Пам’ять, що не згасає: чорнобильський урок у «Дивослові»

В Одесі цього квітневого дня панувала стримана, по-весняному мінлива погода: прохолода, хмари й рідкісні промені сонця створювали особливий настрій – зосереджений і трохи замислений. Саме в такій атмосфері 22 квітня в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Акад. Філатова, 1) відбулося 244-те засідання мовно-літературної вітальні «Дивослово».

Традиційно зустріч розпочалася з дайджесту знаменних і календарних дат, який підготував пан Геннадій Бражніков. Серед них — 22 квітня (Міжнародний день Матері-Землі), 23 квітня (Всесвітній день книги і авторського права), а також 26 квітня – день, що назавжди закарбувався в історії України і світу як дата Чорнобильської катастрофи.

Саме цій темі було присвячено основну частину заняття. Тетяна Петрівна зосередила увагу слухачів на масштабі трагедії, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року внаслідок вибуху четвертого реактора Чорнобильської АЕС. Вона наголосила: Чорнобиль – це не лише техногенна катастрофа, а глибока гуманітарна рана, наслідки якої відчуваються й сьогодні.

Серед них – радіоактивне забруднення значних територій, існування зони відчуження, проблеми зі здоров’ям у постраждалих, а також психологічна травма суспільства. Ця трагедія стала частиною національної пам’яті, яка передається з покоління в покоління.

Окремий акцент було зроблено на відображенні Чорнобиля в українській літературі. Викладач розповіла про те, як митці слова осмислювали цю катастрофу, перетворюючи біль на художнє свідчення. Зокрема, йшлося про поему «Чорнобильська мадонна» Івана Драча – один із найсильніших поетичних відгуків на трагедію; поему Бориса Олійника «Сім», присвячену першим загиблим ліквідаторам; вірші Світлани Йовенко, Антона Михайлевського, Оксани Пахльовської і багатьох інших поетів. Прозвучали імена Ліни Костенко, чия поезія сповнена глибокого філософського осмислення Чорнобиля, Юрія Щербака – автора творів і публіцистики, присвячених цій темі, зокрема, повісті «Чорнобиль» та  документально-художніх розвідок про катастрофу, роман «Марія з полином у кінці столітття» Володимира Яворівського та ін..

Згадували і знакову книгу «Чорнобиль», яка стала одним із перших глибоких свідчень про трагедію, а також інші твори, що формують літературний літопис Чорнобиля.

Особливого звучання набула біблійна паралель – уривок із Одкровення Івана Богослова (глава 8, вірші 10–11), де згадується зоря на ім’я Полин. Учасники зустрічі відзначили символічний перегук цього образу зі словом «чорнобиль», що надає трагедії ще глибшого, майже апокаліптичного змісту:

«І третій ангел засурмив, і впала з неба велика зоря, що палала, мов смолоскип, і впала вона на третину рік і на джерела вод.

А ймення зорі тій – Полин; і стала третина вод полином, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона».

Не менш важливою частиною зустрічі стали живі спогади самих дивословців. Присутні ділилися тим, як дізналися про аварію, як переживали ті дні – в умовах замовчування, тривоги й невизначеності. Ці особисті історії надали заходу особливої щирості й перетворили його на простір колективної пам’яті.

Згадали і про роль учених у подоланні наслідків аварії, зокрема академіка Валерія Легасова, який був одним із ключових учасників причин катастрофи, а потім докладав зусиль для її ліквідації, завершивши своє життя суїцидом.

Засідання «Дивослова» вкотре підтвердило: пам’ять про Чорнобиль – це не лише про минуле. Це про відповідальність сьогодення і майбутнього, про необхідність говорити, осмислювати і не забувати.