Джироламо Рушеллі — амбасадор європейської науки і культури: з бібліотечного зібрання стародруків

Портрет Джироламо Рушеллі (1520-1566). 1566 р. Робота італійського художника Нікколо Неллі (1530-1585)

Епоха європейського Відродження та Гуманізму подарувала людству чимало видатних особистостей, які змінювали, реформували та удосконалювали світ у всіх його різноманітних проявах і сферах людського буття. Перелік імен всесвітньо відомих геніїв – від Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонаротті, Миколая Коперника, Френсіса Бекона до Томмазо Кампанелли та інших – досить широкий. Втім, менше знані представники славної когорти гуманістів теж внесли суттєвий вклад у формуванні нового світогляду, розповсюдженні нових знань серед європейців доби Відродження.

Тогочасний бурхливий розвиток економіки міст сприяв розвитку певних галузей виробництва, зародженню міського самоврядування, книговидавництва, розквіту культури, мистецтва, літератури. Це відбувалося в Європі XVI-XVIІ cт. на фоні релігійних, культурних, соціальних та військових потрясінь, що зламали владу середньовічної Церкви.

Одним із європейських культурних реформаторів того часу можна вважати італійця, науковця, мандрівника, алхіміка Джироламо ді Франческо ді П’єтро ді Антоніо Рушеллі (Girolamo Ruscelli) ([1518]-1566). На жаль, рік народження так і залишився для дослідників його діяльності питанням суперечливим. Одні джерела вказують на 1500 рік, другі – на 1504, а інші взагалі на 1520. Багато обдарована та цікава особистість, який ховався під псевдонімом Алессіо П'ємонтезе. Про причини утаємниченості можна лише здогадуватись. Скоріше за все, – необхідність уникати ризиків переслідувань середньовічної цензури. Можливо його активні подорожі Європою та Азією, тривалістю понад п’ятдесят п’ять років, були обумовлені тією ж причиною. Ім’я Алессіо П'ємонтезе можна знайти в каталозі єпископа Франческо Агостіно делла К'єза та ченця Андреа Россотто, куди увійшли письменники з П'ємонту, Савойї та Ніцци.

Джироламо Рушеллі мав неабиякі таланти у найрізноманітніших галузях знань – медицині, фізиці, риториці, літературі, географії, картографії. Він міг похвалитися знаннями багатьох мов – латинської, грецької, арабської, халдейської та івриту, які ще з дитинства почав опановувати самотужки. Про неординарність численних обдарувань венеційця може свідчити інтерес багатьох західноєвропейських науковців як до самої особистості Джироламо Рушеллі, так і до його діяльності, а також наявність обширної бібліографії та присутність, хоч і обмеженої кількості, біографічних відомостей про нього не лише на різних довідкових е-ресурсах, але й у друкованих виданнях.

Відслідковування авторитетного файлу у світовій мережі на ім’я Рушеллі в міжнародних ідентифікаторах VIAF та World Cat дають змогу ознайомитись онлайн з друкованим спадком видатного венеційця. Слід відзначити, що творіння італійського науковця нині зберігаються в багатьох бібліотеках світу, зокрема й в Україні, а завдяки інформаційним технологіям з ними можна ознайомитись онлайн на бібліотечних цифрових ресурсах.

Вітербо. Місто, в якому народився Джироламо Рушеллі. Мал. Вільгельм Грюнер. 1837 р.

Згідно з даними біографічних досліджень відомо, що він виходець із заможної родини, який ще змалечку почав самостійно займатись своєю самоосвітою. Початкову освіту отримав за місцем народження, а відомості про його подальше навчання в наявних джерелах відсутні. Життєві обставини з плином часу перемістили уродженця Вітербо до Аквілеї, а потім до Риму, де він у 1541 році активно співдіяв заснуванню італійського наукового товариство L'Accademia dello Sdegno. Пізніше він переїхав до Неаполя, а звідти у 1548 році перебрався до Венеції, де вже й залишався до самої смерті.

Після винаходу друкарства заробляв на життя, працюючи у друкарні Вальгрізі коректором, перекладачем, редактором. Свою професійну діяльність коректора-редактора Рушеллі поєднував з діяльністю консультанта книг для заможних і поважних осіб. У нього достатньо і власних авторських робіт, переважно як літературного критика, мовознавця, а також як лікаря. Більшість його пізніх праць, зокрема й перекладацьких, і тих, де він виступав як редактор, опублікував саме Вінченцо Валгрізі. Серед найвідоміших, які вийшли там, були різні класичні твори, зокрема «Декамерон», «Орландо Фуріозо», редаговані Рушеллі, та переклади «Географії» Птолемея з грецької. Перу талановитого венеційця належить Il Rimario … (словник римувань), який використовувався письменницькою спільнотою аж до XIX століття.

