Людина проти держави, індивідуалізм проти колективізму, вільнодумство проти покори. Це нерівне протистояння, але Кіра Арґунова, донька колишніх аристократів, інакше не може. Вона точно знає, чого прагне від життя, і її бачення не вписується в радянську дійсність. Кіра хоче бути особистістю, а не гвинтиком. Зводити будинки зі скла й сталі, а не рвати жили на заводі. Ризикувати, а не сидіти склавши руки. Із Лео Коваленським – сином колишнього адмірала Балтійського флоту – вона планує втекти на Захід. Але на заводі стають зловісна система, хвороба коханого й епідемія пристосуванства. Із непотьмарених лишилися хіба комуніст-ідеаліст Андрій Таґанов, червоний матрос Степан Тимошенко і Кіра. Що чекати від системи, яка не може їх поглянути, але й облишити – також? Що буде з пристосуванцями, функціонерами, «порядними радянськими людьми»? Чи вдасться підкорити нескорених? Про це розповідає Айн Ренд у романі «Ми живі», що став гімном свободи.