У цій книзі розглянуто творчий досвід видатного українського колориста першої третини XX століття Федора Григоровича Кричевського, який акумулював інноваційні практики європейського модерну 1870–1910-х років через засвоєння особливостей французького арнуво та віденського сецесіона. Імпресіонізм, символізм та постімпресіонізм, започатковані на тлі загальноєвропейської кризи позитивізму і натуралізму, презентували альтернативні антиакадемічні тенденції, що впровадили новий ірраціонально-суб’єктивний погляд на мистецтво.

Ці передові тенденції межі XIX–XX століть виявилися світоглядним «перехрестям» майбутніх шукань Ф. Кричевського на шляху опанування природи синтезу, що стала невід’ємною складовою його постімпресіоністичної практики кінця 1920 – початку 1930-х років. Основну увагу акцентовано на проблемі синтезу мистецтв у практиці Ф. Кричевського 1913–1928 років, усвідомлення якого зрештою дозволило українському колористові віднайти власний живописно-пластичний код синтетизму та впровадити його у постімпресіоністичні шукання 1930-х років. Дослідження вводить у науковий обіг значний фактологічний матеріал, зібраний на тлі міжнародного соціогуманітарного дискурсу межі XIX–XX століть.

Публікацію адресовано науковцям, аспірантам та студентам зі спеціальностей «історія мистецтв» та «образотворче мистецтво», мистецтвознавцям, викладачам, музейним працівникам й усім небайдужим до історії українського мистецтва та його значення в світовому контексті.