До 90-річчя Сергія Параджанова

Пропонуємо увазі читачів віртуальну виставку книг із фонду ОННБ — «Злет, трагедія, вічність». До 90 річчя Сергія Параджанова (1924-1990 рр.).

Мой дом — театр...

С. Й. Параджанов

Сергій Параджанов — символ українського кінематографу 1960-1980-х рр., людина бурхливого темпераменту, творець яскравого, всеперемагаючого мистецтва. Світ Параджанова схожий на дивовижну легенду, міф. Він створював і руйнував міфи, і врешті-решт сам став міфом. Через те його знають майже всі, й не знає ніхто. Так відгукувалися про цю незвичайну людину ті, хто хоча б раз у житті зустрічався з ним, з цим погоджуються усі, хто долучився до його творчості.

Параджанов Сергій Йосипович (1924-1990) — вірменський і український кінорежисер, Народний артист Вірменської РСР, Народний артист Української РСР, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, правозахисник.

Народився 9 січня 1924 р. в Тбілісі в заможній вірменській сім’ї. У світ мистецтва увійшов насамперед кінострічками «Тіні забутніх предків» (1964), «Цвіт гранату» (1969), «Легенда про Сурамську фортецю» (1984), які принесли режисеру всесвітню славу і сьогодні є шедеврами світового кіно.

За вироком долі і власне життя кінематографіста перетворилось на фільм з бурхливими злетами та трагічними падіннями у вічній царині мистецтва. Він і сам був деміургом — майстром містифікацій, у величезних кількостях вигадував про себе неймовірні історії. Майже неможливо розібратися, що в цих історіях було правдою, а що — плодом його фантазії. Зрештою, усе його життя було однією геніальною містифікацією.

1968 р. в знак протестів проти арештів національно свідомої інтелігенції, першим підписався під Письмом 139 інтелектуалів. 1973 р. був заарештований і утримувався за ґратами. 1977 р. звільнений на вимогу світової громадськості із забороною проживати в Україні та знімати фільми. Помер 21 липня 1990 р. в Єревані і похований в пантеоні парка ім. Комітаса.

Крім шедеврів кіномистецтва, залишив також сотні оригінальних рисунків і колажів.

Див. також

Катаян В.: Параджанов. Цена вечного праздника /

В. Катаян. — Нижний Новгород.: Деком, 2001. — 248 с.

Див. електрон. Каталозі

Загребельный М.П.: Сергей Параджанов /

М.П. Загребельный. — Х. : Фолио, 2011. — 121 с.

Див. електрон. Каталозі

Мечитов Ю. : Сергей Параджанов. Хроника диалога /

Ю. Мечитов. — Тбилиси. : GAMS-print, 2009. — 464 с.

Див. в электрон. Каталозі

Тема «Параджанов в Україні» є надскладним переплетінням суспільних, творчих, мистецьких, виробничих і особистих взаємин. Якого би ми не торкнулись аспекту долі Параджанова, існує небезпека розчинитися в безмежжі суперечливого і надскладного матеріалу. Тому є сенс звернутись до книги (з фондів ОННБ ім. М.Горького) «Сергій Параджанов. Злет, трагедія, вічність», де на основі документального матеріалу висвітлюється формування долі Сергія Параджанова в українському кіно, характеризується загальна атмосфера часів тоталітаризму.

Параджанов С.: Злет, трагедія вічність / С. Параджанов. — К. : Спалах, 1994. — 280 с.

У велике кіно Параджанов потрапив не одразу. Після школи він близько року навчався у Тбіліському інституті інженерів залізничного транспорту, але згодом покинув і вступив одразу у два освітніх заклади: на вокальний факультет Тбіліської консерваторії та в хореографічне училище при оперному театрі. 1945 року він переводиться до Московської консерваторії і паралельно 1946 року складає іспити на режисерський факультет ВДІКу. Параджанов закінчив ВДІК у 1951 році. Його дипломною роботою була короткометражна стрічка «Андрієш» за мотивами молдавської казки. Це була своєрідна данина пам’яті його першій дружині, родом з Молдавії, яка трагічно загинула.

Згодом, працюючи на студії ім. Довженка, Параджанов у 1964 році зняв знаменитий фільм «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського, який приніс йому шалену популярність і всесвітнє визнання. Однак у Радянському Союзі цей тріумф для Параджанова став початком його кінця. Режисер Параджанов ставив фільми, що не відповідали вимогам проголошеного «соціалістичного реалізму», через творчі та особисті погляди йшов на конфлікт з цензурою, пануючою владою. Після п’ятирічного увязнення йому заборонили знімати кіно. «Відлучення» Параджанова від кіно тривало 15 років. «Мене вбили, заборонивши знімати», — нарікав близьким Параджанов.

Монографії присвячені особливостям режисури перших фільмів С.Й.Параджанова, які розкривають читачам специфіку кіномови, що використовував відомий режисер на етапі освоєння професії режисера.

