Орієнтир на слово попри тривоги: зустріч «Дивослова» в Одеській національній бібліотеці

26 листопада в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (Акад. Філатова, 1) відбулося чергове, 228-е заняття мовно-літературної вітальні «Дивослово». Незважаючи на нічну й ранкову повітряну тривогу, а також на відчутну прохолоду в залі, учасники традиційно зібралися разом. Слухачі прийшли, бо слово об’єднує сильніше, ніж страх, а культура залишається тим прихистком, де навіть під час війни люди знаходять тепло й сенс. Парадоксально, але саме сьогодні, коли в місті панувало яскраве одеське сонце, у внутрішньому просторі бібліотеки засяяла ще одна “сонячність” — людська. Учасники часто повторюють вислів: «Коли тривога — шукай опору в людях». І ця зустріч знову стала доказом, що спільність — це сила, яка долає будь-який контекст війни.

Заняття розпочалося з традиційного дайджесту новин та календарних свят від пана Геннадія Бражнікова. Далі темою зустрічі стала творчість видатного українського гумориста Остапа Вишні, який народився 13 листопада 1889 року і увійшов в історію літератури як родоначальник жанру «усмішки» — своєрідної національної мініатюри, в основі якої лежать анекдот у вдалому поєднанні з народною байкою і де гумор поєднується з доброзичливою іронією та влучною спостережливістю.

Викладач Тетяна Петрівна детально розповіла про маловідомі й болісні сторінки біографії письменника: про десятирічне перебування в концтаборі, куди Остап Вишня потрапив після сфабрикованого звинувачення у замаху на одного з керівників більшовицької влади. Незважаючи на нелюдські умови, він зберіг головне — гумор як спосіб виживання, віру в людину й любов до життя.

Після звільнення в кінці грудня 1943 року першим твором, який він написав, стала усмішка «Зенітка». Слухачі прочитали її вголос і відчули той природний, властивий українцям гумор, де поруч живуть легка іронія, побутовий колорит та «комічна» історія діда Свирида у «сопрікосновєнії» з дружиною Лукерією та фашистськими загарбниками. Звернули особливу увагу на використання військової лексики та її роль у розкритті характерів персонажів.

Знайомство з творчістю Остапа Вишні продовжилося читанням його відомої усмішки «Моя автобіографія», де слухачам було пояснено явище  тавтології в назві. Текст був сприйнятий надзвичайно щиро, адже О. Вишня в гумористичному ключі розкрив у ньому процес його власного становлення як письменника. Викладачка звернула увагу на історію появи псевдонімів — О. Вишні – Грунський (від с. Груня) та рідного брата-гумориста Василя Чечвянського (від с. Чечва), розстріляного в криваві сталінські роки.

Особливу увагу викликала усмішка «Чухраїнці» — з її яскравими мовними образами, зворотами, національним гумором і вдалою сатирою на людські слабкості: забудькуватість, байдужість, схильність виправдовувати свої вчинки. Важливо, що у цій усмішці гумор – це не завжди лише для сміху. Часто – для пробудження. О. Вишня спонукає читача поглянути на себе як у дзеркалі, підкидає думки, на які доведеться відповідати самому. Бути чухраїнцем – це не ярлик. Це запрошення до самопізнання: чи бачу я себе у цьому дзеркалі?

Наступні заняття теж будуть присвячені знайомству з іншими усмішками письменника та їх аналізом.

Зустріч «Дивослово» вкотре довела: українська культура живе й розвивається попри війну, тривоги й холод. Люди приходять на заняття не просто послухати — вони прагнуть зберігати і передавати далі те, що робить нас нацією: слово, сміх, теплоту, історію. Поки в бібліотеці звучить український гумор, жодна тривога не здолає нашої потреби бути разом.