«Іванові Метушливому було п’ятдесят і він мав рак. Він сидів на лавці у парку, лисий, мов бубен, висохлий на тріску, і підставляв свою почорнілу зболену шкіру під сонце. Змалів, почувався дитиною…» Поруч сперечалося молоде подружжя. Вона хотіла до моря, він казав «потім», бо гроші і справи. Іван не стримався, підійшов до сперечальників і заволав: «Потім – то коли?». Збентежений чоловік, з Іванового вигляду збагнувши, що «потім» може і не настати, відповів: «Нині».

Усі герої збірки оповідань через своє «нині» майструють собі «потім». У когось виходить легко й радісно, граючись; хтось торує шлях до мети болем і наполегливістю; дехто здається. Кожен герой робить свій вибір, даруючи читачеві частинку своєї унікальної долі.