Пам’яті жертв Голодоморів в Україні

Під час зустрічі. Зліва-направо: Юрій Слюсар, Наталя Петрова, Анна Петрова, Лариса Бур’ян, Валентин Кузнецов

 

У четверту суботу листопада відзначається День пам’яті жертв Голодоморів в Україні. 19 листопада 2014 р. в ОННБ відбувся захід, присвячений цій трагічній сторінці нашої історії. У ньому взяли участь музейні працівники, викладачі і студенти ОНУ ім. І.І. Мечникова, бібліотекарі. Серед слухачів вчителі та учні ЗОШ № 105 м. Одеси. Центральне місце зайняла презентація книжки «Відгомін лихоліття» (О., 2014) – спогади очевидців Голодоморів 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр., записані студентами історичного факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова.

 

Програма

Інші матеріали на цю тему

Книжки про Голодомор із фонду ОННБ

 

РЕПОРТАЖ

 

 

Один з незмінних учасників подібних заходів Юрій Слюсар, заступник директора з наукової роботи Одеського історико-краєзнавчого музею, розповів присутнім про експозицію «Запали свічку», яка сформована співробітниками закладу на основі матеріалів про Голодомор 1932-1933 рр. на Одещині. Це своєрідний «образ цього гіркого часу».

Раніше у стінах музею відбулося кілька виставок, зокрема, Інституту національної пам’яті «Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу» та виставка, сформована співробітниками музею під назвою «Пробудження пам’яті», які проходили в рамках відзначення 75-річчя Голодомору 1932-1933 рр. «Ці виставки, - повідомив гість, - доповнювали одна-одну. Скажімо, людина, що налаштована більш патріотично та критично, з більшим інтересом сприймала агітаційну виставку, запропоновану киянами, чим посилювала власну позицію, а для поміркованих відвідувачів більш прийнятною була друга експозиція».

Виступаючий наголосив на науково-просвітницькій місії музейних працівників, важливості збереження пам’яті про пережите українським народом лихоліття та збереження наступності поколінь. Він визнав хибною точку зору, що дітям не потрібно розповідати про цю трагедію. «У процесі підготовки виставки я прочитав 14 томів архівних справ, і там є багато такого, від чого стає моторошно. То чи потрібно розповідати про це дітям? – запитує промовець. – На це питання найкраще відповіли малюнки з виставки учнів Одеської художньої школи № 2, які створили високохудожні твори на тему голодоморів».

Правда про голодомори, на думку Юрія Слюсаря, повинна стати для молоді своєрідним «щепленням» від тоталітаризму, адже трагедія, яку нині переживаємо на сході країни, має свої коріння ще в періоді утвердження радянської тоталітарної держави. Події на Донбасі ніяким чином не повинні змінити нашого ставлення до пережитого пращурами у часи голодоморів, вважає науковець. «Крім доленосних, обнадійливих тем нашої історії, ми не повинні уникати трагічних, вивчення яких важливе, аби правильно виміряти наші дії на подальший розвиток цивілізаційного процесу, побудови України як демократичної, європейської країни — процесу, який йде важко, є тривалим, але безальтернативним» – переконаний виступаючий.

 

 

Доцент кафедри археології та етнографії України ОНУ ім. І.І. Мечникова Наталя Петрова презентувала книжку «Відгомін лихоліття», яка стала результатом багаторічної праці викладачів кафедри та студентів історичного факультету – учасників експедицій у північні райони Одеської області, зокрема, Миколаївський. Ці дослідження розпочали проводити ще на початку 2000-х рр. Ґрунтуючись на записаних розповідях свідків голодоморів, науковці основну увагу приділили етнологічному аспекту проблеми: як впливають подібні події на культуру, ментальність, обрядовість мешканців уражених цим лихом регіонів? Якою є ступінь усвідомлення жертвами штучного голоду його причин і наслідків?

Окремі моменти з виступу Наталі Олександрівни звучали в унісон з попереднім промовцем: «Сьогодні Україна втягнута у нову трагедію і не випадково ми згадуємо велику трагедію тридцятих років минулого століття. Частина нашої країни нині на межі гуманітарної катастрофи, і це, на жаль, з можливостями техногенного суспільства ХХІ ст. Нещодавно ми брали участь у міжнародній науковій конференції у Польщі, і окремі учасники аргументовано доводили, що коріння нинішньої трагедії на сході України у нашому тоталітарному минулому, в особливостях ментальності теперішніх мешканців регіону. Адже коли вимирало половина села (а це загальна статистика), то його заселяли людьми з інших регіонів, і населення вже ніколи не відтворювалося у попередньому складі з тим менталітетом і традиціями (та історичною пам’яттю. - Ред.), які були до 1930-х рр.»

Звертаючись до школярів і студентів, етнограф наголосила: «Ви живете у надзвичайно складний час, і важко сказати, що ви можете зробити, але ви маєте усвідомити, що нічого з того, що було до нас не пройде безслідно для нині сущих і наших нащадків».

