Українська книга крізь віки: до Дня слов’янської писемності та культури

Щороку 24 травня в Україні відзначається День слов’янської писемності та культури. Це день вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія – просвітителів ІХ ст., проповідників християнства. Саме ці два рідних брати вперше переклали богослужбові книги на слов’янську мову. Для цього, на основі грецької абетки, вони створили слов'янську, яка поширилася у східних і південних слов’ян та отримала назву «кирилиця».

У цей день Одеська національна наукова бібліотека пропонує своїм користувачам віртуально доторкнутися до багатовікової історії української кириличної книги від її початку і до XVIII ст.

Перші рукописні книги з'явилися на наших землях за часів Київської Русі. Тоді писемність набула особливого поширення після надання князем Володимиром християнству статусу державної релігії у 988 році. Для функціонування церковного управління потрібні були богослужбові книги, тому переписування книжок стало важливою державною справою. Книги створювалися спільною працею писців та ілюмінаторів – творців мініатюр, заставок та інших орнаментальних оздоблень тексту.

До кінця XII ст. у Києві існувало три осередки київської писемної школи: Софійський собор, Печерський та Видубицький монастирі. В них переписувалися та перекладалися книги з іноземних мов, з'явилися місцеві твори та літописання. Вихованці монастирів ставали високоосвіченими літописцями, письменниками, церковними та державними діячами. Їхніми трудами писемність і література Київської Русі досягла дуже високого рівня, що не поступався досягненням західних країн.

Надалі українська книжкова культура продовжувала розвиватися як за часів феодальної роздробленості, так і у добу Галицько-Волинського князівства (XIII — перша половина XIV ст.), уже вирізняючись новими рисами, пошуком нових шляхів у мистецтві та писемності. Саме в ці часи у церковнослов’янських текстах літургійних книг починають проявлятися народні українські мовні риси.

У XV–XVI ст. серед рукописів переважали книги, писані місцевими священниками, дяками, старшими школярами у монастирях і міських церковних школах. Розкішні, багато прикрашені рукописні фоліанти, на той час були нечисленні та створювалися частіше за все при магнатських дворах на замовлення шляхти.

foto-2.jpg

Пересопницьке Євангеліє. Факсимільне видання

Яскравим шедевром української ренесансної рукописної книги XVI ст. є «Пересопницьке Євангеліє» (1556–1561). У рукописі зазначається, що його переклали син протопопа Михайло Васильович та архімандрит Пречистенського монастиря Григорій у селі Двірці й місті Пересопниці (тепер Рівненська область) на замовлення княгині Анастасії Заславської. Рукопис написаний на пергаменті пізнім уставом, прикрашений орнаментом, високохудожніми кольоровими заставками й мініатюрами. За красою й багатством оформлення «Пересопницьке Євангеліє» не має рівних собі серед українських рукописів. Його зміст – традиційне четвероєвангеліє.

«Пересопницьке Євангеліє» є визначною рукописною пам’яткою староукраїнської мови та мистецтва. З 1947 року воно зберігається у фонді Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Для нашої держави «Пересопницьке Євангеліє» має особливе значення як політичний символ нації – президенти України складають на ньому присягу під час інавгурації.

Давня рукописна традиція підготувала на українських землях надійний ґрунт для появи і розвитку книгодрукування. Першими книгами, надрукованими на території сучасної України, стали «Буквар» та «Апостол», які вийшли 1574 року у Львові, в друкарні Івана Федорова. Деякі українські дослідники висувають версії існування друкарства на українських землях до цього року, але більш ранніх друкованих джерел того періоду досі не знайдено. Саме тому Іван Федоров (1510–1583) вважається засновником книгодрукування на українських землях і видатним діячем українського культурного відродження ХVI ст. У 1572 році він оселився у Львові та за сприяння місцевих українських міщан заснував там друкарню.

В той самий час один із найвпливовіших магнатів Речі Посполитої, київський воєвода, маршал  Волинської  землі князь Костянтин (Василь)  Острозький (1526–1608) заснував у своєму маєтку слов'яно-греко-латинську академію – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, який об'єднав в своїх стінах талановитих вітчизняних та іноземних інтелектуалів, літераторів, викладачів. При Острозькій академії було створено друкарню, головним завданням якої, з ініціативи князя Острозького, стало видання повної слов'янської Біблії, яка мала стати гаслом в ідеологічній боротьбі православ'я з унією, з насаджуваною полонізацією і покатоличенням українського народу.

