Різдвяні читання – 2015
14-15 січня 2015 р. в ОННБ відбулися традиційні «Різдвяні читання», у яких взяли участь представники духовенства, політичного істеблішменту, відомі діячі культури. У рамках читань відбулася презентація книги-альбому «Микола Вилкун: заслужений художник України: Графіка, малюнок» (О., 2014).
Гостей привітала генеральний директор ОННБ ім. М.Горького, заслужений працівник культури України Ольга Ботушанська, яка висловила подяку присутнім на заході представникам Одесько-Ізмаїльської єпархії УПЦ та почесному громадянину Одеської області, меценату Сергію Гриневецькому за незмінну підтримку бібліотеки, і за те, що прийшли на відзначення найвизначнішої події православного світу – Різдва Христового. Ольга Федорівна також відзначила, що знаковою подією цьогорічних читань є презентація книги-альбому графіки заслуженого художника України Миколи Вилкуна, видана за підтримки Сергія Рафаїловича.
Зустріч з меценатами в форматі презентації
Сергій Гриневецький привітав присутніх зі святами, і побажав натхнення та впевненості у завтрашньому дні. «Подібні заходи є актуальними, бо відбуваються у непростий час для нашої держави, яка нині проходить випробування на міцність, коли спостерігаємо суперечність ціннісних орієнтирів, – відзначив гість. – Судячи із заявленої програми, подібні «Різдвяні читання» – це ще одна цеглинка, позитивний вплив у процес покращення духовного і морального стану нашого суспільства. Символічно, що під час «Різдвяних читань» відбувається презентація альбому відомого художника Миколи Вилкуна».
Тема виступу ігумені Серафими, настоятельки Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, голови Синодальної комісії «Церква і культура» УПЦ була присвячена визначній ролі канонізованих церквою князя Володимира Великого (1000-ліття представлення якого виповнюється цьогоріч) та княгині Ольги на державотворчі процеси в у часи Київської Русі.
«Якими мають бути орієнтири для нашої держави України, куди їй йти? Повинна сказати, що коли шлях немає спадковості, наступності, то не буде й майбутнього. Не має бути так, що новий князь, новий правитель заперечує здобутки попередників, представляє усе в чорному світлі. Ми повинні визнавати і здобутки нашої спільноти, яких було немало, і помилки, адже це наші помилки…»
Доповіді інших учасників цьогорічних «Різдвяних читань» охоплювали коло морально-етичних проблем, ролі церкви в утвердженні християнських чеснот, відображення її місії в літературі.
Протоієрей Віктор Петлюченко, настоятель Одеського Свято-Троїцького собору («Церква і милосердя) та протоієрей Андрей Ніколаїді, проректор Одеської духовної семінарії, кандидат богослов’я («Місія чернецтва у літературному спадку преподобного Романа Мелода»).
Протоієрей Володимир Корецький, настоятель Храму рівноапостольних Кирила і Мефодія («Тема Різдва Христового у літературі»).
«Подією в події» стала презентація під час читань книги-альбому відомого одеського художника театру Миколи Вилкуна. Видання знайомить з його графічною спадщиною. У залі бібліотеки у ці дні діє також виставка творів, створених майстром протягом 55-річної творчої діяльності.
Микола Митрофанович Вилкун народився в селі Левадівка Миколаївського району Одеської області, звідки родом, до речі, і відомий гуморист Степан Олійник. Забігаючи наперед, зазначу, що ця обставина, за зізнанням самого Миколи Митрофановича, є дуже важливою в його творчій біографії. Потім було навчання в Одеському театрально-художньому училищі, Московському поліграфічному інституті, де він став учнем відомого графіка, учня Володимира Фаворського Андрія Гончарова. Це не випадково, адже в графічній творчості Вилкуна відчувається естетизм і мінімалізм московської школи, яка зберігає традиції об`єднання «Мир искусства» початку ХХ ст.
Під час огляду виставки вдалося поспілкуватися з директором Одеського художнього музею Віталієм Абрамовим: – У фонді нашого музею є кілька дарчих робіт Миколи Вилкуна. Мене особисто цей майстер вражає не лише своєю професійністю, але й як особа, що цінує слово – він ретельно збирає усе, що про нього сказане, і формує, таким чином, власний архів. Більшість художників цим легковажить, забуваючи про конечність свого буття.
Ведучою і однією з організаторів заходу була Тетяна Щурова, завідувач відділу мистецтв ОННБ, яка з молодих літ знає Миколу Вилкуна, і згадує це знайомство з пієтетом і не без ностальгійних ноток: – Повинна сказати, що наша любов і вдячність до нашого постійного «прихожанина», читача із шістдесятирічним стажем, Миколи Митрофановича знаходить своє вираження в тім, що ми ретельно збираємо кожну публікацію, яка з’являється про нього в пресі. На книжково-документній виставці із нашого фонду, яку ми пропонуємо вашій увазі, представлено сотні експонатів про життя і творчість митця.
Роман Бродавко, журналіст: – Як у кожного справжнього майстра, його характер має своє продовження у творчості: Микола Митрофанович добра, м’яка, сонячна, яскрава, надзвичайно порядна людина, і це випромінюють створені ним роботи. Його творчий діапазон є дуже широким. По-перше, він сценограф, і це змушує мислити у просторі вистави, що вимагає створення її провідного образу – атмосфери, в якій діють актори, і в яку занурюється глядач. У нього немає місця таким поняттям, як стандарт чи шаблон. В кожній виставі, яку створив Микола Митрофанович, відчуваються його фантазія, художній смак і та дитяча, грайлива стихія, яка захоплює усіх своїм дійством. Не випадково Вилкун працював переважно в театрах дитячих – спершу в Театрі ляльок, а згодом – у Театрі юного глядача. Він знає, як розмовляти з дітьми, і це у нього добре виходить.
Микола Свидюк, співак: – Микола любить свою малу батьківщину, завжди кличе мене до свого улюбленого села, де знаходиться його пуповина, що є своєрідним продовженням його мистецтва.
Микола Вилкун: – Ще в 1955 році я вперше відвідав «Горьківку» як учень театрально-художнього училища. Для мене, юнака, позбавленого матеріальної підтримки (бо наша робітничо-селянська сім`я була бідною), що пережив окупацію в Одесі, післявоєнний голод, – бібліотека стала своєрідним храмом науки, знань і культури. Тримаючи в руках рідкісні книги ХІХ – початку ХХ століть я переживав хвилювання, й просто обожнював це середовище. Шлях, який тоді було обрано, не випадковий. Народився я в тому ж селі, де мешкала родина знаменитого гумориста, поета-сатирика Степана Олійника. Після Одеси я повернувся в рідну Левадівку, куди Степан Іванович періодично приїздив. Пам’ятаю його у білій вишиванці, такого масивного, з чудовим тембром голосу. Він умів усе навколишнє піднести так красиво, що цим не можливо було надихнутися. Із зустрічі з цією яскравою особою, власне, й розпочалося усе те, що відбулося у подальшому в моїй біографії…
Презентовану книгу-альбом під час зустрічі отримали в дарунок музеї і бібліотеки міста із рук самого майстра.
Наступний день «Різдвяних читань» був присвячений проблемам духовності у творчості авторки пісень Марусі Чурай, письменника П.Гулака-Артемовського, поетів Василя Симоненка, Ліни Костенко, творчого спадку архієпископа Димитрія (Муретова). Ці теми висвітлювали відомі науковці, викладачі, співробітники бібліотек міста. Серед присутніх викладачі та учні навчальних закладів міста.
ФОТОРЕПОРТАЖ
© 2025 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.
