Вперше визначено фізичну сутність внутрішньої будови Сонця як стабільної упорядкованої скрученості галактичного рукавного відрізка нейтронної волокнистості, нитко вість якої утворена сильною міжнуклонною взаємодією. У наведеній принциповій схемі визначено сутність періодичності появи сонячних плям, їх біполярність і широтну симетричність. У цій схемі пояснюється періодичність зміни малопотужного глобального магнітного поля Сонця і сутність дуже великої потужності окремої сонячної плями. Визначено також внутрішню будову планет, основних супутників і комет, де первинним джерелом їхньої будови є нейтронно-волокнисте ядро, вторинним у їхній будові є протуберанцеві газова зона біля ядра і мантія. Стверджується, що основним і єдиним джерелом внутрішньої енергії Сонця і планет є енергія, яка звільняється під час розпаду нейтрона на електрон і протон після незначної часткової руйнації нейтронної волокнистості і утворення хімічних структур.