У монографії досліджено українську літературу 1920-х років крізь призму міжтекстових зв’язків. Систематизовано найвагоміші здобутки теорії інтертекстуальності в студіях зарубіжних і вітчизняних науковців, уточнено термінологічний апарат. Проаналізовано типи й форми інтертекстуальності, окреслено її параметри в українській літературі доби «червоного ренесансу». Головну увагу приділено особливостям репрезентації в художніх творах образів, мотивів, прийомів, фабульного матеріалу Біблії, українського (давнього, класичного, модерного), античного, російського, французького, англійського письменств.

Для літературознавців, мистецтвознавців, культурологів, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться проблемами інтертекстуальності.