ПОДВИЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ДО 180-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА КОМАРОВА

«Де він [Комаров] не жив, – згадував історик Василь Біднов, – скрізь він мав великий вплив на місцеве українське громадянство, гуртував коло себе людей і єднав їх спільною працею та інтересами української справи. Разом з тим своєю вдачею та характером діяльності він умів вишукувати прихильних до українства людей, особливо серед молоді, й давав приклад, як треба відноситися до всього рідного».

Михайло Комаров (23.01.1844 – 19.08.1913) – видатний український просвітянин, бібліограф, критик, фольклорист, перекладач, лексикограф і видавець був однією з найпомітніших постатей в культурному і суспільно-політичному житті України останньої чверті ХІХ – початку ХХ ст. Псевдоніми і криптоніми – М. К., М. У., Мих., М. Комар, М. Неїжмак, М. Уманець, Цъ., Міщанин Михайло, Михайло К., Хуторянин.

Народився Михайло Федорович на Катеринославщині, навчався в гімназії у Катеринославі, потім – на юридичному факультеті Харківського університету. Після закінчення університету (1867) працював в Окружному суді м. Острогозька, Воронезької губернії, потім в адвокатурі, пізніше – нотаріусом у Києві, Умані, Одесі. Життю, творчості та діяльності Михайла Федоровича Комарова присвячено низку історичних, бібліографічних, культурологічних та краєзнавчих праць.

Ясинський М. І. Михайло Комаров : монографія – Київ, 2001.– 68 с. 

Зленко Г. Лицарі досвітніх вогнів : тридцять три портрети діячів одеської «Просвіти» 1905–1909 років. – Одеса, 2005. – 250 с.

Мисечко А. Михайло Комаров як видавець та поширювач української книги з Одеси // Книжкові колекції, рідкісні видання та рукописи в сучасному науково-інформаційному просторі: матеріали конф., присвяченої 85-річчю Музею книги Одес. держ. наук. б-ки ім. М. Горького. Одеса, 25-27 верес. 2007 р. – Одеса, 2008. – С. 278-282.

Швидько Г. К. Михайло Комаров і Катеринославщина. – Дніпропетровськ, 2011. – 227 с.

Закоханий в українське слово : до 170-річчя від дня народження М. Ф. Комарова : збірник матеріалів / упорядник Л.М. Бур'ян. – Одеса, 2017.– 514 с.,[9] арк. іл.

На період життя в Острогозьку припадає початок перекладацької та популяризаторської роботи Михайла Комарова. Зокрема, з метою популяризації природничих знань протягом 1874-1875 рр. він видав перекладені ним українською мовою брошури історика і громадського діяча Олександра Іванова (Строніна) «Розповіді про небо та землю» (1874), «Розмова про земні сили» (1875). Це були перші популярні видання українською мовою про фізичні явища, які сіяли зерно природничих знань серед українських дітей і дорослих.

Комаров спробував себе і на царині українського літературного перекладу. З-під його пера вийшли українські версії роману Данила Мордовця «Професор Ратмиров», (1889), Іл. 08 повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба» (1910), Іл. 09 одна з «Історичних монографій» Миколи Костомарова (1886).

М. Ф. Комаров був одним із фундаторів української бібліографії. Бібліографічні студії розпочав, ще проживаючи у Києві. Тоді ж з’явилася його перша праця з бібліографії – «Покажчик нової української літератури. 1798–1882» (1883 р.). Вона була однією з перших спроб складання українського бібліографічного репертуару і підсумовувала шлях, пройдений українською літературою за 85 років, від часу першого видання «Енеїди» І. Котляревського. У цьому покажчику М. Комаров одним із перших у вітчизняній бібліографії запровадив метод «персонального гнізда». Це було зроблено з метою зібрати в одному місці праці певного автора і присвячених йому публікацій. До «Покажчика…» було додано список статей загального характеру про українську мову, літературу, з національного питання, а також статистичні відомості щодо кількості книжок українською мовою за роками видання. Ця праця гідно була оцінена сучасниками автора.

М. Комаров також став основоположником вітчизняної персональної бібліографії. В журналі «Киевская старина» до 25-х роковин від дня смерті Кобзаря він опублікував «Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Г. Шевченко» (1886), що став посібником для шевченкознавців. Згодом ця праця, значно доповнена, вийшла друком в Одесі окремим виданням під назвою «Т. Шевченко в литературе и искусстве» (1903). Матеріали покажчика були згруповані в шістнадцяти розділах, які стали схемою для складання наукової бібліографії Шевченка. Літературу у межах розділів автор розташував у хронологічному порядку.

У 1912 році вийшов друком упорядкований М. Комаровим «Вінок Т. Шевченкові: із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів», найзначнішу в Україні збірку такого типу. Видав її у власному і першому в Одесі українському видавництві «Сніп» (1906-1913)*. Працював Комаров над збіркою з півтора десятка років, розшукавши понад 130 присвят Т. Шевченкові (у тому числі 6 прижиттєвих) майже ста поетів. Твори білоруських і польських авторів подано в оригіналі та паралельних перекладах на українську мову, що практикувалося вперше. Чернеткові зошити «Вінка...», що дійшли до наших днів та зберігаються в архіві Михайла Федоровича, розкривають трудомісткий процес творення збірки. А під час святкування ювілею Шевченка у 2001 році було презентовано репринтне видання «Вінка Т. Шевченкові…», здійснене нашою бібліотекою за сприяння Одеської облдержадміністрації та меценатів.