Для підготовки тексту Біблії Костянтин Острозький на свої кошти відправив довірених осіб у сербські, грецькі й болгарські монастирі розшукувати грецькі та слов'янські переклади книг Святого Письма. Для організації друкарської справи в Острог зі Львова запросили Івана Федорова.

До виходу Біблії в Острозі  було видано «Буквар» (1578), «Новий Завіт з Псалтирем» (1580) і календар в один лист, який дослідники називають «Хронологією Андрія Римші».

foto-3.jpg

Библія. Острог, 1581

У серпні 1581 року побачила світ «Острозька Біблія» – перше повне видання всіх книг Святого Письма церковнослов’янською мовою. Окрім канонічного біблійного тексту книга містить передмову від імені Костянтина Острозького, передмову й два вірші ректора Острозької академії Герасима Смотрицького та коротку післямову друкаря Івана Федорова. Титульний аркуш Біблії прикрашений рамкою, на звороті розміщено герб князя Острозького. Видання надруковано у дві фарби – чорну і червону, складові книги розділені невеликими вузькими заставками і кінцівками з рослинним орнаментом, які були спеціально виготовлені для видання, текст прикрашений численними ініціалами. Для оздоблення Біблії Іван Федоров використовував також дрібні декоративні відлиті прикраси у вигляді зірочок, листя, ягід тощо. Острозьку Біблію було надруковано великим для того часу накладом – 1000–1500 примірників. Це видання посідає чільне місце серед друкованих пам’яток книжкового мистецтва.

Після повернення Івана Федорова до Львова та його смерті, Острозька друкарня діяла ще кілька десятиріч (до 1612 року). У Львові частину обладнання друкарні першодрукаря викупили у лихварів місцеві міщани, які утворили Львівське братство – національно-релігійну громадську організацію православних українських і грецьких міщан.  Вони відкрили друкарню, додавши до верстатів Івана Федорова нове обладнання. Львівська братська друкарня у 1591 році випустила перше видання – «Аделфотес».

foto-4.jpg

Аделфотес. – Львів друк. братства, 1591

Це була перша оригінальна наукова праця, що являла собою грецько-церковнослов'янську граматику, складену у 1588 році церковним діячем і педагогом Арсенієм Еласонським (1549–1626) разом з учнями Львівської братської школи.

Окрім граматики, наприкінці XVI – в першій половині XVII ст. у друкарні Львівського братства вийшли друком цінні пам’ятки тогочасного письменства: вірші, низка драматичних творів. У художньому оформленні цих видань вперше з’явилися ті оригінальні елементи оформлення книги, які з часом стали притаманні усім українським виданням, друкарі вперше застосовували спрощений шрифт – ускладнені кириличні літери замінили близькими до антикви літерами грецької абетки, що близькі до сучасного українського шрифту.

На початку XVII ст., коли Львівська братська друкарня тимчасово припинила свою діяльність. Львівський єпископ, український церковний і політичний діяч Гедеон Балабан (1530–1607) разом зі своїм племінником Федором Балабаном (?–1606) відкрив у своєму маєтку в селі Стрятині (тепер Івано-Франківська область) греко-слов’янську школу і друкарню (працювала у 1604–1606 роках). Там побачили світ «Служебник» (1604), «Требник» (1606), «Євангеліє учительне» та інші книги.

foto-5.jpg foto-6.jpg

Служебник. Стрятин, 1604.

Богослужбова книга «Служебник або Літургіон» 1604 року містить  герб Гедеона Балабана та його передмову, прикрашена шістьма гравюрами, заставками, кінцівками, ініціалами. У гравюрах із зображеннями Іоанна Златоуста, Василія Великого, Григорія Двоєслова простежуються спільні риси як з іконописом тих часів, так і з ренесансною друкованою графікою. Рослинні форми прикрас у стрятинських виданнях органічно поєднали елементи мистецтва доби Відродження та риси місцевої народної творчості.

У Стрятинській друкарні працював діяч української культури, письменник, поет, друкар і гравер Памво Беринда (1550 або 1570–1632). Він виконував у Стрятині друкарські роботи, створював гравюри, робив літературні переклади. Після смерті Балабанів у 1617 році Памво Беринда переїхав до Києва. З його допомогою верстати, шрифти і орнаменти друкарні купив архімандрит Єлисей Плетенецький (1554–1624). У 1615 році за його наказом у Києво-Печерській лаврі було збудовано Друкарський двір. Лаврська друкарня видавала не лише церковні, а й світські книги – полемічну літературу й філософські твори. Книги друкувалися церковнослов'янською мовою, польською та латиною.

foto-7.jpg foto-8.jpg

Служебник. – Київ, вид. Єл. Плетенецького, 1620.

