До 80-ї річниці Голодомору

Згідно Указу Президента України № 430/2013 від 19 вересня 2013 р. «Про заходи у зв'язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» в ОННБ відбулася низка заходів з ушанування пам’яті жертв цієї вікопомної трагедії.

21 листопада 2013 р. за участі представників місцевого самоврядування та національно-культурних товариств, науковців, студентів і викладачів ОНУ ім. І.І.Мечникова, бібліотекарів відбулася презентація книжкової виставки «Запали свічку пам’яті», яка супроводжувалася змістовними виступами фахівців.

Програма

Присутніх привітала заступник генерального директора ОННБ ім. М.Горького Ольга Бельницька. Звертаючись до переважно молодіжної аудиторії вона наголосила: «Ви – молоде покоління, вам жити в цій країні, тож пам’ятайте про людське горе, неосяжну трагедію, щоб подібне ніколи не повторилося».

 

Зліва-направо: Олександр Карпинський, Ольга Бельницька, Юрій Санак

 Учасників привітали офіційні особи: Юрій Санак, начальник відділу по роботі з бібліотеками та історико-топонімічної комісії управління культури і туризму Одеської міської ради та Олександр Карпинський, головний спеціаліст відділу культосвітньої роботи та народної творчості управління  культури і туризму, національностей та релігій Одеської обласної державної адміністрації. Вони також висловили своє особисте ставлення до цієї чорної сторінки історії Української держави.

В якій саме площині відбувається дослідження Голодомору в Україні на нинішньому етапі йшлося у виступі відомого науковця, декана історичного факультету ОНУ ім. І.І.Мечникова В’ячеслава Кушніра.

Сьогодні, на думку вченого, дія політичного чинника значно послаблена, а на перший план виступає інший аспект – наслідки Голодоморів, їх вплив на свідомість та психіку тих, хто пережив цю трагедію, а також їхніх нащадків. У процес дослідження Голодомору 1932-1933 рр. нині включилися психологи. Одеські фахівці теж готові взяти участь у подібних дослідженнях.

Зокрема, В’ячеслав Григорович оприлюднив дані опитувань київських психологів. Респондентами були особи різного віку, які ділилися на тих, хто пережив голод і вижив, і людей, яких, в силу різних обставин, оминуло це лихо, наприклад, жили на іншій території.

На думку вчених, у групи психологічно травмованої під час терору голодом в більшій мірі спостерігається національний нігілізм та індиферентність, байдужість до націотворчих процесів (60% проти 7% - у другої групи респондентів).

Наступний чинник – це наявність комплексу меншовартості: жертви Голодомору в більшій мірі безініціативні, не схильні ставити перед собою складних завдань і не здатні захищатися від негативних чинників (66% проти 33%).

Цікавими є висновки: що сформувало ці стереотипи? Як не парадоксально – це «комплекс агресора», коли тирана сприймають як «носія доброти»: поставивши людину на грань життя і смерті, довівши до відчаю, влада їй щось дає для виживання, і вже сприймається рятівником.

Цей комплекс живе в свідомості людей до четвертого коліна. Цим, значною мірою, пояснюється нинішній стан депресії нашого суспільства. Сьогодні ми лише починаємо виходити із цієї фази.

Своє завдання історики нині бачать в продовженні опрацювання великого обсягу архівних матеріалів з даної теми, які раніше були закриті. Із болісної тема Голодомору поступово стає темою фактологічною, вважає науковець.

З цим твердженням не погодилася інша учасниця засідання, доцент кафедри археології та етнології університету Наталія Петрова (на дальньому плані, у центрі).

Для науковців, вважає вона, тема Голодоморів і далі залишатиметься болісною. З групою студентів викладач збирала усні свідчення, фольклор про Голодомор-геноцид та колективізацію в селах Одеської області, які згодом були опубліковані. Але наше суспільство вже ніколи не буде таким, як у період 1930-х рр., переконана етнолог.

Значну увагу у своєму виступі Наталя Олександрівна приділила порушенню традиційних моральних устоїв та духовності традиційного українського суспільства внаслідок Голодомору 1932-1933 рр. та інших дій радянської влади: привила населенню звичку красти, порушилися традиційні норми поховання та інші форми обрядовості, відбулася деформація в системі харчування, зникли деякі ремесла, зокрема, ткацтво.

Про те, що влада свідомо готувала людям голодну смерть, свідчить і той факт, що напередодні Голодомору в окремих областях, зокрема, на Київщині, був наказ знищувати диких та домашніх тварин – кішок і собак.

Ще один морально-етичний аспект: як саме ставилися до людей, які внаслідок тривалого голодування втратили розум і дійшли до канібалізму? Їх не сприймали як жертву, а перетворювали в ізгоїв.

Наслідки Голодомору, на думку виступаючої, проявилися також в тому, що Україна чи не єдина країна в Європі, де однією із форм політичного протесту є саме голодування.