Результатом плідної бібліографічної роботи Михайла Комарова стали також персональні бібліографічні посібники, присвячені життю та творчості С. Руданського, М. Лисенка, І. Котляревського та ін. У 1904 році в літературний збірник «На вічну пам’ять Котляревському», було включено покажчик праць письменника і літератури про нього, укладений М. Ф. Комаровим. Після кожного видання подано рецензії на нього. До покажчика додано абетковий список авторів і видавництв.

М. Ф. Комаров до 25-річчя заснування драматичної трупи М. Кропивницького підготував бібліографічну працю «Українська драматургія : збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театра українського (1815–1906)» та додаток-продовження «До «Української драматургії» (1912), де представлено літературу за 1906–1912 рр. 

Вражає подвижницька діяльність М. Комарова над українським словником, яку він вважав справою всього життя. Над словником він працював протягом 20 років, маючи помічників у цій справі в Києві, Умані, Одесі. Це була дуже копітка і виснажлива робота. Упорядник взяв на себе найскладнішу редакційну роботу над словником, а також усі турботи, пов’язані з його виданням. Оскільки через відомі заборони в росії видати його було неможливо, «Словарь російсько-української мови» у 4 томах було видано у 1893-1898 рр. у друкарні Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. На титульних аркушах було зазначено: «Зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка», тобто Михайло Комаров і «Одеська (Адеська) Громада». Меценатом цього видання був Євген Чикаленко. Частину коштів надав і давній приятель М. Комарова поміщик Василь Гегело. На вихід «Словаря» відгукнулись А. Кримський, Б. Грінченко, М. Драгоманов та ін. У своїх рецензіях українські мовознавці розцінювали його як великий поступ на ниві української лексикографії: «найповніший, найкращий із виданих досі таких словарів» (В. Дорошенко).

У 1888 році Михайло Федорович оселився в Одесі і поряд з нотаріальною практикою активно продовжував займатися культурно-громадською діяльністю. Він став ініціатором створення і одним із найактивніших діячів одеського культурологічного товариства «Просвіта» (1905), яке було одним із найпотужніших серед інших «Просвіт» України початку ХХ ст. Очоливши «Просвіту», він широко розвивав громадівську видавничу справу, активно просував українську книгу, виступаючи посередником між письменниками і цензурою. Завдяки його наполегливій праці та зусиллями діячів одеської української громади в друкарні Ю. Фесенка було видано твори відомих українських письменників і поетів, зокрема О. Кониського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка. Зокрема великим успіхом в українській видавничій справі в Одесі було перевидання першого історичного українського роману «Чорна рада» П. Куліша (1900, 1901). М. Комаров як правник доклав до цього чимало зусиль. Суттєва відмінність видання 1901 року полягала в тому, що воно було проілюстроване Амвросієм Ждахою. І це було перше ілюстроване видання роману. 

Одна з цікавих граней творчості Михайла Федоровича – популяризація знань із історичної минувшини України. Він, наприклад, є автором оповідань про Антона Головатого (1891, 1901)  та Богдана Хмельницького (1901). Автор витримав не одну важку битву з цензурою, зокрема, за власний нарис «Запорозькі вольності» (був виданий 1907 р. у друкарні Є. Фесенка). «Запорозькі вольності» – перша книжка, з якої розпочала свою видавничу діяльність одеська «Просвіта», а для видання книжок історичного змісту був створений фонд ім. Леоніда Смоленського. Комарова називали «адвокатом української літератури». І справді, фах правника, здобутий на юридичному факультеті Харківського університету, допомагав йому в протистоянні з цензурним комітетом.

Ще зі студентських років Михайла Комарова приваблювала духовна спадщина українського народу, предметом його наукових зацікавлень були, зокрема, етнографічно-фольклорні дослідження, особливу увагу приділяв пісням і думам, у яких відображалась історія та доля українського народу. Частина зібраних ним фольклорних матеріалів була опублікована в «Новій збірці народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок і замовлянь» (1890), яка увібрала майже 1500 записів. До «Нової збірки…» був також доданий «Бібліографічний покажчик фольклорних збірників і статей з питань народної творчості за 1829–1888 рр.», який був позитивно оцінений критикою. Іл. 34, 35 Зібрані М. Комаровим фольклорно-етнографічні матеріали зберігаються в його архівному фонді у відділі рідкісних видань та рукописів ОННБ.

У літописі боротьби за українську культуру Михайлу Федоровичу Комарову належить почесне місце. Він зумів об’єднати довкола себе багатьох подвижників української культури, утвердити й примножити українську культурну традицію, зробити вагомий внесок у національно-патріотичне виховання суспільства, посіяти серед нього зерна українського державництва. Оселя Михайла Федоровича була своєрідним центром української культури. До Комарова зверталися з листами-запитами, приїздили звідусіль з надією знайти підтримку й допомогу десятки українських поетів і прозаїків, акторів і художників, лікарів і освітян. Комаров гостинно приймав у себе І. Франка, Л. Українку, М. Грушевського, А. Кримського, І. Нечуй-Левицького, М. Коцюбинського і багатьох інших подвижників української духовної культури.

Михайло Комаров залишив по собі цінні біобібліографічні, історико-етнографічні і лексикографічні праці, що актуальні і нині та входять до золотого фонду українознавства а також значний за обсягом та історико-культурним значенням рукописний архів і бібліотеку українських видань, які зберігаються в Одеській національній науковій бібліотеці як окремі колекції з україніки.

*Книжки, підготовлені видавництвом «Сніп», друкувались у друкарні Ю. І. Фесенка і, частково, в Акціонерному Південноросійському товаристві друкарської справи (колишнє підприємство одеського друкаря П. Ф. Францова). За вісім років існування «Сніп» випустив сім книжок, шість з яких мають видавничу нумерацію. Видавництво припинило своє існування 1913 р. після смерті М. Ф. Комарова, який був його основним рушієм.