Одне з тогочасних видань Києво-Печерської лаври – «Служебник» 1620 року містить передмову Єлисея Плетенецького. Текст та прикраси в основному повторюють стрятинське видання 1604 р.

У 1627 році архімандритом Києво-Печерського монастиря став Петро Могила (1596–1647) – український політичний, церковний і освітній діяч. При ньому Києво-Печерська друкарня посіла важливе місце серед інших українських друкарень. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань, серед яких були книги і самого Петра Могили.

foto-9.jpg

Литургион си есть Служебник Петра Могилы. – Київ, 1629.

«Літургіон» Петра Могили – це Служебник, який був виправлений самим архімандритом за грецькими джерелами, з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Петра Могили. Вона зберігла своє значення протягом наступних двохсот років. Книгу друковано у дві фарби, сторінки в лінійних і складених рамках. Вона прикрашена 16 гравюрами, заставками, кінцівками, ініціалами, на звороті титульного аркуша – герб Петра Могили.

З кінця XVI до середини XVII ст. на українських землях діяло близько 25 друкарень. Характерною рисою української видавничої справи була децентралізованість, наявність кількох одночасно діючих потужних видавничих центрів, змагання їх між собою. Друкарні існували не лише при монастирях та маєтках впливових осіб. З'явилися також приватні й мандрівні друкарні.

Серед видань приватних друкарень яскраво вирізняються книги львівської друкарні Михайла Сльозки (?–1667) – талановитого майстра книги, який мав літературний хист, умів вирізати шрифти, створювати книжкові оправи. Він видавав книги не лише церковнослов’янські твори, а й латинською і польською мовами. Значну увагу Михайло Сльозка надавав художньому оформленню  видань.

foto-10.jpg

Розкішно ілюстрована книга, що містить усі церковні служби, починаючи від Великодня. Видання вирізняється майстерним опрацюванням тексту та поліграфічним виконанням, прикрашена заставками, кінцівками, художніми ініціалами, фігурними гравюрами.

У 1679 році з'являється друкарня у Чернігові. З Новгород-Сіверська туди було перенесено друкарню Лазаря Барановича (1620–1693) – письменника, церковного і політичного діяча другої половини XVII ст. Спочатку вона працювала при кафедральному соборі, пізніше — у Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. Лазар Баранович зібрав навколо друкарні освічених людей – поетів, письменників, граверів, які сприяли перетворенню Чернігова на другий після Києва культурний осередок Гетьманщини. Для потреб друкарні гетьман Іван Мазепа навіть влаштував майстерню із виробництва паперу. В Чернігові видавали віршовану літературу, полемічні твори, а також релігійну літературу українською, церковнослов’янською, польською, латинською мовами.

f-11.jpg

Туптало Дмитрій [Ростовський]. Руно орошеноє. Чернігів, 1696.

Серед багатьох чернігівських видань – праця українського церковного діяча, вченого та письменника Димитрія Туптала, митрополита Ростовського (1651– 1709). Це збірка оповідей про чудеса чудотворного образу Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі. Видання прикрашають гравюри, заставки, кінцівки, ініціали.

Важливим осередком українського культурного життя XVIIІ–ХІХ ст. став Почаївський монастир на Волині. Фундатором друкарні був колишній ігумен монастиря луцький єпископ Феодосій Любенецький-Рудницький (1698–1750 або 1751).

Друкарня Почаївського монастиря була єдиною, що випускала книги українською мовою, близькою до розмовної.

Серед багатьох видань друкарні збірка повчань та проповідей

f-12.jpg

 Слово к народу кафолическому. – Почаїв, 1765.

Отже, українська книга має багатовікову історію, засновану на давній рукописній традиції. Друкарство сприяло її подальшому розвитку. З плином часу українська книга все більше набувала самобутніх рис стилістичного та художнього оздоблення. Рукописні книги й стародруки є важливими пам’ятками мистецтва, що відіграли важливу роль у становленні національної культури.

***

Бажаєте дізнатися більше про колекції рідкісних та цінних видань, які зберігає найстаріша публічна книгозбірня України? Запрошуємо вас на оглядові та тематичні екскурсії!

Створено: 24.05.2023
Оновлено: 25.05.2023
Переглядів: 558




© 2023 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.