До 1555 року він працював у партнерстві з видавцем Плініо П’єтрасанта. У цьому ж році був засуджений інквізицією за неліцензійну публікацію сатиричного вірша Il capitolo delle Lodi del Fuso, опублікованого Плініо П'єтрасанта у Венеції 1554 року. Рушеллі оштрафували на 50 дукатів (приблизно 6 унцій золота), після чого невелика видавнича компанія поступово занепала. Якщо оцінювати діяльність Рушеллі з реалій сьогодення, то його можна було би назвати не лише науковцем, але й креативним менеджером та «просунутим» видавцем, який прагнув відповідати потребам дня у сфері просвітництва та просвітительства взагалі.

Як літератор Джироламо Рушеллі заохочував перші літературні кроки Торкватто Тассо (1544-1595), згодом одного з найвидатніших представників італійської літератури пізнього Відродження, з батьком якого Бернардом мав теплі дружні стосунки. Зберігся портрет Рушеллі, виконаний італійським художником Нікколо Неллі (1530-1585), знайдений в Il Minturno overo de la Bellezza. Як зазначають італійські дослідники біографії Рушеллі, на підставі документів із заповітів відомо, що дружиною науковця була Вірджинія Панареллі, сестра Теофіло Панареллі, лікаря з протестантськими симпатіями, який був повішений і спалений у Римі в 1572 році.

Мапа Африки, складена Рушеллі. 1561 р.

Цікавий для нас факт. У дослідженнях сучасного українського науковця Андрія Байцара можна знайти характеристику кількох картографічних робіт венеційського ерудита. Старовинні карти цікаві тим, що на них присутні регіональні назви українських історико-географічних земель. Так, на карті 1561 року Pоlonia et Hungaria Nuova Tavola (Нова карта Польщі та Угорщини), надрукованій у Венеції, можна їх побачити: Rоssia Rossa (Червона Русь) на схід від Volhinia (Волині), Podolіa (Поділля), Codimia (Кодимія), Potchvze (Покуття). Дивно, але на даній карті вказаний Вишгород, а Київ чомусь ні. Червона Русь «Rossia Rossa» на мапі – це Правобережна Україна. Чітке розмежування назв Русі й Московії простежується в декількох картах Рушеллі, датованих теж 1561 роком. Це Moschovia Nuova Tavola (Нова карта Московії), де Правобережна Україна позначена як Rossia Rossa (Червона Русь), а на півночі карти біля Білого моря є напис Rossia Bianca (Біла Русь). І на карті Carta Marina Nuova Tavola(Нова Морська карта) українські землі це Червона Русь (Rossia Rossa), а московитські – Moscovia (Московія).

Проте серед усіх робіт знаного венеційця майже сакральне місце займають його широковідомі західноєвропейським науковцям Секрети… (De’Secreti Del R. D. Alessio Piemontese) – збірка лікарських і технологічних рецептів, виданих у Венеції в 1555 році латинською мовою. В ті часи такі своєрідні «книги таємниць», або книги рецептів були доволі популярними і являли собою певний літературний жанр. Перші приклади таких народних книг рецептів з'явилися в Німеччині, але саме в Італії набули найбільшого поширення.

Секрети Алессіо П'ємонтезе перевидавали понад два століття та перекладали багатьма мовами: англійською, французькою, німецькою, іспанською, фламандською, польською, данською тощо. Було випущено три додаткові частини до оригінального італійського видання (1558, 1559 і 1569). Секрети… містили широкий спектр емпірично відкритих рецептів, включаючи формули лікарських сполук, пігментів, барвників тощо. Ця праця фактично являє собою практичний посібник домашнього лікаря, в якому описуються як превентивні профілактичні заходи, так і містяться конкретні поради та рецепти щодо безпосереднього лікування хвороб. За свідченнями дослідників, у передмові до першого видання Секретів… (1555) сам автор вирішив розкрити таємниці медичної науки через докори сумління з приводу того, що опосередковано спричинив смерть людини, оскільки не відкрив своєчасно рецепти лікування «кам’яної хвороби» міланському лікарю.

Передмова.Звернення до читача від перекладача та автора у перевиданні «Книги таємниць» польською мовою. 1762 р.

Одеська національна наукова бібліотека у своїх фондах стародруків має польський переклад знаменитої роботи Джироламо Рушеллі, підготовлений у 1620 році доктором медицини і філософії Себастьяном Шлешковським (1576-1648). Себастьян Шлешковський, виходець з Велюні, вивчав медицину в Кракові та Італії. Був придворним лікарем вармінського єпископа Шимона Рудницького, а після його смерті – короля Польщі та Великого князя Литовського Сигізмунда III Вази. Він автор багатьох медичних праць, серед яких Opera medica duo (Kraków 1618 r.), O ustrzeżeniu i leczeniu morowego powietrza та інші.

Дана робота – другий переклад польською мовою книги рецептів Рушеллі. Перший був зроблений у 1568 році ботаніком і видавцем польських видань про природу Мареком Сєнніком. Наш примірник Taiemnice Alexego Pedemontana складається з 9 частин (книг), перші 6 з яких знайомлять з медичними порадами щодо захворювань різних органів тіла. У 5-й йдеться про лікування горезвісної «кам’яної хвороби», про яку згадував Рушеллі в передмові до першого оригінального видання. В 7-й частині містяться відомості про можливості використання рослин і мінералів, а 8 – це справжній практичний посібник для майстрів, кухарів і садівників. Остання 9 присвячена виноградарству та виноробству.

