Софія Русова: яскрава історія української просвітниці

«Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну.
Може в цьому були й мої помилки, і мій успіх.
Душа дітей, їх задоволення – от що чарувало мене.
Коли я оповідала і бачила усі їх ясні очі, звернені до мене,
блискучі від зацікавлення і задоволення, то й я відчувала це задоволення;
коли я гралася з ними, то теж разом із ними
переживала хвилювання тієї чи іншої гри.»

Софія Русова

Ім’я Софії Федорівни Русової (1856–1940) посідає особливе місце в історії української освіти, культури та бібліотечної справи. Вона була однією з тих, хто наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття формував основи української національної освітньої традиції.

Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель
Джерело / [Таємничий Архів]. URL.: https://www.facebook.com/61583611807689/posts/

 Народилася Софія Русова, до шлюбу Ліндфорс, 18 лютого 1856 року в аристократичній родині в селі Олешня, Чернігівської губернії. Вона була п'ятою, найменшою дочкою відставного генерала, зрусілого шведа Федора Ліндфорса і спадкоємиці французького аристократичного роду Анни Жерве. Мовою спілкування у родині, як згадувала Софія, була французька, діти з гувернантками вивчали англійську й німецьку, але навколо повсякчас звучала українська мова й українські пісні.

Маєток Ліндфорсів в Олешні на початку ХХ ст.
Джерело / [Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Софії та Олександра Русових].
URL.: https://secinfchounbk.blogspot.com/2016/02/160-18561940.html

Щедро обдарована природою, наділена твердим характером, працелюбністю, умінням не поступатися своїми життєвими принципами, Софія з відзнакою закінчила у Києві Фундуклеївську гімназію. Вона мала блискучі музичні здібності, ій радили вступати до консерваторії, але вона все ж віддала перевагу педагогіці.

Після смерті батька виникли фінансові труднощі, тому в 1871 році разом із старшою сестрою, Марією, Софія вирішила відкрити приватний дитячий україномовний садок. Коли Софія подала своє прохання про відкриття садочка тодішньому попечителю навчального округу професору Володимиру Антоновичу, він з недовірою похитав головою: «Ви самі ще дитина», але дозвіл дав. Вихованцями цього приватного закладу стало близько 20 дітей, здебільшого із родин  української інтелігенції, серед яких були й діти відомого літературного і театрального діяча Михайла Старицького. Завдяки йому сестри познайомилися з Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Павлом Житецьким, Павлом Чубинським, Олександром Русовим та іншими, а вже за рік увійшли до кола прогресивної української інтелігенції. 

Сестри Софія і Марія Ліндфорси
Джерело / [Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Софії та Олександра Русових].
URL.: https://secinfchounbk.blogspot.com/2016/02/160- 18561940.html

Глибокий вплив на формування світогляду Софії мав її майбутній чоловік, Олександр Олександрович Русов (1847–1915) — громадський діяч, земський статистик, етнограф, фольклорист, бібліограф, організатор бібліотечної справи в Україні, редактор, публіцист, педагог. У серпні 1874 р. Софія і Олександр одружилися.

У родині Русових було троє дітей – Михайло (1876–1909), Любов (1886–962) і Юрій (1895 –1961), для яких Софія Федорівна завжди прагнула бути найкращою мамою, водночас, залишаючись активною у громадському житті. «…Життя моє постійно калічилось суперечкою між цими двома обов'язками: родина, діти, чоловік – всіх їх я так кохала. А з другого боку – громада, рідний край. Нікому з жінок не бажаю такого роздвоєння, бо з цього виходить і погана праця і страшенна драма в серці», – згадувала вона.