Горпенко В. С. Параджанов: перші кроки. — К. : ДІТМ, 1999. — 66 с.

Горпенко В. Архітектоніка фільму: Режисерські засоби і способи формування екранного видовища: В 5 т. — К. : ДІТМ, 2000. — Т.1. : Довиразне зображення. — 241 с.

Рюрикова Н. Сергей Параджанов в галерее «Дом на щокина» кино сценарии // Кино сценарии. — 2006. — № 5-6. — С. 1-8.

Кавтарадзе Н. Без памяти все пустое // Экран и сцена. — 2007. — № 17. — С. 14.

Сингаївська О. Трансцендентне в кіно // Українське кіно від 1960-х о сьогодні. Проблема виживання. — К.: Задруга, 2010. — С. 61- 65.

Автобіографічна «Сповідь» Сергія Йосиповича Параджанова

Наприкінці 80-х на студії «Грузія-фільм» він іще встиг відзняти «Легенду про Сурамську фортецю» та «Ашик-Керіб» за мотивами казки Лермонтова. Останній грандіозний задум — автобіографічний фільм «Сповідь», перервала смерть. «Я маю повернутися в дитинство, щоб померти в ньому», — писав незадовго до цього Параджанов про «Сповідь». Книга, що міститься у фондах ОННБ ім. М. Горького під назвою «Исповедь», відображає «Щоденник в’язня», в якому зібрано багато листів Сергія Параджанова до близьких йому людей та до дружини Світлани, навіть один з епізодів фільму присвячений її золотому пасму. В книзі висвітлені дбайливо зібрані сценарії, які мріяв поставити С.Й. Параджанов.

Параджанов С. Исповедь: Киносценарии. Письма / С. Параджанов. — СПб.: Азбука, 2001. — 656 с.

Див. в електрон. каталозі

Надзвичайний будинок-музей Сергія Параджанова

Узагалі, Сергій Параджанов був генієм у всьому. Він малював, консультував відомих спеціалістів з кераміки, скла, порцеляни, середньовічного мистецтва, зброї, антикваріату, мав беззаперечний авторитет серед ювелірів, його високо цінували археологи, історики, етнографи, дослідники фольклору й літератури Давнього Сходу. В його оселі завжди була велика кількість унікальних речей, які він іноді дарував зовсім незнайомим людям та багато з яких він зробив власноруч.

Чудецкая А. Коллаж С. Параджанова «письмо из зоны» // Коллаж в России. — 2003. — № 1. — С. 48

Алгаладян Р. Ворожба моя не напрасна... / Р. Алгаладян. — СПб., 2005. — 48 с.

Савицкая О. Рай и законы рынка. Выставка работ Сергея Параджанова из его дома-музея в Ереване // Петербургский театральный журнал. — 2005. — № 3. — С.32-37.

Збагачений і щасливий, принижений і ображений, почувався вільним Сергій Параджанов // Музейний провулок. — 2008. — С. 100-111.

Мусієнко Н. Сергій Параджанов : поезія світу речей Україна // Образотворче мистецтво. — 2008. — № 1. — С. 64-66.

Степанян Н. Сергей Параджанов : жизнь как перформанс // Диалог искусств. — 2008. — № 1. — С. 100-107.

Фільм «ПАРАДЖАНОВ»

Український біографічний фільм 2013 року, присвячений життю та творчості відомого вірмено-українського кінорежисера Сергія Параджанова — «Параджанов», висунутий від України на премію Оскар в номінації «найкращий фільм іноземною мовою». Режисерами фільму виступили Олена Фетісова та Серж Аведікян . Прем’єра фільму відбулася 4 липня 2013 на кінофестивалі в Карлових Варах.

Картина розповідає глядачам про кінорежисера Сергія Параджанова, який створює великі фільми, що приносять йому міжнародне визнання. Але його непокірність призводить до конфлікту з радянським тоталітарним режимом. За сфабрикованим звинуваченням Параджанова кидають до в’язниці. Незважаючи на роки ув’язнення і на заборону працювати в кіно, його непорушна любов’ю до краси дозволяє йому встояти в роки тюремного ув’язнення, ізоляції та забуття.

Онлаїн рецензії до фільму

http://afisha.mail.ru/cinema/movies/770802_paradzhanov/

http://www.sutki.net/films/55703-paradzhanov_v_tyurmu_za_ekstravagantnost.html

Сергій Параджанов помер 20 липня 1990 року від раку легенів. Світ кіно втратив одного зі своїх магів-чарівників. Здатність Сергія Параджанова поєднувати несхожі речі вражала усіх, він знаходив гармонію там де вона здавалась неможливою. Одразу ж після смерті він був названий останнім генієм кіно ХХ століття, один з найпарадоксальніших образів сучасної культури: всесвітньо визнаний режисер, загальний улюбленець, іронічний і нещадний співбесідник, одночасно сентиментальна і ранима людина — Сергій Параджанов.

Створено: 27.12.2013
Переглядів: 2006



© 2017 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.