Бібліотечний екземпляр Taiemnice …має форму кодексу 240X160 мм (In-quarto, 4°): на друкарському аркуші містяться 4 сторінки (8 сторінок із розрахунку друку з обох боків). Поле тексту 160X120 мм. Що характерно для видань тієї епохи, водночас зі звичайною цифровою нумерацією сторінок (зверху з обох боків – лівого та правого) паралельно застосовується літерна пагінація – унизу з правого боку.

Мірилом колишньої популярності книги та активного користування опосередковано може слугувати її зовнішній вигляд: забруднені сторінки, заплямовані обрізи, вікові плями на окремих аркушах, вельми пошарпана обкладинка та інше. Можна лише здогадуватися про бурхливу книжкову долю нашого примірника, який спочатку зберігався у фондах бібліотеки Новоросійського університету, згодом потрапив до книгозбірні Одеської державної медичної бібліотеки, а вже потім був переданий до Одеської національної наукової бібліотеки.

Художнє оформлення традиційно скромне для аналогічних популярних видань того часу. Непоказна палітурка з пергамену, фарбованого кіновар’ю, на звороті титульного аркуша геральдичний вірш-присвята польською мовою під зображенням герба Гоздава. Розгорнута присвята адресована Войцеху Немирі, воєводі Підляському Мельницької ґміни (територіальної громади), який перебував на цій посаді впродовж 1617–1625 років за часів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Як водилося, автор книги (в даному випадку перекладу) обов’язково дякував меценатам, які сприяли процесу виходу книги.

Геральдичний вірш під зображенням герба шляхетськіх родів давньої Речі Посполитої Гоздава на звороті титульного аркушу – поетична присвята Войцеху Немирі, на той час (1617-1625) воєводі Підляському Мельницької ґміни (територіальної громади).

Цензурування також було невід’ємною процедурою в ході видавничої діяльності. Тож дозволи на друк латинською мовою від представників Церкви теж присутні в кодексі. Як зазначалося дозволом від ліценціата богослов'я, «… секрети Олексія Педемонтані…, перекладені польською мовою Себастьяном Сле[шко], лікарем-фізиком, … не суперечать християнській вірі та добрим звичаям, а також різноманітним хворобам, що рухають людське тіло, ... я вважаю їх гідними…». Переклад Себастьяна Шлешковського удостоївся позитивної оцінки також від іншого цензора, канонічного протонотарія, який додав, що «… Лікар переклав … польською та збагатив новими доповненнями, які не суперечать християнській вірі та добрим звичаям, а навпаки сприяють лікуванню різних хвороб людського тіла, а також допомагають нужденним».

Дозвіл на друк від церковної Цензури латинською мовою.

Засвідчуючи авторство перекладу та випуск книги,на останній сторінці видання Себастьян Слешковський залишив відомості про те, що саме він переклав, доповнив та перевидав дану роботу у Кракові, в друкарні Мацієї Андізейоншик, у рік Господній 1620 «Cum Gratia&Priuil. S. R. M. Sebastian Sleszkowski przelozyl, przydal, ywydal. W Krakowie: w Drukarni Maćieiá Andizeionszyká, Roku Panskiego, 1620».

Книжкові пам’ятки як своєрідні території часу акумулюють в собі певний згусток накопичених світових знань, опанування яких є процесом безкінечним у розвитку людства. Вони не просто абстрактний продукт епох, це вінець людської діяльності, духовних і культурних звершень. А безпосередніми рушіями будь-яких змін, удосконалень, реформ і генерувань залишаються самі люди. Життя та діяльність Джироламо Рушеллі – яскравий тому приклад.

Палітурка та титульний аркуш польського перекладу «Книги таємниць» Джироламо Рушеллі. 1762 р.

Кінцівка від автора перекладу Себастьяна Шлешковського (1576-1648), доктора медицини та філософії.

Джерело:

Ruscelli Girolamo

Alexego Pedemontana Medyká y Philosophá Taiemnice; Wszystkim oboygá płći nie tylko ku leczeniu rozmáitych chorob, począwszy od głowy áż do stop, bárzo potrzebne; ále y gospodarzom, rzemiesłnikom [sic] zwłaszczá przednieyszych y subtylnieyszych robot do ich rzemiesł; y innym wielce poźyteczne / Z Láćińskiego ięzyká ná Polski przełożone, y w porządek dobry teraz wpráwione; do ktorych przydáne są lekárstwá wyborne, y doświádczone ná rozmáite choroby, y innych rzeczy wiele. Przez Sebastiana Sleszkowskiego M. y Ph. Doktorá. Cum Gratia & Priuilegio S.R.M. – W Krakowie: W Drukárniey Fránćiszká Cezárego, M. DC. XX. – [34], 425, [2] s.