Русова Софія. Мемуари. Щоденник / упоряд. і вступ. ст. В. Сергійчук. –
 Київ : Поліграфкнига, 2004. – 544 с. (V> 20726)

Як земський статистик Олександр Русов працював у різних губерніях імперії.  Слідуючи за чоловіком, Софія активно займалася просвітницькою діяльністю, писала критичні нариси про творчість видатних письменників, філософів, діячів культурно-освітньої ниви, досліджувала історію українського театру, біографії його фундаторів, опубліковала низку мистецтвознавчих праць, зробила прекрасні переклади з європейських мов, зокрема творів Г. Сенкевича, Р. Кіплінга. У цей період Софія починає серйозно займатися проблемами педагогіки.

Особливої уваги заслуговує видана окремою книжечкою праця «Странник Григорий Саввич Сковорода: биографический очерк». (Харків, 1894), де Русова робить спробу визначити моральне кредо філософа та його погляди на виховання молоді.

Ще на початку своєї просвітницької діяльності, проживаючи в Cанкт-Петербурзі, за дорученням Старої Громади Софія Русова разом із чоловіком працювала над підготовкою до друку першого повного зібрання творів Тараса Шевченка. Громадівці викупили за 5000 крб. право на видання усіх творів Шевченка у спадкоємців поета.

Навесні 1875 р. подружжя виїхало до Чехії, де упродовж 1875–1876 рр. видало «Кобзар» і 5000 примірників першого тому, який отримав дозвіл цензури, переправили в Росію. Другий том без цензурних скорочень поширювався за кордоном і частково в Росії (нелегальним шляхом). У цей час, за спогадами Софії Русової,  її стаття, присвячена біографії і творчості Тараса Шевченко, за сприяння Івана Тургенєва була опублікована у французькому журналі «Revue des deux mondes» (1876, т. 15).

Durand E. Le poète national de la Petite Russie. Chevtchenko
 // Revue des deux mondes. – Paris, 1876. – T. 15. – P. 919–944.

Після повернення з Праги родина Русових оселилася на Чернігівщині. Тут Софія Федорівна у складі ініціативної групи брала участь у заснуванні в Чернігові громадської бібліотеки (нині – Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека імені Софії та Олександра Русових).

Олександр Олександрович Русов (1847–1915) : бібліогр. покажч. / уклад. і вступ. ст. О. Я. Рахно; наук. ред. О. Б. Коваленко; відп. за вип. П. В. Грищенко ; Чернігів. держ. обл. універс. наук. б-ка ім. В. Г. Короленка та ін. – Чернігів, 2004. – 116 с. (XVI> 9348)

У 1880–1881 роках родина Русових переїхала до Києва, згодом до Харкова і деякий час перебувала в Одесі. В Одесі Софія Русова приєдналася до діяльності місцевої громади в організації народних читань і створенні таємних шкіл, через що її заарештували. Згодом жінку звільнили під «гласний нагляд» і дозволили жити в рідному селі, де вона організувала вечірні курси для хлопчиків, що вже здобули початкову освіту. З 1881 року подружжя постійно перебуває під поліційним наглядом через просвітницьку діяльність.

Ще перебуваючи в Одесі, у співавторстві з чоловіком Олександром Русовим, Софія Федорівна уклала «Каталог систематического чтения» (1882), спрямований на допомогу самоосвітньому читанню молоді. У ньому були представлені російські та українські книжки, дозволені цензурою і видані в Російській імперії, однак згодом деякі з них стали забороненими. Тому жандармське управління Одеси вилучило каталог і звинуватило укладачів у розповсюдженні «забороненої» літератури.

Каталог систематического чтения. – 2-е испр. и доп. изд. – Одесса : изд. книгопродавца Е. П. Распопова в Одессе ; тип. Л. Нитче, 1883. – IV, 39 с. 

Упродовж свого життя Софія Русова працювала в численних навчальних закладах: у дитячих садках Чернігова, Полтави, Херсона, у вечірніх школах для дорослих, у київських і петербурзьких навчальних установах. Вона не просто викладала — вона формувала особисту педагогічну теорію, що базувалася на розумінні індивідуальних особливостей кожної дитини та важливості національного контексту виховання.

