На межі XV—XVI століть розпочалася нова ера в історії філософії — доба оновлення, у якій сформувалася віра в те, що світовий порядок не є незмінним і що людина має змінити його. Гуманізм був не різким переходом від Середньовіччя до Відродження, не новітньою парадигмою, а радше новою концепцією відносин між людиною, Богом і світом, у якій людина ставала активним центром, дійовою особою та мірою всіх речей. XVII століття — період безладдя та нестабільності, занепокоєння та дезорієнтації, наукових розвідок і великих утопій — привело до розквіту європейської культури. І вже у XVIII столітті світло розуму та критичного мислення проникає на кожен рівень наукових досліджень.