У цій книзі розглядається процес адаптації японізму в практиці українських колористів нової хвилі: О. Мурашка, О. Новаківського, І. Северина, М. Бурачека, Ф. Кричевського. Навчаючись у європейських мистецьких закладах, речники української культури невимушено стали реципієнтами стилю модерн. Знайомство з японізмом, імпресіонізмом, символізмом та постімпресіонізмом дозволило українським колористам осягнути незвичний для них ірраціонально-суб’єктивний погляд на творчість. Основоположні антиакадемічні тенденції межі XIX–XX століть, що утворилися в мистецтві ар нуво внаслідок кризи позитивізму, виявилися світоглядним «перехрестям» у їхній творчості. Процес адаптації до формальних підстав японізму відбувався на тлі загального прилаштування до нововпроваджених візуальних стандартів ар нуво. Цей досвід став переломним моментом у творчості згаданих колористів, виявившись перехідною фазою від монохромного натуралізму до хроматичного формалізму. Дослідження вводить у науковий обіг значний фактологічний матеріал, зібраний на тлі міжнародного соціогуманітарного дискурсу межі XIX–XX століть.

Публікацію адресовано науковцям, аспірантам та студентам зі спеціальностей історія мистецтв та образотворче мистецтво, мистецтвознавцям, викладачам, музейним працівникам і всім небайдужим до історії українського мистецтва та його значення в світовому контексті.