Монографія репрезентує перше в українському літературознавстві комплексне дослідження проблеми художнього осмислення еміграції у творчості І. Франка. Запропоновано дефініцію поняття «еміграційний» текст, визначено центральні сюжетні мотиви, образи-топоси, художні коди, що слугують інтеграції творів у над текстову структуру, та з’ясовано їх місце в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. Корпус текстів І. Франка про еміграцію аналізується в теоретико-методологічному просторі поетики, риторики та інтерпретації. Центральне місце належить нериторичній методології, що ґрунтується на з’ясуванні комунікативних стратегій художньої мови на рівні їх співвіднесення з письменницькою інтенцією та рецепцією читача. Окреслено риторичні домінанти «еміграційного» тексту в просторі поетики. Досліджуються особливості представлення еміграційної теми в поетичних, прозових і драматичних творах. У дисертації характеризується специфіка кореляції в «еміграційному» тексті І. Франка засобів традиційної та індивідуально-авторської поетики.