Особливу увагу Русова приділяла дошкільній освіті, намагаючись зробити її доступною і цілісною. Вона вивчала і адаптувала ідеї відомих європейських педагогів, таких як Фрьобель, Песталоцці, Дістервег, але завжди пропускала їх через призму українських національних умов.

Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. – Львів ; Краків ; Париж :
Просвіта, 1993. – 127 с. (II> 16816)

Кінець 1880-х – початок 1890-х років сім’я Русових прожила в Харкові. Тут Софію Федорівну захопила робота в Харківському товаристві поширення в народі грамотності. 31 грудня 1891 р. вона виступила на загальних зборах товариства з ґрунтовною доповіддю про доступні за формою та ціною книжки для народного читання. Пропозиція зустріла цілковиту підтримку. В товаристві було створено спеціальний видавничий комітет, де Софія Русова стала секретарем. Діяльність офіційно дозволеного й тому російськомовного Харківського товариства грамотності в колах свідомого українства викликала досить неоднозначну реакцію. Дехто вбачав у ній лише один із засобів русифікації. Софія Русова вважала, що і російською мовою можна друкувати літературу, яка сприяла б освіченості українців. Серед 170 назв книжок, що побачили світ завдяки заходам видавничого комітету товариства впродовж 20 років його існування, шість були написані нею. Це – «Жанна д’Арк» (1891, 1894, 1895, 1901), «Сестра Катерина: рассказ об одной доброй англичанке» (1893, 1895, 1901, 1904), «Странник Григорий Саввич Сковорода: биографический очерк» (1894, 1898, 1903), «Добрые люди старого времени на Руси» (1894, 1902), «Братства в Юго-Западной Руси: исторический очерк» (1895, 1902), «Карл Великий» (1895, 1901, 1903). Усі вони підписані криптонімом С. Р.

Пізніше Софія Русова співпрацювала з Київським товариством грамотності та петербурзьким Благодійним товариством для видання загальнокорисних і дешевих книжок. Там були видрукувані її науково-популярна праця «Днепр и Приднепровье» (1898) та україномовні брошури «Божа іскра. Оповідання про Рафаеля» (1904), «Серед виноградарів південної Франції» (1905), «Як люде живуть у Норвегії» (1906) тощо.

Фото 9

Русова С. Ф. Як люде живуть у Норвегії. – Санкт-Петербург : тип. Училища Глухонемых, [1906]. – 48 с.

Підсумовуючи період життя 1881–1900 рр., Софія Русова писала: «В 1881 я була заарештована у Києві за зв'язок з народовольцями. Двадцять літ тяглися політичні переслідування, я переходила з однієї тюрми до другої, з тюрми попадала під поліцейський нагляд і знов у тюрму. Двічі заарештовували і мого чоловіка, і сина мого Михаїла, перекидали нас за зловредну діяльність з одного місця до другого – Херсон, Чернігів, Петербург, Полтава. Скрізь мій чоловік працював по статистиці, а я працювала по педагогіці — мала свої хатні дитячі садки, багато писала і захоплювалася громадською завше революційною акцією... Приймала участь у пресі — Одеський Вісник, Єлісаветградський Вісник, Харківські вісті, Вісник Воспітанія, Руська школа... Писала популярні книжки на російській та українській мовах».

Фото 10

Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель : до 155-річчя від дня народження : біобібліогр. покажч. / уклад. А. М. Доркену та ін.; вступ. ст. Є. І. Коваленко ; Нац. акад. пед. наук України. – Ніжин : вид-во Ніжин. держ. пед. ун-ту ім. М. Гоголя, 2010. – 175 с. ( XVI> 8474)

У 1905–1916 рр. діяльність Софії Русової зосереджувалася в основному на проблемах школи і освіти, опрацюванні концепції національного дошкільного та шкільного виховання.

У 1906 р. побачив світ «Український букварь» Софії Русової, укладений за розробками одного з найкращих українських філологів Олександра Опанасовича Потебні, який витримав кілька перевидань.

Після важкої втрати – смерті старшого сина Михайла, Софія разом з чоловіком та молодшим сином відвідала міжнародний з'їзд преси у Бельгії як представник часопису «Рада». На цьому заході відбувся перший публічний виступ Русової перед міжнародною аудиторією з розповіддю про українську пресу й українське сьогодення. У Брюсселі Софія Федорівна відвідала педагогічний павільйон на Всесвітній промисловій виставці, а в Берліні – Педагогічний дім Фребеля-Песталоцці. Враження від цих екскурсій були настільки яскравими, що Русова виступила з відповідною доповіддю у київському Фребелівському товаристві.

Фото 11

Софія Русова : [зб. наук. праць] / упоряд. та наук. ред. Д. Герцюк, П. Сікорський [та ін.] ; Львів. крайове т-во «Рідна школа».– Львів : Бадікова Н. О., 2017. – 162 с. (II> 43441)

У своїх підходах до педагогіки Софія Русова прагнула використовувати найпередовіші досягнення педагогічної науки, системи виховання Марії Монтессорі – професорки антропології і гігієни Римського університету; представника експериментальної педагогіки, німця Вільгельма Аугуста Лая; німецького педагога і психолога, автора теорії швидкого і тривалого запам'ятовування Ернста Меймана; швейцарського педагога Адольфа Феррієра; психолога педагога-реформатора, бельгійця Овідія Декролі, якого вона, знала особисто. Пізніше, в еміграції у Чехії, Софія Русова вивчала праці професорів Карлового університету – Вацлава Пршігоди і Отакара Каднера. Усе це, в поєднанні з власним педагогічним досвідом і спостереженням за особливостями психології української дитини, дозволило їй розробити свою сучасну національну систему виховання самодостатньої, здорової психічно і фізично, вільної, але не анархічної людини, здатної до співпраці і порозуміння.

Запорукою впевненості, самореалізації і душевної гармонії у дорослому житті, на переконання Софії Русової, є сформоване національне самоусвідомлення у ранньому віці на базі рідної мови. Вона вважала, що навчання чужою мовою придушує усе духовне єство людини, затримує природну активність її розуму, гальмує природну зацікавленість. Свідома свого коріння дитина стає більш розкутою і відкритою до світу – лише дерево з міцним корінням не боїться дорости до неба.

Фото 12

Зайченко І. В. Педагогічна концепція С. Ф. Русової : монографія –

Київ : Ліра-К, 2016. – 214 с. (II> 42488)

 

У 1910 році Русова стала одним із засновників і активних редакторів педагогічного журналу «Світло», який пропагував ідеї національної школи, дошкільної освіти й модерних педагогічних підходів. Перший на Наддніпрянщині україномовний педагогічний журнал проіснував чотири роки. Всього побачило світ 35 номерів, у яких було надруковано близько 100 публікацій Софії Русової (частина з них підписана криптонімом С. Р.). У статті «Ідейні підвалини школи» (Світло, 1913, № 8), аналізуючи світові науково-педагогічні досягнення та їх використання в побудові школи у таких країнах, як Німеччина, Англія, Бельгія, Софія Русова формулює висновок: «… час іде, й народ, який не має своєї школи, попасає задніх! Йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба, живе він не по своїй думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні».

Фото 13

Софія Русова – предтеча нової української школи : зб. наук. праць за матеріалами IV Всеукр. наук.-практ. конф., м. Чернігів, 25-26 лютого 2021 р. / за ред. І. В. Зайченко ; Держ. наук. установа «Інститут модернізації змісту освіти» та ін. – Ріпки : Ріпкинська гімназія ім. Софії Русової, 2021. – 167 с. (II> 46539)

Статті Софії Русової з різних питань освіти можна знайти на сторінках багатьох тогочасних як російських педагогічних, так і українських громадсько-політичних періодичних видань. Серед них – журнали «Вестник воспитания», «Украинская жизнь», «Русская школа», «Образование», «Украинский вестник», «Земский сборник Черниговской губернии», газети «Громадська думка», «Рада» та ін.