Шорена Гегешидзе, голова Одеської обласної громадської організації «Грузинський культурно-освітній центр "Іверія"», нагадала, що парламент Грузії ще 2005 р. визнав Голодомор 1932-1933 рр. в Україні актом геноциду. Представник Грузії повідомила, що вперше дізналася про це жахливе явище в українській історії від своїх учнів, перебуваючи вже тут, в Одесі. Шорена Гегешидзе від імені грузинського народу висловила співчуття і солідарність з українцями.

Емоційним і переконливим був виступ представника польського національно-культурного товариства Тадеуша Залуцького, голови Одеського ім. Адама Міцкевича відділення Спілки поляків в Україні.

По суті, це було ще одне усне свідчення представника родини, яка постраждала під час цієї трагедії – наслідок спланованої керівниками правлячої комуністичної партії акції. Під час колективізації був репресований дідусь пана Тадеуша, а від голоду померло двоє його старших братів. Він вважає, що виконавців злочину на усіх рівнях потрібно називати поіменно. Нажаль, серед таких траплялися і представники його родини: його двоюрідна бабуся Доменіка Шварчевська входила до т.з. трійок, які в 1932-1933 рр. вилучали харчі у бідолашних селян. Пізніше життя цієї особи і її дітей мало трагічну розв’язку, що стало зайвим свідченням того, що відплата неминуча і зло рано чи пізно карається провидінням.

Одна з авторів унікального бібліографічного покажчика «Голодомор в Україні 1932-1933 рр.» Лариса Бур’ян, завідувач науково-бібліографічного відділу ОННБ ім. М.Горького, ознайомила присутніх з історією цього видання. Ідея виникла під час перебування в 1994 р. на стажуванні в Австралії директора ОДНБ Ольги Ботушанської. Директор негайно зателефонувала в Одесу співробітникам бібліотеки і цей видавничий проект був внесений у план роботи на наступний рік. Була укладена тристороння угода про співпрацю між ОДНБ ім. М.Горького, Фундацією українознавчих студій Австралії (ФУСА) та Бібліотекою штату Новий Південний Уельс (Сідней, Австралія).

На сьогодні маємо вже два випуски посібника. Перший побачив світ 2001 р. за фінансової підтримки української діаспори США і Канади (6384 назв публікацій). Другий охоплює понад шість тисяч публікацій за 2001-2006 рр. Він був виданий при підтримці місцевої влади. На сьогодні вже підготовлений третій випуск бібліографічного покажчика, у якому зібрано воєдино матеріали з 2007 по 2011 рр. Це 6086 назв.

Автор висловила сподівання, що такий проект зацікавить громадськість і владу, і врешті-решт будуть знайдені кошти на його видання. Лариса Бур’ян також віддала належне своїй колезі й співавтору трьох попередніх випусків Інні Рікун, яка завершила свою трудову діяльність в стінах цього закладу. Нині бібліографи ОННБ вже приступили до роботи над четвертим випуском однойменного покажчика.

«Зарубіжна історіографія Голодомору 1932-1933 років в Україні: напрями та інтерпретації» - тема доповіді молодого науковця Ярослава Коршака, аспіранта 3-го року навчання кафедри археології та етнології України. 

Темою наукової роботи Анни Петрової, магістрантки 2-го року навчання кафедри археології та етнології України є міжетнічна взаємодопомога в роки Голодомору 1932-1933 років на Одещині, зокрема Миколаївського району. Оскільки українці не мали можливості допомогти собі, то це робили представники інших етнічних груп, зокрема євреї, які у цьому районі тоді компактно проживали.  Охоронець-єврей на Голубинці Клейман рятував українських селян від голодної смерті. Така солідарність і людяність не були забуті під час ІІ світової війни. Тоді вже українці рятували євреїв, часто приписуючи їх дітей до своїх родин.

Іванна Борлак, магістрантка 1-го року навчання кафедри археології та етнології України ОНУ ім. І.І. Мечникова ознайомила присутніх з темою свого дослідження – «Історична пам’ять про голод у Буджаку» в період 1946-1947 рр. У цьому краї проживають болгари, роми, молдавани, українці, росіяни, гагаузи. Останні компактно. Голод 1946-1947 рр. для цієї етнічної групи мав найбільш трагічні наслідки – тоді від голоду померло бл. 40% гагаузького населення, що поставило цей етнос на грань зникнення. Це дає право вважати післявоєнний голодомор актом геноциду по відношенню до гагаузького народу, вважають дослідники.

На заході був також присутній Анатолій Фєтєску, голова Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації, який подарував ОННБ книги з історії Молдови та видання художньої літератури молдовською мовою.

Альбом «Музеї проти неба. Сучава-Чернівці» працівникам бібліотеки вручила Наталія Петрова (див. фото внизу).

Створено: 22.11.2013
Переглядів: 2565




© 2024 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.