 

 

Своїми враженнями про роботу над збірником «Відгомін лихоліть», про проблеми, пов’язані з історичною пам’яттю та щодо перспектив подальшого дослідження голодоморів в Україні поділився голова Наукового етнологічного студентського товариства кафедри археології та етнології університету Валентин Кузнецов. «Німецька дослідниця такого явища як культурна пам’ять Аляйда Асман стверджувала, що більше людину змушують забути якісь події, особливо пов’язані з втратами у фізичному вимірі, тим з більшою силою за якийсь час їх повертає наша пам’ять. Не знаю наскільки буде цікаво читати цю збірку, але впорядковувати її було надзвичайно цікаво. А цікавість у читача з’явиться, коли матеріали сприйматимуться у контексті того, що знайшло відображення, і що залишилося поза текстом, адже людська пам’ять є вибірковою. У дитинстві ви гралися у «зіпсований телефон», і розумієте, що спогади та перекази очевидців можуть спотворювати реальність. Одна з проблем, на яку ми наштовхнулися – як відтворити саме тодішнє реальне життя людей. Фішка цієї роботи у тому, що інформацію збирали саме студенти. Є великий розрив між життєвим досвідом і пам’яттю молодих дослідників та очевидців голодоморів». Як і попередні виступаючі, Валентин звернувся до присутніх юнаків та юнок з проханням не упускати нагоди поспілкуватися зі своїми дідусями і бабусями на цю тему. Це, крім певних відкриттів, дозволить краще зрозуміти наше старше покоління.

 

 

«Основний матеріал щодо вивчення Голодомору 1932-1933 рр. дають документи Державного архіву Одеської області – розпочала свій виступ інша учасниця експедицій, аспірант кафедри археології і етнографії ОНУ ім. І.І. Мечникова і співробітник ОННБ Анна Петрова. – Особливо активну роботу дослідники Голодомору проводили у 2007-2008 рр., коли ця тема особливо активно розроблялася. Станом на 2008 р. ними було зібрано 368 фондів документів і опрацьовано 32 тис. документів, що стосуються голодомору саме на території Одеської області. Зрозуміло, що йдеться не про усю її сучасну територію, адже 1/3 – 9 районів з 26-ти, що утворені на території Бессарабії, до 1940 р. були у складі Королівства Румунія. У час нашого студентства під час архівної практики ми опрацьовували деякі матеріали із одеського архіву. Ми натикалися на факти, які здавалися абсурдними. Так, наприклад, ми тримали в руках відомчу телеграму у якій, незважаючи на те, що в цих районах селяни здали до колгоспу усіх своїх овець, приватним господарствам встановлювався план щодо здачі вовни (?!), за невиконання якого застосовували штрафні санкції».

Доповідач також детально розглянула проблему встановлення кількості жертв Голодомору 1932-1933 рр., навівши цілий ряд аргументів на користь того, що це, фактично, не можливо установити. Встановлення кількості померлих під час голодомору здійснювався на основі двох основних джерел: «Книги реєстрації актів цивільного стану» та за спогадами тих, хто пережив голодомор. «Обидва джерела є далеко невичерпними. Наприклад, та ж «Книга реєстрації актів» велася не добросовісно, часом важко встановити особу померлого, а тим більше причину його смерті, адже такий діагноз, як смерть від голоду виключався. Хоча часто зустрічаються діагнози, які вказують на те, що смерть була спричинена саме тривалим голодуванням – шлункові хвороби, цинга та ін. Молодий науковець також торкнулася питання щодо опору населення владі у ряді районів області, свідчення про який знаходимо в обласному архіві. Часом цей опір приймав специфічні форми, наприклад, у готовності до самогубства доведених до відчаю людей, відмови батьків від немовлят, а у ряді випадків виклична непокора беззбройних селян, готових іти на багнети.

 

 

Велику роботу щодо дослідження голодомору проводять співробітники ОННБ ім. М. Горького, про що вже багато писалося. До двох вже відомих бібліографічних покажчиків «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», що були видані у 2001 і 2008 рр. у найближчій перспективі додасться ще один. Випуск першого тому уможливили контакти з українською діаспорою Австралії та США. Сьогодні, як повідомила упорядник довідника – завідувач науково-бібліографічного відділу ОННБ Лариса Бур’ян, вже підготовлений до друку третій том покажчика, що за обсягом є найбільшим — 6527 позицій. Він охоплює наявні джерела за 2007-2011 рр. Усього ж ці фундаментальні видання, робота над якими тривала понад 20 років, посилаються на 20 тис. джерел.

Наскільки досліджена дана тема, частково засвідчила й виставка з фонду бібліотеки, яка розгорнута у головному читальному залі. Її огляд провела Тетяна Гюмюшлю, співробітник бібліотеки і відповідальна за проведення заходу. Насамкінець автори нової книжки «Відгомін лихоліття», презентованої під час засідання, подарували кілька примірників національній книгозбірні та школі № 105.

 

На фото завідувач відділу зв’язків з громадськістю та реклами ОННБ і організатор заходу Тамара Кухарук

 

Учні ЗОШ № 105 м. Одеси

 

Знайомство з експозицією виставки

Створено: 20.11.2014
Переглядів: 1014



© 2017 Одеська національна наукова бібліотека. Всі права захищено. При використанні матеріалів посилання на офіційний веб-сайт Одеської національної наукової бібліотеки обов'язкове.