Разом із активною роботою в редакції «Світла» Софія Федорівна продовжує написання нових національних підручників. Так, у 1911 р. петербурзьке Благодійне товариство для видання загальнокорисних і дешевих книг видає новий підручник «Початкова географія» Софії Русової з окремим параграфом про Україну. Це була перша систематизована україномовна навчальна книжка з цього предмета.

Фото 14

Русова С. Ф. Початкова географія. – Санкт-Петербург : Благотвор. О-во изд. общеполез. и дешевых кн. : Тип. Т-ва п. ф. «Электро-тип. Н. Я. Стойковой», 1911. – 112 с., вкл.: іл., карти.

Події Лютневої революції 1917 р. Софія Русова зустріла в Києві. Разом з Людмилою Старицькою-Черняхівською, Валерією О'Коннор-Вілінською та Зінаїдою Мірною вона була однією з кількох жінок, які були обрані до Центральної Ради, де очолила відділи дошкільної та позашкільної освіти в Міністерстві освіти. Це була ключова роль у формуванні національної освітньої політики в період становлення Української Народної Республіки. У своїй статті «Двадцять літ тому» вона згадує натхнення, запал, а також виклики тієї доби: «Нехай усі ми, тодішні активні українці, наробили силу політичних помилок. Нехай не зуміли завершити будови нової незалежної української Держави. Але в березні 1917 пережили всі верстви українського народу таке велике щастя!.. Так мало було щирих свідомих і політично зрілих українців!.. За кожну українську школу, за кожний офіційний папір, написаний по-українськи, треба було боротись. Та й не тільки москалі перешкоджали нам у цьому, а також «малороси», т. зв. «мартовські українці». Ці ставилися до справи легковажно, а то й байдуже і ще більше зупиняли її, як ворожнеча перших».

Фото 15

Русова С. Ф. Мої спомини / відп. за вип. М. Г. Козак ; передм. О. В. Проскура. – Репринт. вид., 1937 р. – Київ : Україна-Віта, 1996. – XII, 208 с. (V> 28678)

У цей час почали з’являтися перші україномовні школи, в яких разом з іншими національними підручниками широко використовувалися навчальні посібники авторства Софії Русової. Зокрема, тричі перевидавався «Український букварь» (1917, 1918, 1919), двічі – «Початкова географія» (обидва рази у 1918 р.). Бібліотека шкільної літератури поповнилася «Початковим підручником французької мови задля самонавчання і перших класів гімназії з французько-українським словарем» (1918) та «Першою читанкою для дорослих для вечірніх та недільних шкіл» (1918), на допомогу вчителям і вихователям були надруковані її праці «Про колективне та групове читання» (1917), «Методика початкової географії» (1918), дослідження «Дошкільне виховання» (1918), окремою книжкою з назвою «Позашкільна освіта» (1918) вийшли лекції, які педагог прочитала на позашкільному факультеті Київського педагогічного інституту, тощо.

Фото 16

Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори : у 4 кн. / упоряд. та примітки: Є. І. Коваленко, О. М. Таран; за заг. ред. Є. І. Коваленко. – 2008. – кн. 3. – 240 с. (II> 29513)

Для професійної підготовки культурно-освітніх діячів, зокрема працівників бібліотек, Софія Русова прагнула заснувати Інститут інструкторів позашкільної освіти, як українську фахову вищу школу. У теоретичній частині навчального плану інституту передбачалося вивчення основ бібліотекарства, книгознавства, книгодрукування, бібліографії та ін. На допомогу «Просвітам» в облаштуванні бібліотек Русова розробила спеціальний «Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання» (1918), який містив, зокрема: систематизований «Список книжок для сільських і міських бібліотек», перелік книжок, до яких виготовлено діапозитиви, бібліографічні покажчики з позашкільної освіти та дошкільного виховання, список книгарень і видавництв, списки дитячих книжок, систематизовані за віковою ознакою.

