ЗУСТРІЧ З БОРИСОМ МИХАЙЛОВИЧЕМ ЗАБАРКОМ

24 жовтня 2021 року в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася зустріч з Борисом Михайловичем Забарком, відомим істориком, заслуженим діячем науки і техніки України, колишнім в’язнем Шаргородського гето, головою Всеукраїнської асоціації євреїв-колишніх в’язнів гето і нацистських концтаборів, керівником соціального відділу та координатором програми «Голокост» «Джойнта», керівником Науково-просвітницького центру «Пам'ять Катастрофи», віце-президентом Міжнародної спілки громадських об'єднань євреїв - колишніх в'язнів фашизму, членом наглядової ради Міжнародного фонду «Взаєморозуміння і примирення», членом Міжнародної ради Австрійської альтернативної служби за кордоном, автором понад 230 книг і статей, опублікованих в Україні, Австрії, Великій Британії, Німеччині, Ізраїлі, Росії, США, Угорщині.

У заході брали участь: голова Одеської регіональної Асоціації євреїв-колишніх в'язнів гето і нацистських концтаборів, віце-президент Всеукраїнської асоціації євреїв – колишніх в'язнів гето і нацистських концтаборів, заступник голови ради Одеського товариства єврейської культури та керівник суспільно-культурного центру Роман Маркович Шварцман; голова відділу з культурних та освітніх проєктів Ізраїльського культурного центру Сесіль Велієва ; громадський діяч, заслужений працівник культури України, директор Музею Голокосту – жертв фашизму (Одеса) Павло Юхимович Козленко та ін.

Гостей привітала Ірина Бірюкова, генеральний директор Одеської національної наукової бібліотеки, заслужений працівник культури України. Вона щиро подякувала Борисові Михайловичу за можливість познайомити присутніх з низкою книжок на таку болючу тему, як Голокост.

Виступили:

Борис Забарко розповів, що у серії «Голокост в Україні. 1941-1944» вийшло шість його книг – «Живими залишились тільки ми», три томи «Життя і смерть в епоху Голокосту. Свідоцтва та документи» і два томи «Ми хотіли жити… Свідоцтва та документи». У 2019 році останню книжку видали англійською мовою. Він переконаний, що важливість спогадів людей, які пережили Голокост, зростає кожного дня, адже скоро не буде можливості спілкуватися з живими свідками того часу. «Не приховую, – ділиться сокровенним науковець, – роки праці над книгою вимагали від мене значного душевного навантаження і переживань, адже кожне свідчення викликало особисті спогади про найжахливіший період життя».

У книгах зібрано спогади колишніх в’язнів нацистських концтаборів і гетто. Вони свідчать про долю українського єврейства в роки Другої світової війни, про відносини між євреями і представниками інших національностей – одні з них були шляхетними і сміливими людьми, що рятували євреїв, інші – байдужими спостерігачами або колаборантами. Ці спогади – не тільки частина пам’яті народу: вони мають наукове і виховне значення.

Свідки Голокосту нині мешкають в Україні, Австралії, Білорусі, Ізраїлі, Молдові, Німеччині, Росії, США, в інших державах. На превеликий жаль, не всі дожили до наших днів… Але пережиті ними випробування і страждання не можна викреслити з нашої пам’яті, бо це є невід’ємною частиною нашої історії, яку повинні знати, пам’ятати і ми, і наступні покоління.

Сесіль Велієва познайомила присутніх з діяльністю відділу з культурних та освітніх проєктів Ізраїльського культурного центру, зокрема з питань Голокосту. Павло Козленко розповів про діяльність Музею Голокосту – жертв фашизму. Роман Шварцман підкреслив значення внеску Бориса Забарка у розкриття теми Голокосту, дослідження історії єврейського народу, його бажання донести, в першу чергу до молоді, знання про найжахливіший період життя людей єврейської національності.