодавній концерт Національного одеського філармонійного оркестру (художній керівник і диригент — народний артист України Х. Ерл) на честь Т.Г. Шевченка. Під орудою молодого перспективного одеського диригента Віталія Ковальчука були виконані симфонічні поеми «Тарас Шевченко» (1939) Костянтина Данькевича та «Пам’яті Тараса Шевченка» (1963) Віталія Губаренка.

У концерті взяв участь відомий дует «Доля» (народні артистки України Тетяна Буркацька, сопрано, та Лариса Стадніченко, мецо-сопрано), які у супроводі НОФО виконали кілька популярних українських народних пісень.

Ми не часто є свідками виконання творів К. Данькевича (1905—1984) навіть у його рідній Одесі, тим більше широкій публіці мало відоме ім’я його молодшого сучасника, композитора Віталія Губаренка (1934—2000), чия опера-балет «Вій» була вперше поставлена в 1984 році саме в нашому місті. Її рідко виконують. (Подейкують, цей твір настільки адекватно відтворив гоголівське першоджерело, що проникнення в його енергетику може скорегувати вашу долю. Можливо, це лише домисли чи схильність до містики.)

Не часто ми є свідками й виступу дуету «Доля» спільно з НОФО — це, швидше, виняток із правил. Цей дует є своєрідним пісенним символом Соборності, єдності сходу і заходу України: Лариса Стадніченко — уродженка Донбасу, Тетяна Буркацька — Галичини, а як творчі особистості обидві реалізувалися на Півдні. До речі, цьогоріч уславлений ансамбль відзначає свій три-дцятирічний ювілей.

Симфонічна поема К. Данькевича класично ясна в своїй структурі. У ній, крім народної, поєднані також досягнення російської й української симфонічної музики ХХ ст. Надзвичайно яскрава її фінальна частина, епічна й пафосна, просякнута любов’ю до Батьківщини.

Твір Віталія Губаренка монументальний, сповнений драматизму. В його основі — закличний зворот «Заповіту» («Як помру, то поховайте…») та початковий мотив української народної пісні «Ой, у полі могила». Поемі також притаманні поліфонічність і полістилістичність. Характерний естрадний позивний вступ духових — прийом, який використовували багато композиторів ХХ ст. (Бернстайн, Респігі та інші). Музика розвивається стрімко й контрастно, досягнувши кульмінації, набуває лірично-просвітленого звучання. У цій поемі, на мою думку, В. Губаренко не уникнув впливу свого старшого геніального сучасника Дмитра Шостаковича. Місцями український композитор використовує імпресіоністичні прийоми з їх тембральним багатством, а також звичний мелодизм. Тількино мелодія проявилася, як вона відразу розчиняється в складній поліфонії, утворюючи дисонансну гармонію.

Парадокс полягає в тому, що для більшості присутніх на концерті симфонічна поема Віталія Губаренка «Пам’яті Тараса Шевченка», написана ще півстоліття тому, не відома. Шкода, що в залі бракувало підготовленої публіки, але для багатьох учнів шкіл та училищ, які прийшли на концерт, це стало, можливо, першим у житті дотиком до високої музики.

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: