До Дня соборності України

Софіївська площа. Делегація ЗУНР. 22 січня 1919 р.

ПРОГРАМА

1. Відкриття

Кухарук Тамара Миколаївна, зав. відділу зв’язків з громадськістю і реклами ОННБ імені М.Горького.

2. Вітальне слово

Жукова Лідія Миколаївна, заступник начальника відділу легалізації правової роботи та правової освіти Одеського міського управління юстиції.

3. Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради: березень 1917 – квітень 1918 рр. (За однойменним науково-популярним виданням. - О., 2010. Автори: Вінцковський Т., Джумига Є., Мисечко А.)

 Вінцковський Тарас Степанович, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова.

4. Соборність Українського духу

 Мисечко Анатолій Іванович, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ОНУ ім. І.І.Мечникова.

5. Соборність та сучасні виклики

Кудлач Володимир Андрійович, член Національної спілки журналістів України.

7. Огляд книжкової виставки «Виклик часу: 1917 – 1920 рр.»

До Дня соборності України

Асауленко Тетяна Юріївна, провідний бібліотекар відділу зв’язків з громадськістю та реклами.

Присутні:

-    студенти Південноукраїнського національного університету ім. К.Д.Ушинського та Одеського державного екологічного університету 

 

Учасники заходу: справа-наліво – Тарас Вінцковський, Анатолій Мисечко, Володимир Кудлач, ведуча Тамара Кухарук 

СОБОРНІСТЬ: ВИКЛИК ЧАСУ

Захід, присвячений Дню соборності України, який відбувся 26 січня в ОННБ ім. М.Горького за участю провідних науковців кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова, засвідчив про наполегливе намагання співробітників бібліотеки до наукового осягнення державотворчих й історично вагомих подій нашої історії.

Засідання відбулося в рамках Тижня науковця, якому передували огляди книжкової виставки «Виклик часу: 1917 – 1920 рр.» у відділі нових надходжень співробітниками цього структурного підрозділу. У заході взяли участь кандидати історичних наук, доценти кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова Анатолій Мисечко і Тарас Вінцковський, а також журналіст, член НСЖУ Володимир Кудлач. Центральною темою засідання стало обговорення передумов об’єднання українських земель у їх етнічних межах. Значна увага приділялася перебігу подій, що призвели до прийняття Акта Злуки, ролі у цьому процесі українських політичних діячів Одеси, проблемі Соборності з огляду на сучасний момент. Серед присутніх - викладачі і студенти Південноукраїнського національного педуніверситету ім. К.Д. Ушинського та Одеського державного екологічного університету.

Серед слухачів студенти Південноукраїнського національного педуніверситету ім. К.Д. Ушинського та Одеського державного екологічного університету

Анатолій Мисечко: «Ідея об’єднання українських земель, які б охоплювали територію, заселену українцями, розпочався ще задовго до проголошення Акта Злуки в 1919 р. – у ХІХ ст., і навіть ще за часів Гетьманщини…

До процесу єднання докладали зусилля й одесити, зокрема члени одеської української «Громади», яка діяла в 1870-і роки. Значною мірою це відбувалося завдяки налагодженню контактів з інтелігенцією інших українських земель, популяризації українських книжок, наприклад, через фонд Леоніда Смоленського, викладача Рішельєвського ліцею і голови одеської «Громади». Згодом іменний фонд популярного педагога та історика діяв при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (НТШ) у Львові. Це і діяльність Олексія Маркевича, професора нашого університету, видатного історика, дійсного члена НТШ, який свого часу був заарештований царським урядом за перевезення української літератури, а також російської періодики революційного змісту. Після арешту Маркевича звільнили з роботи. До речі, коли у 1903 році Маркевич помер, то царська “охранка” внесла до списоку неблагонадійних кожного студента, який прийшов попрощатися з улюбленим професором як потенційного революціонера, “мазепинця”, “сепаратиста” і т.п. Серед цих молодих людей були Іван Липа, Іван Луценко та інші згодом відомі українські діячі. Завдяки Громаді в Одесі виросла перша в Російській імперії “Просвіта”, почесним головою якої був Михайло Комаров. З Комаровим та Сергієм Шелухіним, тут в Одесі, зустрічався Іван Франко, який лікувався у нашому місті в 1909 році, ходив по вулиці Пастера (тоді Херсонській), де знаходиться бібліотека. В Одеській національній бібліотеці зберігаються рідкісні листи М.Ф. Комарова, які проливають світло на їх дружні взаємини. Таким чином Одеса, як четверте за значенням місто Російської імперії, відіграла помітну роль у процесі розширення контактів з Галичиною та іншими землями».

Власне, вищевикладені факти добре відомі спеціалістам, але невідомі ширшому загалу, у чому можна було переконатися під час проведення згаданого бібліотечного заходу.

Партнер бібліотеки Лідія Жукова (Одеське міське управління юстиції)

«Тепер щодо 22 січня, - продовжив Анатолій Мисечко. – Чому саме цей день було обрано, як день Злуки? За старим стилем, це 9 січня, і у цей день прогресивна громадськість поминала жертви Кривавої неділі. Він вважається початком першої російської революції. Не випадково 22 січня 1918 року був проголошений IV Універсал УЦР про повну самостійність Української народної республіки”.

Мова також йшла про драматичні історичні перипетії новоутвореної Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР), яка виникла після падіння Австро-Угорщини, та УНР, роль у цьому процесі Польщі, яку Європа сприймала як рятівника від загрози більшовизму. Під визначення “ліві” потрапляли й ті партії, які представляли УНР – соціал-демократи, есери, соціалісти-федералісти, соціалісти-самостійники та ін. “До речі, - підкреслив виступаючий, - значна частина українських “самостійників” мешкала в Одесі – це й згадувані Іван Луценко, який жив по вулиці Херсонській, 52 (нині Пастера), де на будинку встановлена меморіальна дошка, це і Сергій Шелухін, відомий правник, перший прокурор в незалежній України, згодом суддя. Можна ще згадати Сергія Ніковського, який був студентом нашого історико-філологічного факультету і який згодом обійняв посаду міністра закордонних справ УНР у 1920 році”.

 1918 році ЗУНР і УНР опинилися в «трикутнику смерті»: із заходу наступала польська армія Геллера, підтримувана Антантою, на півдні – білогвардійські війська та війська країн Антанти, з півночі – більшовики. Крім того, у Харкові була проголошена соціалістична українська держава, і ця “п’ята колона”, керована Москвою, теж рухалася на Київ. Північна Буковина і Бессарабія були окуповані румунськими військами, які також підтримувала Антанта. Враховуючи віковічні прагнення українців до об’єднання, стоячи перед лицем військової загрози, уряди ЗУНР і УНР, незважаючи на їх політичні та світоглядні розбіжності, вирішили об’єднатися. “На Софійському майдані відбулася велелюдна маніфестація, близько 100 тис. осіб. Сюди прибули учасники Трудового конгресу, а це близько 400 делегацій від УНР і 85 від ЗУНР. Урочисто в день річниці української самостійності, 22 січня був проголошений Акт Злуки. Члени Директорії, що мали соціалістичні переконання, незважаючи на той факт, що більшість населення було глибоко віруючим, відмовилися освячувати цей акт. Однак серед членів західноукраїнської делегації переважали віруючі греко-католики, які наполягли на дотримуванні ритуалу освячення, що й було зроблено.... 

Під час читань

Тарас Вінцковський: “Розпочну свій виступ здалеку. Напередодні відзначення Дня Злуки я був на прес-конференції, на яку також були запрошені представники різних політичних партій. Один із журналістів звернувся до молодого політика від партії “Родина” із запитанням: чи збираються члени їх організації 22 січня покладати квіти разом із представниками міської влади до пам’ятника Тарасу Шевченку? Відповідь була негативною. Власне, два роки тому їх лідер публічно заявляв про ту саму позицію. У зв’язку з цим ми, як історики, задаємося запитанням: чому в нашій країні є різне бачення цієї події? Здавалось би, День соборності мав бути одним із тих свят, яке швидше консолідує суспільство. На мою думку, відповідь лежить у двох площинах: по-перше, люди середнього та старшого поколінь ніколи не вивчали історії України, а лише СРСР, яка була швидше радянським зразком історії Росії. По-друге, у нас ще не сформувалася українська нація у політичному сенсі цього слова. Тобто, люди, що живуть на українській території незалежно від їх етнічного походження, мають відчувати певну спільність, любов до цієї землі, повагу до атрибутів своєї держави. Що ж до подій 1918-1920 років, то потрібно сказати, що значна частина одеситів хибно вважає, що вони ніяким чином не зачіпали Одеси, що тут не відбувалося нічого, що пов’язане з українською історією, і це місто є винятково російським. Анатолій Іванович привів достатньо фактів, які спростовують цю позицію. Розвіяти подібні міфи покликана і книга, підготовлена нашою кафедрою і яку ми презентували минулоріч – “Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради: березень 1917 – квітень 1918 рр.”.

Зазначимо, що цю фахову працю одеських істориків, яка, на жаль, вийшла мізерним тиражем, можна замовити в ОННБ, а також прочитати в мережі Інтернет. На звороті обкладинки зображення колишнього Англійського клубу, в приміщенні якого знаходився штаб українських військових формувань. З нього починається історія української революції. “Протягом 1917 року тут відбувалися зібрання українських організацій, - розповідає Тарас Вінцковський. - Першою серед них був Керівничий комітет, який очолював уже відомий нам Шелухін. Тут знаходилася Одеська українська військова рада, яка виникла у квітні 1917 року. Її лідером став Іван Луценко. Він ініціював створення українських напіврегулярних військових організацій не лише в Одесі, але й в Одеському військовому окрузі. Спершу це були Гайдамацькі частини, а з другої половини 1917 року - Загони вільного козацтва. Виконували вони міліційні функції, адже обстановка у ті часи була досить криміногенною. Було чимало проявів анархії, бандитизму.

Хочу звернути увагу на ще одну дату – 29 січня, коли відзначатиметься річниця бою під Крутами, що відбувся 1918 року поблизу Києва. Адже в Одесі 14 січня 1918 року були свої умовні “Крути” – бій між військами УНР та більшовицькими загонами. Тоді Одеса була розділена між різними військовими формуваннями: центр гайдамацьких військ знаходився у вище згадуваному колишньому Англійському клубі, а більшовицьких – у Воронцовському палаці. Це був період гострого громадянського протистояння. Жертви бою згодом були поховані на Куликовому полі, хоча нині надпис вказує на те, що там захоронені лише червоноармійці”.

Володимир Кудлач: «Перш за все хочу відзначити той позитивний факт, що День соборності України відзначається нинішньою владою на високому державному рівні. Це втішає. Разом з тим, хотілось би, щоб у цьому сенсі влада була послідовною і належно вшановувала й тих історичних діячів, які доклали багато сил, а то й поклали життя на вівтар державності і соборності України. Це керівники УНР: М.Грушевський, С. Петлюра, В. Винниченко, діячі ЗУНР – К. Левицький, Є. Петрушевич, Д. Вітовський і багато ін.

Варто виділити два основних аспекти соборності – історичний і політичний. У історичному плані ця ідея сягає часів Київської Русі - збиранням давньоруських земель навколо Києва, так як пізніше відбувалося «собирание русских земель вокруг Москвы». Це, власне, імперська ідея, прогресивна лише на певному етапі історичного розвитку України-Русі чи Росії, але не сьогодні. У новітній час пануючою є ідея національної держави – об’єднання земель у її етнічних межах із гарантуванням прав і свобод національних меншин.

Щодо політичного аспекту. Що забезпечує соборність, єдність держави? По-перше, існування держави і політичної нації, про що говорилося вище. По-друге, єдина державна мова і культура, єдина українська православна Помісна церква з центром у Києві та рівність усіх церковних конфесій; глибока інтеграція та економічна кооперація між різними землями України; непорушність кордонів.

Які існують загрози? На мою думку, це спроби порушити територіальну цілісність держави, це і недотримання норм Конституції, у тому числі мовного законодавства. Не сприяють консолідації і протекціонізм окремим церковним конфесіям, втручання держави в міжконфесійні відносини, і, навпаки, надмірна політизації церкви, залучення церковної ієрархії до виборчих процесів тощо. При не сформованості української нації, як вважає багато українських політиків, на цьому етапі розвитку не сприяє єдності й намагання окремих політичних сил децентралізувати Україну, розширити права регіонів (регіоналізація), а згодом її федералізувати.

Запитання з аудиторії: «Сьогодні багато говориться про несформованість української нації. Коли ж це відбудеться і що для цього потрібно робити?»

Тарас Вінцковський: «За рівнем політичної, національної свідомості наше суспільство диференційоване. Можна виділити кілька категорій: українці, малороси, «радянські» та «інші». Формування нації – процес тривалий, і тут, зрозуміло, немає рецепту. Це залежить від кожного із нас, бо ми є частиною організму, що зветься «політична нація». Незалежно від того, яка кров тече в наших жилах, які зовнішні антропологічні особливості ми маємо, якою мовою розмовляємо, до якої церкви ходимо, маємо відчувати єдність. Ми тоді є частиною нації, якщо консолідовані в захисті своїх національних інтересів, в баченні свого минулого, і, що дуже важливо, в приблизному баченні свого майбутнього. У нашої політичної еліти, на жаль, відсутнє єдине бачення щодо майбутнього України. Коли це може відбутися? Відповіді немає… Оскільки ми перебуваємо в бібліотеці, то доречно згадати у цьому контексті про події навколо Української бібліотеки в Москві. Коли український Президент чи інші високопосадовці будуть миттєво реагувати на такі виклики і захищати інтереси українців, ми зможемо стверджувати, що українська нація, принаймні, уже формується».

 На завершення процитую слова представника Одеського міського управління юстиції Лідії Жукової, звернені до організаторів і учасників засідання: «Дуже вдячна, що мене запросили на цей захід, адже сьогодні я почула дуже багато нових і цікавих для мене фактів. Важливо, що на подібні заходи ви запрошуєте молодь, яка має можливість на основі фактів, які раніше нам були невідомі, формувати свою власну думку на цю історичну подію. Наша держава на новому етапі свого історичного розвитку проходить дуже непростий шлях. Наші пращури дуже багато сил доклали до утвердження державності, самої ідеї соборності. Молодь має це пам’ятати і берегти це у своїх серцях. Бажаю усім злагоди, глибокої віри у наше гідне майбутнє».



Створено: 01.02.2011
Переглядів: 6137




© 2020 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.