Події, описані в повісті «Привиди Президента», пов’язані з конкретним епізодом невизнаної війни на Донбасі восени 2014 року – спробою прориву до 32-го блокпосту, де в оточенні перебували бійці Нацгвардії. Керівництво країни спочатку не визнавало факту оточення, але під тиском дружин і матерів бійців все ж публічно пообіцяло вжити необхідних заходів для забезпечення продовольством і водою оточеного підрозділу і подальшої його евакуації.

Озвучене з високих трибун мали виконати бійці батальйону «Айдар». Але як формально немає такого підрозділу в Збройних Силах України, так і немає бійців, які виконували цей наказ. Ті бійці, що залишилися в живих з елітної групи «Айдара», яка пішла на прорив до позицій 32-го блокпосту, потрапили в полон. Але після важких місяців перебування в катівнях у сепаратистів вони повернулися на Батьківщину і опинилися в іншому полоні – байдужості і бюрократії. Країна не поспішала визнавати своїх героїв. Ні загиблих. Ні живих. Привиди.