На початку березня 1919 р. Софія Русова разом з Урядом УНР переїхала до Кам’янця-Подільського. Тут вона очолювала Українську жіночу національну раду. Після відкриття в місті українського університету (нині – Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка) викладала там курс педагогіки. До новоствореної університетської книгозбірні вона передала 642 примірники видань із власної бібліотеки.

У 1922 році через жорстокі комуністичні «порядки» Софія Федорівна була вимушена залишити Україну. Вона оселилася в Празі, осередку української еміграції, де викладала в Українському вищому педагогічному інституті та продовжувала наукову і просвітницьку діяльність. За роки еміграції у видавництвах і періодичних виданнях Лейпцига, Праги, Подєбрадів, Варшави, Парижа, Філадельфії, Львова, Коломиї, Ужгорода, Чернівців побачили світ 165 її друкованих праць.

Фото 17

Русова С. Ф. Єдина діяльна (трудова) школа : вступна лекція на кафедру педагогіки … з додатком : «Практичні вказівки що–до переведення діяльного принціпа…» – Катеринослав ; Ляйпціг : укр. вид-во в Катеринославі, 1923. – 53 с.

Водночас Софія Русова викладала у вищих навчальних закладах, створених українською еміграцією: в Українській господарській академії (Подєбради) читала французьку мову;  в Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова (Прага) – теорію та історію педагогіки, дидактику, дошкільне виховання, спецкурс «Національна школа Чехословаччини й інших слов’янських народів», факультатив із французької мови. Софія Русова активно співпрацювала з Українським інститутом громадознавства (з 1929 р. – Український соціологічний інститут) та його автономними установами – заочним Українським робітничим університетом та Українським національним музеєм-архівом, які також були створені у Празі.

Фото 18

Джус О. В. Творча спадщина Софії Русової періоду еміграції : [монографія]. – Івано-Франківськ : Плай, 2002. – 260 с. (II> 22156)

У 1924–1925 рр. Софія Русова брала активну участь у створенні притулку для дітей українців-емігрантів, який вона потім очолювала впродовж п’яти років. Пізніше вона консультувала педагогів Української народної школи (1936) при цьому дитячому притулку. Як опікунка допомагала роботі Української реальної гімназії. Здобутки та нагальні проблеми української педагогіки неодноразово були темами виступів Софії Русової на різних міжнародних форумах, серед яких були, зокрема, педагогічні конгреси у Римі (1923) та Женеві (1929), з’їзд «Через школу – до миру» в Празі (1927) та ін.

Фото 19

Українська делегація на Міжнародному Жіночому Конгресі в Римі 1923 р.

Зліва: П. Ю. Зеленевська, Млада Липовецька, С. Русова, Н. Кукулинська-Онацька.

Джерело / [Український інтерес]. URL.: https://uain.press/blogs/sofiya-rusova-ridna-mova-tse-persha-umova-shhob-uchni-prohodili-nauku-svidomo-1177105

Смерть 5 лютого 1940 р. обірвала життя цієї невтомної особистості, що знайшла свій вічний спочинок на празькому Ольшанському цвинтарі. Софія Русова залишила значну наукову спадщину: понад 300 праць з педагогіки, теорії освіти, розвитку дітей і національної школи. Назавжди залишиться з нами те Добре, Вічне і Розумне, що принесла ця жінка у справу духовного утвердження української нації.

Заповіт Софії Русової прийдешнім поколінням українців: «А ви працюйте, всі разом працюйте й не сваріться», надихає всіх, кому дорога рідна історія, мова і культура.

 

Яна Рогачова
відділ краєзнавства «Одесика»
Одеської національної наукової бібліотеки